Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №947/4401/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/4401/26

Провадження № 2/947/2163/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю: секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

Представника відповідача - Новікова С.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « міжнародна транспортна компанія «ZESEN TRANS» про стягнення матеріальної і моральної шкоди заподіяних внаслідок порушень прав споживача при виконанні умов договору перевезення

ВСТАНОВИВ:

Через систему «Електронний суд» 29.01.2026 з позовом, на підставі Закону України « Про захист прав споживача», з вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ZESEN TRANS» матеріальної шкоди у розмірі 5700 гривень, яка складається із вартості квітка 3200 грн, вартості квітка 1000 грн., та витрачених на використання таксі з метою наздогнати автобус 1500 грн., і моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень, до Київського районного суду м. Одеси, звернулась ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за договором міжнародного автобусного перевезення від 26.12.2025 року, внаслідок чого позивачка вимушена була самостійно, за допомогою іншого перевізника, добиратись до пункту призначення, а тому позивачка вимагає повернення повної вартості сплаченого відповідачу квітка, сплати витрат понесених на можливість наздогнати автобус а також грошей витрачених на придбання квітка іншого перевізника для потрапляння до пункту призначення і моральної шкоди , заподіяної внаслідок порушення її прав споживача та потрапляння в стресову ситуацію в якої позивачка вимушена була здійснювати самостійні заходи для потрапляння до пункту призначення.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу 02.02.2026 було розподілено судді Луняченку В.О.

Ухвалою судді від 20.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи.

07.04.2026 представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву із запереченнями проти задоволення позову з мотивів порушення самим позивачем правил перевезення а тому відсутності вини у діях відповідача.

08.04.2026 позивачкою було надано відповідь на відзив.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі бланку замовлення на бронювання місця та автобусного квітка 26.12.2025 року ОСОБА_3 за 3200 грн., була придбана у відповідача послуга міжнародного перевезення автобусом рейсом автовокзал Вроцлав – автостанція « Старосінна» у м. Одесі у період з 09:45 годин 26.12.2025 по 12:30 годин 27.12.2025 на вільному місці автобусу.

Сторонами визнається факт придбання позивачем даної послуги та посадку позивача до автобусу у м. Вроцлав а також використання перевезення до міста Хмельницький у м. Одесі, де під час тимчасової зупинки , приблизно у 05:30 годин 27.12.2027 , позивач покинула автобус та водій, не дочекавшись пасажирку, продовжив виконання маршруту без неї.

Зі слів позивачки ( та змісту позовної заяви) під час тимчасової зупинки транспортного засобу (автобусу ) водієм було оголошено термін зупинки у 10 хвилин для відвідування туалету, та після повернення з туалету позивачці, яка запізнилась приблизно на 2 хвилини вона побачила що автобус, з її речами та багажем , вже продовжив рух без неї , у звязку із чим вона неодноразово намагалась додзвонитись до служби підтримки , наздогнати автобус за допомогою такси , після невдалої спроби, повернулась до автостанції м. Хмельницький , де вже дочекалась автобусу іншого перевізника на який спрямувала до пункту призначення, та додзвонившись до служби підтримки попросила щоб її речі та багаж залишили у найближчому пункті наступної тимчасової зупинки де ї забрала їх згодом.

Також представником відповідача не заперечується факт того що за телефоном позивач у ночі 27.12.2025 зверталась до служби підтримки щодо від`їзду автобусу з тимчасової зупинки не дочекавшись її повернення та залишення в автобусі її речей та багажу внаслідок чого на наступної тимчасової зупинки у м. Вінниця , за проханням позивачки, її речі і багаж були залишені на автовокзалі де вона їх згодом забрала.

Згідно проїзного документа на автобус 27.12.2025 позивачка придбала квіток, вартістю 1000 грн., на автобус сполученням Львів-Херсон щодо перевезення з 11:00 години м. Хмельницький до 19:30 годин того ж дня у м. Одесу.

