Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №747/176/26 — Талалаївський районний суд Чернігівської області

Справа № 747/176/26

Провадження № 2/747/169/26

РІШЕННЯ

іменем України

19.05.2026 року селище Талалаївка

Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Тіщенко Л.В.

секретаря Зірки В.П.

розглянув у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в селищі Талалаївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , територіальної громади в особі Талалаївської селищної ради про визнання права власності на 1/2 житлового будинку за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мудревська Я.М. звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача. В обґрунтування позову зазначає, що 19 вересня 1990 року позивач придбав 3/8 частини житлового будинку у ОСОБА_2 без оформлення договору купівлі-продажу, в якому проживав без реєстрації до листопада 2006 року, а з 29.11.2006 року є зареєстрованим у даному будинку та фактично проживає по даний час. Позивач постійно пропонував ОСОБА_2 оформити у нотаріуса договір купівлі-продажу частини нерухомого майна, але до цього часу питання залишається не вирішеним. Частина будинку належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 12.02.1981 року, відповідно до якого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подарували ОСОБА_2 3/8 частини житлового будинку, що становить приміщення № 2-1, 2-2, 2-3. Також співвласницею 1/8 нерухомого майна була ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті спадщину на частину житлового будинку ніхто не приймав, спадкоємці відсутні. Вказане майно нею набуто на підставі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя від 04.10.1972, та складається з 1/4 житлового будинку з належними до нього будівлями, та свідоцтва про право на спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_8 , що складається з 1/4 житлового будинку з належними до нього будівлями по АДРЕСА_1 . Співвласником іншої частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є відповідач ОСОБА_3 , який придбав у ОСОБА_9 частину нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу на 1/2 частину житлового будинку, що складається з приміщення І-1, І-2 в будинку А-І, біля однієї другої : сіни а-1, погреб, літня кухня В-І, сарай г-І за вказаною адресою. Відповідно до технічного паспорта від 08.01.2026 вказані приміщення та добудовані відповідачем позначені на схемах 1/ 2 житлового будинку А1-1, що складається з приміщень 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, прибудов а3-1, а4-1, а6-1, господарських будівель та споруд : сарай Е1-1, погріб Є1-1, хвіртки № 3. Частина будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, де проживає позивач, складається з 1/2 житлового будинку А1-1, що складається з приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1- 4, 1-5, 1-6, житлової прибудови А2-1, прибудови а5-1, сараю Б1-1, б2-1, літньої кухні Д1-1, погреба д2, ґанку а7, огорожі №1, хвіртки №2, загальна площа 61 кв.м, житлова 32, 2 кв.м. Позивач добросовісно володіє нерухомим майном більше 10 років, зареєстрований та фактично проживає у 1/2 житлового будинку, по мірі своїх сил та коштів здійснює поточний ремонт, підтримує подвір`я у належному стані. Користується житловим будинком відкрито, безперервно, не приховуючи факту знаходження майна в його володінні, володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Для вирішення питання оформлення права власності позивач звертався до Талалаївської селищної ради але йому було відмовлено. Тому представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/2 житлового будинку А1-1, що складається з наступних приміщень: 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, цілих : житлової прибудови А2-1 та прибудови а5-1, цілих господарських будівель та споруд : сараю Б1-1, б2-1, літньої кухні Д1-1, погреба д2, ганку а7, огорожі №1, хвіртки № 2, загальною площею 61 кв.м, житловою – 32, 2 кв.м, по АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 22 квітня 2026 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначене підготовче судове засідання на 19 травня 2026, про що учасники справи повідомлені належним чином. В підготовче судове засідання позивач та його представник не з`явились, в позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в підготовче судове засідання не з`явились, від них надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову не заперечують. Представник відповідача – Талалаївської селищної ради – в підготовче судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подали заяву про розгляд справи без участі представника селищної ради, позовні вимоги визнають.

Суд, розглянувши заяви учасників справи, приходить до наступного висновку.

Згідно ч.3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Крім того, розглянувши визнання всіма відповідачами зазначеного позову, суд приходить до наступного висновку. Положенням ч.4 ст. 200 ЦПК України передбачено, що ухвалення в підготовчому судовому засіданні рішенні у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього кодексу. Статтею 206 ЦПК України передбачено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Поскільки визнання відповідачами позову у даному випадку не суперечить закону та не порушує права свободи та інтереси інших осіб, тому суд приходить до висновку про прийняття визнання позову відповідачами та про винесення рішення по суті справи у підготовчому судовому засіданні.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, які підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, наданими учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень щодо позову, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.11.2006 року по даний час проживає і зареєстрований по АДРЕСА_1 , згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданих Центром надання адміністративних послуг Талалаївської селищної ради 11.02.2026 року (а.с. 20) Згідно довідки Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 14.01.2026 року право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 року зареєстроване за ОСОБА_7 – 1/8 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.10.1972 року, свідоцтва про право власності на частину житлового будинку від 04.10.1972 року, за ОСОБА_2 - 3/8 частка на підставі договору дарування від 12.02.1981 року; за ОСОБА_3 - 1/2 частка на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.1990 року (а.с.21) На замовлення ОСОБА_2 08.01.2026 року ФОП « ОСОБА_10 » виготовлений технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Згідно даного технічного паспорту домогосподарство за вказаною адресою складається з житлового будинку А1-1, житлової прибудови а2-1, прибудови а3-1, а4-1, а5-1, а6-1, сараїв Б1-1, б2-1, Е1-1, літньої кухні Д1-1, погреба д2, Є1, огорожі № 1, хвіртки № 2 , №3 (а.с.38-50) Згідно звіту про незалежну оцінку майна від 21.02.2025 року, проведеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на дату оцінки становить 224 816 грн (а.с.24-42)

Суд констатує, що правовідносини, яким відповідають встановлені фактичні обставини, врегульовані загальними нормами Цивільного кодексу України щодо права власності.

З встановленого в судовому засіданні випливають наступні правовідносини.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України, про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно п.9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз.2 ч.3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч.1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно п.5 ч.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 з 2006 року проживає і зареєстрований в будинку по АДРЕСА_1 , на даний час на будинок не претендують інші особи, позивач відкрито, безперервно і тривало володіє даним майном, поводиться з ним як власник, закон не обмежує і не забороняє таке набуття права власності, як набувальна давність, тому наявні всі передбачені законом передумови в сукупності, які є підставою для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

Керуючись ст.260,264-266 ЦПК України, 344 ЦК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , територіальної громади в особі Талалаївської селищної ради про визнання права власності на 1/2 житлового будинку за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем смт Талалаївка Чернігівської області (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності за набувальною давністю на 1/2 (одну другу) житлового будинку А1-1, що складається з наступних приміщень: 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, цілих: житлової прибудови А2-1 та прибудови а5-1, цілих господарських будівель та споруд: сараю Б1-1, б2-1, літньої кухні Д1-1, погреба д2, ґанку а7, огорожі №1, хвіртки № 2, загальною площею 61 кв.м, житловою – 32, 2 кв.м, по АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня отримання учасниками справи копії рішення.

Суддя Л.В.Тіщенко