Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №464/367/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/367/25 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/3049/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Попенко І.І.

за участю: представника ФОП ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2025 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь пеню у розмірі 17 191,50 дол. США.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 01.09.2023 між нею та ОСОБА_3 укладено Договір про надання послуг (виконання робіт), згідно якого ОСОБА_3 (Виконавець) взяв на себе зобов?язання до 20.03.2024 виконати роботу – розробити мобільний додаток Beauty Hub у двох версіях (для Ap Store тa Play Market) з передачею прав інтелектуальної власності ФОП ОСОБА_1 (Замовнику) на мобільний додаток та безкоштовне обслуговуванням його протягом трьох місяців з моменту передачі мобільного додатку Замовнику. На виконання вище вказаного договору ФОП ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 кошти у розмірі 6022,50 дол. США, що підтверджується розпискою від 07.03.2024. Станом на 28.05.2024 відповідачем не виконано взяті зобов?язання згідно з вказаним Договором. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова у справі № 464/3937/24 із ОСОБА_3 на користь позивачки стягнуто пеню у зв`язку з невиконання відповідачем у визначений строк зобов`язань за договором за період із 21.03.2024 по 28.05.2024 у розмірі 5181,00 дол. США. Позивачка зазначає, що на даний час зобов?язання за Договором від 01.09.2023 не припинені та досі не виконані відповідачем, що є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення пені за новий період – з 29.05.2024 по 02.01.2025 у розмірі 17 191,50 дол. США, відповідно до наданого розрахунку.

На підставі наведеного просила задовольнити її позов.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17.07.2025 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ФОП ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що виконавець зобов?язаний розробити та передати замовнику згідно Акту приймання-здачі робіт мобільний додаток до 20.03.2024. На виконання вище вказаного договору ФОП ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 кошти у розмірі 6022,50 дол. США, що підтверджується розпискою від 07.03.2024. Станом на 28.05.2024 відповідачем не було виконано взяті зобов?язання згідно вище вказаного договору. Як наслідок було подано позов до Сихівського районного суду м. Львова про стягнения пені за прострочення виконання зобов?язань за вище вказаним договором. За результатом розгляду справи №464/3937/24 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 прийнято рішення Сихівським районним судом м.Львова 11.12.2024 про задоволення позову в частині стягнення пені за вище вказаним Договором за період із 21.03.2024 по 28.05.2024 у розмірі 5181,00 дол. США. Проте на даний час зобов?язання за вище вказаним Договором не припинені та досі не виконані відповідачем, що є підставою для звернення до суду з метою стягнення пені із відповідача за новий період. Враховуючи прострочення виконання Відповідачем вище вказаного Договору у період із 29.05.2024 по 02.01.2025, у відповідача виник обов?язок по сплаті пені у розмірі 17191,50 дол. США, який розрахований з наступного: 29.05.2024 по 02.01.2025 період прострочення виконання робіт - 219 днів; 78,50 дол. США - розмір пені за один день 219 днів прострочення х 78,50 дол. США = 17191,50 дол. США нарахована пеня.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ФОП ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, представник ОСОБА_3 – Медвідь В.О. заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 01.09.2023 між відповідачем ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг (виконання робіт), згідно якого ОСОБА_3 (виконавець) взяв на себе зобов?язання виконати роботу, а саме розробити мобільний додаток Beauty Hub у двох версіях – для App Store та Play Market з передачею прав інтелектуальної власності ФОП ОСОБА_1 (замовнику) на мобільний додаток та безкоштовне обслуговуванням його протягом трьох місяців з моменту передачі мобільного додатку замовнику. Згідно з п.2.1. договору вартість договору становить 7850,00 дол. США.

На виконання вказаного договору ФОП ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 кошти у розмірі 6022,50 доларів США, що підтверджується розпискою від 07.03.2024.

Сторони погодили, що виконавець зобов?язаний розробити та передати замовнику мобільний додаток згідно з Актом приймання-передачі робіт до 20.03.2024 включно (п.1.3 договору).

Згідно із п.5.1 договору за порушення (невиконання чи неналежне виконання) умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.5.3 договору за порушення з вини виконавця строків виконання робіт, визначених п. 1.3. даного договору, виконавець сплачує замовникові пеню в розмірі 1% від вартості договору, визначеної п.2.1. даного договору, за кожний день прострочення.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 11.12.2024 у справі № 464/3937/24, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти (пеню) за договором про надання послуг від 01.09.2023 за період з 21.03.2024 по 28.05.2024 в розмірі 5181,00 дол. США.

На адресу ФОП ОСОБА_1 відповідачем скеровано акт приймання-передачі наданих послуг від 30.05.2025 про виконання умов договору від 01.09.2023

У цій справі ФОП ОСОБА_1 просить суд стягнути на її користь пеню за прострочення виконання робіт відповідачем ОСОБА_3 за період з 29.05.2024 по 02.01.2025 (219 днів) у розмірі 17 191,50 дол. США.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2019 у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2024 в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

У разі якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

Виходячи із загальних положень цивільного законодавства про відповідальність та про забезпечення виконання зобов`язання, санкція у вигляді неустойки спрямовується на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань. Розмір санкції в грошовому виразі має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, зміст частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Такий висновок зробили Верховний Суд України у постанові від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15 і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц (провадження № 14-442цс18) та від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Колегія суддів, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, справедливістю, добросовісністю та розумністю, погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 .

Апеляційний суд враховує, що нарахована позивачем пеня у розмірі 17 191,50 дол. США значно перевищує вартість послуг за договором від 01.09.2023 – 7850,00 дол. США. Крім цього рішенням суду, яке набрало законної сили, із відповідача на користь позивачки стягнуто пеню у розмірі 5181,00 дол. США за період з 21.03.2024 по 28.05.2024 за вказаним договором, тобто право позивачки на отримання компенсації у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору у визначений строк є захищеним у судовому порядку. Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивачка покликається на невиконання відповідачем умов договору від 01.09.2023, разом з тим, ні у справі № 464/3937/24, ні у справі, яка розглядається, вона не ставила питання про розірвання вказаного договору чи стягнення з відповідача 6022,50 дол. США, сплачених нею на виконання умов договору від 01.09.2023.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача на користь позивачки пені за новий період (з 29.05.2024 по 02.01.2025) є необґрунтованим та несправедливим, тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків районного суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 19.05.2026

Головуючий

Судді