Доказів на підтвердження використання таксі з метою наздогнати автобус позивачкою не надано з її слів розрахунок було проведено готівкою а тому письмові докази цього відсутні. Заяв та клопотань про витребування доказів від позивачки не надходило. Позивачці судом було запропоновано скористатись правовою допомогою ( роз`яснено право безоплатної правової допомоги) але вона заявила що вважає що може здійснювати захист власних інтересів самостійно.

У звязку із виникненням питання щодо складення відповідачем будь-яких Актів з приводу не наданню позивачу повної послуги , проведення службової перевірки, наявності графіку руху автобусу в якому здійснювалось перевезення позивачки судом відкладалось розгляд справи але з боку представника відповідача жодних доказів проведеної перевірки спірного факту або наявності графіку або порядку здійснення відповідного міжнародного маршруту або клопотань про витребування даних доказів до суду не надано внаслідок чого суд розглянув справу на підставі наявних матеріалів.

Зі слів представника відповідача так як у самому письмовому зверненні позивачки до них у досудової претензії як і у позовної заяві причина не потрапляння пасажирки на автобус у пункті тимчасової зупинки зазначена її власна провина ( запізнилась на дві хвилини поза межами тих десяти хвилин зупинки що було оголошено водієм) тому жодних перевірок та службових опитувань зі складаннями актів не відбувалось. Окремого графіку міжнародних рейсів не складається внаслідок постійно зміни терміну проходження пасажирами кордону.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини пов`язані із виконанням, на території України, договору міжнародного перевезення пасажирів та багажу автобусами, перевізником який є суб`єктом українського законодавства, та захистом прав споживача , врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України), Законом України № 2344-III «Про автомобільний транспорт» далі Закон № 2344-III) , Законом України № 1023-XII « Про захист прав споживачів» ( далі Закон № 1023-XII) , Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту , затвердженого постановою кабінету міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 ( далі Правила).

Статтями 22 та 1166 ЦК України визначені підстави для стягнення матеріальної шкоди:

Так, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при чому збитками, згідно зазначених норм, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У свою чергу статтями 23 та 1167 ЦК України визначені підстави для стягнення моральної шкоди:

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, яка проголошує що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За приписами статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За змістом частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків – у розумний строк.

Відповідно до частини першої статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 29 Закону № 2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Частиною другою статті 30 Закону № 2344-III автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов`язаний: забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт; забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред`явили необхідні документи; забезпечувати надання транспортних засобів для вивезення населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій. Компенсація фактичних (понесених) витрат суб`єктам господарювання та громадянам, транспортні засоби яких використовувалися для евакуації, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; забезпечувати контроль технічного та санітарного стану автобусів чи таксі перед початком роботи; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду; забезпечувати водіїв необхідною документацією; утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення; забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу.

Частиною другою статті 40 Закону № 2344-III визначено що водій автобуса зобов`язаний: виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічної експлуатації автобуса; мати з собою і пред`являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством; дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса; приймати, розміщати та видавати багаж пасажирам на зупинках, передбачених розкладом руху; стежити за виконанням пасажирами своїх обов`язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі; оголошувати назви зупинок і час стоянки на них; здійснювати висадку пасажирів у відведеному для цього місці в разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезень; вживати необхідних заходів для безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки автомобільного транспортного засобу на залізничному переїзді; зупиняти автобус за сигналом контролера, виконувати його вказівки та сприяти у здійсненні контролю.

За змістом вимог ст. 41 Закону № 2344-III пасажир має право: одержувати від перевізника, водія, на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування; безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця; безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил перевезень користуватися іншими правами. Крім того пасажир зобов`язаний: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток; виконувати вимоги правил надання послуг та правил користування пасажирським автомобільним транспортом.

У відповідності до вимог ст. 56-1 Закону № 2344-III під час здійснення пасажирського міжнародного автомобільного перевезення автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник, крім обов`язків, визначених статтею 40 цього Закону, зобов`язані перед початком такого перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред`явили необхідні документи. Пасажир під час міжнародного автомобільного перевезення, крім обов`язків, визначених статтею 41 цього Закону, зобов`язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред`явити їх автомобільному перевізнику, автомобільному самозайнятому перевізнику на їх вимогу.

