Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №589/4254/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/4254/24

Номер провадження 22-ц/816/132/26

Категорія - 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Собини О.І. (суддя-доповідач),

суддів: Криворотенка В.І., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 грудня 2024 року у складі судді Сидорчука О.М., ухваленого в м. Шостка Сумської області, повне рішення складено 14 березня 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шосткинський відділ державної виконавчої служби у Шосткинському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, зняття арешту з майна,

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати договір купівлі-продажу автомобіля від 30 січня 2024 року дійсним та визнати її право власності на автомобіль Opel Astra,VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; зобов`язати Шосткинський відділ ДВС у Шосткинському районі зняти арешт з автомобіля Opel Astra,VIN НОМЕР_1 , накладений у виконавчому провадженні №70913530, постановою від 13 вересня 2024 року.

Свої вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем з 25 червня 2022 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, а у травні 2023 року їх стосунки погіршилися і вони стали проживати окремо, у зв`язку з чим був ініційований позов до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області про встановлення режиму окремого проживання.

30 січня 2024 року між нею та ОСОБА_2 у простій письмовій форму було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, відповідно до якого нею був придбаний автомобіль Opel Astra,VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , за який нею було сплачено відповідачу 120000 грн 00 коп. Після придбання цього автомобіля вона користувалася ним, здійснювала його поточне обслуговування. 03 лютого 2024 року через мобільний додаток «ДІЯ» відповідач призначив її належним користувачем цього автомобіля.

У визначений договором 10-денний строк, через складні життєві обставини та погіршення стану здоров`я відповідача вони не звернулися до Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. 13 вересня 2024 року відповідач повідомив її, з додатку «ДІЯ» йому стало відомо про постанову Шосткинського відділу ДВС від 13 вересня 2024 року про арешт майна у виконавчому проваджені №70913530. Тому, на даний час вона не має можливості оформити автомобіль в ТСЦ МВС, у зв`язку з чим вона змушена звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Будучими незгодним з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість та упередженість висновків суду першої інстанції, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції не вирішив заявлені нею клопотання, третю особу залучено не було, ухвалу про забезпечення позову від 18 вересня 2024 року отримала через особистий кабінет Електронного суду лише 16 листопада 2024 року.

Посилаючись на правові позиції Верхового Суду, викладені у постановах від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16, від 03 травня 2022 року у справі №711/3591/21, від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18, вважає, що заявлені нею вимоги пред`явлено до належного відповідача. Шосткинський відділ ДВС не є ні боржником, ні особою в інтересах якої накладено арешт і, на її думку, не може бути відповідачем у даній судовій справі.

Наголошує на тому, що нею було надано достатньо доказів на підтвердження факту володіння спірним автомобілем.

Вказує і на те, що судом першої інстанції не було враховано правові позиції Верховного Суду щодо моменту виникнення права власності на транспортний засіб.

Відповідачем у встановлений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що з 25 червня 2022 року ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с. 7, 8).

30 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у письмовій формі укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за яким останній передав у власність позивачці автомобіль марки Opel модель Astra,VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за ним 04 січня 2023 року. За домовленість сторін продаж автомобіля здійснено за 120 000 грн 00 коп., які покупець передала продавцю в день укладення цього договору.

Згідно роздруківки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 із застосунку «ДІЯ» ОСОБА_1 є належним користувачем вказаного автомобіля (а.с. 11).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не було надано доказів передачі майна. Заявляючи вимоги про зняття арешту з майна, стороною позивача не було залучено до розгляду справи як відповідачів ні орган виконавчої служби, ні стягувача у виконавчому провадженні.

Переглядаючи рішення в частині визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним та визнання права власності на автомобіль, колегія суддів не може повністю погодитися з мотивами відмови у задоволенні позову в цій частині.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 218 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц (провадження № 61-9087св21) зазначено, що «визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України норми допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми без нотаріального посвідчення зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно частини другої статті 218 ЦК України, можлива за наявності таких умов: 1) вчинення однією стороною правочину дії, зокрема спрямованої на виконання правочину; 2) підтвердження вчинення цієї дії іншою стороною, зокрема шляхом прийняття виконання. Визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

Визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність)».

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно із вимогами пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України, а також відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 з послідуючими змінами належить вчиняти у письмовій формі.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу від 30 січня 2024 року, який просить визнати дійсним позивачка, укладено з дотриманням вимог щодо письмової форми цього договору, а тому підстав для визнання його дійсним в судовому порядку колегія суддів не вбачає.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).

За змістом ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Положеннями пунктів 3 та 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Отже, як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №911/1278/20.

Умовами долученого до матеріалів справи договору купівлі-продажу не передбачено моменту переходу до покупця – ОСОБА_1 права власності, а тому підлягають застосуванню положення ст. 334 ЦК України, і момент набуття права власності пов`язано саме з моментом передання транспортного засобу позивачці.

Разом з тим, згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги, про що подав суду відповідну заяву (а.с. 67).

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 не наводила мотивів, що її права на вказаний автомобіль не визнаються, заперечуються чи оспорюються відповідачем у справі. Натомість зазначає, що її право, як власника, порушується накладеним органом державної виконавчої служби арештом на цей транспортний засіб.

Таким чином, зважаючи на те, що набуття позивачем права власності на спірний автомобіль не пов`язана із здійсненням його перереєстрації, а у справі не встановлено обставин, які б вказували на існування спору з приводу належності цього автомобіля позивачці, а тому відсутні передбачені ст. 392 ЦК України підстави для визнання в судовому порядку права позивача на вищезазначений автомобіль.

Щодо позовних вимог про скасування арешту на транспортний засіб

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61-19506св21) зроблено висновок, що «відповідачами у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог. Подібні висновки щодо належних відповідачів у справі про зняття арешту з майна висловлені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 521/17712/15 (провадження № 61-11321св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 745/691/18 (провадження № 61-7248св19), від 12 серпня 2021 року у справі № 756/14542/19 (провадження № 61-6976св21), від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)».

У справі, що переглядається, арешт на автомобіль Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_2 накладено державним виконавцем Шосткинського ВДВС СХ МРУМЮ у межах виконавчого провадження 70913530, де стягувачем є ОСОБА_3 .

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про скасування арешту на транспортний засіб безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , в інтересах якої накладений арешт, отже остання мала би бути залучена до розгляду справи як відповідачка.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про скасування арешту, з підстав пред`явлення цієї вимоги до неналежного відповідача. Відмова у задоволені позову з цих підстав не перешкоджає позивачці повторно звернутися до суду з цими вимогами, але з належним суб`єктним складом.

Посилання позивачки, в доводах апеляційної скарги, на неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16, від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 в яких зазначено, що відповідачем у справі за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, адже за обставин даної судової справи спір з відповідачем у справі ОСОБА_2 , який є боржником у виконавчому провадженні, у позивача відсутній.

Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 3) та п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, а в частині вирішення позовних вимог про зняття арешту з майна належить залишити без зміни.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 грудня 2024 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності.

В іншій частині рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - О.І. Собина

Судді: В.І. Криворотенко

А.П. Сидоренко