Правила визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами ( п. 1 Правил).

Внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснюються відповідно до Правил, законодавства про захист прав споживачів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень (п.4 Правил).

Згідно п. 146 Правил водій автобуса зобов`язаний: 1) мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії; 2) виконувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації автобуса; 3) мати із собою і пред`являти для перевірки уповноваженим особам передбачені законодавством документи; 4) дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса; 5) приймати, розміщувати та видавати багаж пасажирам на передбачених графіком руху зупинках; 6) стежити за виконанням пасажирами своїх обов`язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі; 7) здійснювати висадку пасажирів у разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезення; 8) вживати необхідних заходів до забезпечення безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки на залізничному переїзді; 9) перевіряти під час посадки на приміському або міжміському маршрутах наявність в осіб квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу; 10) зупиняти під час виконання рейсу в режимі маршрутного таксі автобус для посадки на вимогу в місцях зупинки громадського транспорту, а також в інших місцях, але не ближче ніж за 100 метрів від місця зупинки громадського транспорту, якщо це не суперечить Правилам дорожнього руху; 11) зупиняти автобус для посадки та висадки пасажирів на відстані не більше ніж 0,05-0,1 метра від краю проїзної частини дороги; 12) пройти перед виїздом на маршрут медичний огляд, забезпечити перевірку технічного стану і комплектності транспортного засобу; 13) дотримуватися визначеного законодавством режиму праці та відпочинку; 14) бути охайно одягненим, чемно поводитися з пасажирами; 15) оголошувати найменування і тривалість зупинки; 16) продавати квитки пасажирам до початку руху автобуса у передбачених законодавством випадках; 17) забезпечити у разі відставання пасажира від автобуса на шляху прямування збереження його ручної поклажі, багажу; 18) у разі здійснення приміських, міжміських або міжнародних перевезень надавати допомогу пасажирам з числа осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення в розміщенні ручної поклажі, багажу, крісел колісних, палиць, милиць, ходунків та інших особистих речей, а також під час посадки в автобус і висадки з нього; 19) у разі обслуговування пасажирів з числа осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення перевіряти після прибуття їх до пункту призначення, чи здійснили такі пасажири заплановану висадку та чи не забули багаж та/або ручну поклажу, особисті речі; 20) забезпечувати перевезення багажу в багажних відділеннях автобуса (у разі їх наявності) або розміщення так, щоб не заважати вільному проходу пасажирів уздовж салону автобуса та не блокувати доступ до основних і аварійних виходів; 21) надавати допомогу особам з інвалідністю та іншим маломобільним групам населення під час посадки в автобус і висадки з нього, у тому числі особисто піднімати та опускати механічні апарелі та механізми з метою створення умов для зручного користування зазначеним транспортним засобом особами, які пересуваються на кріслах колісних; 22) під час здійснення продажу квитків інформувати пасажирів щодо можливості перевезення домашніх тварин у салоні транспортного засобу.

Пунктом 148 Правил визначено наступне: водій автобуса має право: 1) вимагати від пасажирів виконання їх обов`язків; 2) перевіряти під час посадки в автобус на приміських, міжміських та міжнародних маршрутах наявність квитків на проїзд і квитанцій на перевезення багажу; 3) не видавати багаж, якщо пасажир не пред`явив квитанцію на перевезення багажу; 4) не допускати до поїздки пасажира, якщо в салоні відсутні вільні місця (крім випадків, коли в пасажира є квиток на місце в салоні); 5) відмовити у разі виконання рейсів у режимі маршрутного таксі у зупинці для посадки та/або висадки у місці, розташованому на відстані ближче ніж 100 метрів від облаштованої зупинки громадського транспорту, або на порушення Правил дорожнього руху; 6) не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів, створюють шум у салоні, зокрема, за допомогою технічних пристроїв; 7) відмовити у перевезенні пасажиру із домашньою твариною у разі недотримання пасажиром передбачених законодавством правил транспортування тварин.

Відповідно до пункту 149 Правил водію автобуса забороняється: 1) починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до повної зупинки автобуса; 2) змінювати маршрут і графік руху; 3) розмовляти з пасажирами, їсти, пити, курити під час руху автобуса; 4) продавати пасажирам квитки під час руху автобуса; 5) відмовляти пасажирам в обслуговуванні, крім передбачених законодавством та цими Правилами випадків; 6) обирати пасажирів за вигідністю їх прямування; 7) перевозити в автомобілі гострі і ріжучі предмети, пожежонебезпечні, вибухові, отруйні, їдкі, сморідні та наркотичні речовини, вогнепальну зброю без чохлів, інші небезпечні предмети; 8) перевозити тварин, крім передбачених законодавством випадків; 9) порушувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації транспортного засобу; 10) відтворювати в салоні автобуса музику, звуки фільмів чи інші звукові сигнали, крім інформації про поїздку (передача звуку може здійснюватися на індивідуальні навушники пасажирів, а на салон - лише під час нерегулярних перевезень за згодою всіх пасажирів).

Згідно пункту 158 Правил пасажир автобуса зобов`язаний: 1) мати при собі квиток на проїзд, квиток (квитанцію) на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток; 2) займати зазначене у квитку місце, зберігати квиток до кінця поїздки і пред`являти в розгорнутому вигляді на вимогу осіб, що мають право здійснювати контроль; 3) здійснювати посадку (висадку) лише після повної зупинки автобуса; 4) оплатити перевезення багажу та ручної поклажі згідно з вимогами цих Правил; 5) мати візові та еміграційні документи (під час міжнародних перевезень); 6) під час міжнародного автомобільного перевезення мати належним чином оформлені документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред`явити їх автомобільному перевізнику на його вимогу; 7) завчасно подати сигнал водієві відповідним дзвінком або усно в разі виходу на зупинці "На вимогу"; 8) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди надати можливу допомогу потерпілим і повідомити про це органам Національної поліції; 9) повідомити водієві про виявлені забуті речі, документи та цінності; 10) виконувати вимоги цих Правил та Правил користування міським пасажирським автомобільним транспортом; 11) під час перевезення домашніх тварин дотримуватися передбачених законодавством правил транспортування тварин; 12) мати при собі та пред`являти на вимогу водія ветеринарний паспорт тварини.

За приписами пункту 159. Правил пасажир автобуса має право: 1) на безпечне і високоякісне перевезення; 2) висувати вимоги до автомобільного перевізника щодо виконання ним умов договору перевезення; 3) перевозити тварин у встановленому законодавством порядку; 4) перевозити безоплатно одну одиницю багажу в разі поїздки на маршруті міського або приміського сполучення за умови, що його розміри не перевищують 100 х 50 х 30 сантиметрів, вагою до 20 кілограмів; 5) гарантовано перевозити дві одиниці багажу з оплатою згідно з тарифом за кожну з них та безоплатно перевозити одну одиницю ручної поклажі у салоні транспортного засобу в разі поїздки на маршруті міжміського або міжнародного сполучення; 6) безоплатно перевозити ручну поклажу в кількості не більш як дві одиниці на міських та приміських маршрутах; 7) безоплатно перевозити з собою одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця; 9) оголошувати цінність багажу; 10) отримувати від автомобільного перевізника, водія, працівника автостанції інформацію про послуги з перевезень; 11) на компенсацію заподіяної шкоди.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273 Пунктом 160 Правил пасажирам автобуса (таксі) забороняється: 1) під час руху відволікати увагу водія від керування; 2) відчиняти двері транспортного засобу до повної його зупинки; 3) перешкоджати зачиненню дверей; 4) розміщувати багаж у тих місцях, де це перешкоджає вільному пересуванню пасажирів уздовж салону; 5) здійснювати поїздку без оплати її вартості або без пред`явлення посвідчення особи встановленого зразка (у разі наявності права на пільги щодо проїзду); 6) робити виправлення у квитку і передавати його іншій особі; 7) перевозити багаж та ручну поклажу на сидінні; 8) користуватись аварійним обладнанням без потреби; 9) порушувати громадський порядок; 10) курити в салоні транспортного засобу.

Закон 1023-XII регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг ( ч.1 ст. 1-1 вказаного Закону ).

Згідно п.6 ст. 10 Закону 1023-XII виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

Згідно положень п.1,11 ст. 23 Закону 1023-XII у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність зокрема, за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, судом при розгляді даної справи встановлено що позивач придбала у відповідача послугу перевезення міжнародним рейсом автобусу за умовами якої відповідач – як перевізник, зобов`язався надати у відповідний строк автобус із пасажирським місцем та місцем для багажу для споживача послуг (пасажиру) у місті Вроцлав а потім, згідно розкладу рейсу, здійснити перевезення пасажирки та її багажу до міста Одеси.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін автобус надано було вчасно та перевезення здійснювалось відповідно до умов договору до міста Хмельницький , де під час тимчасової зупинки , термін якого було оголошено водієм ( позивачка погоджується що до неї цей термін було доведено) , пасажирка запізнилась із поверненням до автобусу внаслідок чого водій , не дочекавшись її повернення, продовжив рух автобусу без пасажирки ( позивачки).

Особисті речі та багаж пасажирки було збережено та на її прохання залишено для зберігання у наступному місці тимчасової зупинки де згодом вона їх забрала без наявності зауважень щодо вказаного факту збереження та повернення.

Фактично позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на думку позивачки водій не мав право продовжувати рух без з`ясування факту що всі пасажири повернулись до автобусу і тому вважає що її права як споживача послуг були порушені а тому вона має право на стягнення понесених витрат та стягнення моральної шкоди.

З перелічених вище положень законодавства якими врегульовані взаємовідносини між перевізником як суб`єктом надання послуг та пасажиром як споживачем послуг не вбачається обов`язок водія , після спливу визначеного та доведеного до пасажиру часу тимчасової зупинки, здійснювати перевірку наявності всіх пасажирів та продовжувати час зупинки для очікування тим пасажирів які запізнились.

Водночас суд вважає доведеним факт того що несвоєчасне прибуття до автобусу , вже після спливу проголошеного терміну тимчасової зупинки , пасажирки відбулось саме з її вини.

Посилання на загально прийняті у суспільстві звичаї за якими водій мав би не застосовуючи формалізм декілька хвилин почекати після спливу визначеного їм часу або з`ясувати у присутніх в автобусі наявність всіх пасажирів не може вважатись сприйнятливим, враховуючи відсутність такого обов`язку у водія а також можливості самої позивачки, як пасажирки автобусу яка ( з її слів під час зупинки стала почувати себе зле) мала б сама завчасно повідомити водія про своє погане почуття і можливість такого запізнення або передати цю інформацію через інших пасажирів.

Також суд критично відноситься до тверджень позивачки що факт наявності порушень з боку перевізника підтверджується і рейдовою перевіркою здійсненою за її зверненням відносно відповідача Державною службою з безпеки на транспорті , так як за змістом Акту №ОАР 044715 від 05.01.2026 , були встановлені порушення які не відносяться до предмету спору ( перевезення пасажирів протягом понад 500 км одним водієм) , а тому не може вважатись доказом у підтвердження або спростування позовних вимог.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

У практиці Європейського суду суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Встановлені на підставі наявних доказів обставини надають суду можливість прийти до висновку про недоведеність у судовому засіданні обґрунтованості позовних вимог що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У статті 137 ЦПК України визначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю « міжнародна транспортна компанія «ZESEN TRANS» ( код ЄДРПОУ 41875517, місцезнаходження: Львівська обл.., Жовківський район, м. Жовква, вул. Пільна, буд. 75) про стягнення матеріальної і моральної шкоди внаслідок порушень прав споживача при виконанні умов договору міжнародного перевезення автобусом від 26.12.2025 року.

Повний текст рішення складено 19.05.2026.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко