Вирок від 18 травня 2026 р. у справі №686/8549/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/8549/26

Провадження № 1-кп/686/1224/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м.Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12024243000002916 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ярославка Летичівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 являючись, відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 р., військовозобов`язаним громадянином України, будучи, рішенням військово-лікарської комісії №129/30 від 08.06.2024 р., визнаним за станом здоров`я придатним до військової служби, за відсутності обставин, які надають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 р., отримавши о 12 год. 24 хв. 08 червня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що АДРЕСА_3 , бойову повістку з роз`ясненням її змісту та обов`язку прибуття 08 червня 2024 року о 14 год. 00 хв. до вказаного центру комплектування та соціальної підтримки для подальшого відправлення до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 р., затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»» №7113 від 03.03.2022 р., а також правових наслідків невиконання цього обов`язку, діючи умисно, не бажаючи виконувати свій Конституційний обов`язок, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних причин, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.ст.1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 р., ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21.10.1993 р. та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 р., затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»» №7113 від 03.03.2022 р., у визначений бойовою повісткою час і місце не прибув, тим самим від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ухилився.

За ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 підлягає кримінальній відповідальності за ст.336 КК України.

Встановлені судом обставини підтверджуються, дослідженими у судовому засіданні, доказами.

Зокрема, показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_4 , який свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав повністю, пояснивши, що не оспорює жодні обставини, викладені в обвинувальному акті, кається та шкодує про вчинене, однак, навіть якби ОСОБА_4 зараз отримав би бойову повістку, все одно б не пішов до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки він не має наміру проходити військову службу, а хоче працювати та фінансово допомагати хворій матері. При цьому зазначив ОСОБА_4 й про те, що за вищевказаних обставин він, усвідомлюючи, що в Україні діє воєнний стан, ухилився від проходження військової служби, зокрема, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що по АДРЕСА_3 , куди до обідньої пори доби 08.06.2024 р. ОСОБА_4 був запрошений для перевірки даних і де він пройшов військово-лікарську комісію, якою був визнаний придатним до військової служби, ОСОБА_4 була вручена бойова повістка за якою йому потрібно було з`явитись о 14 год. 00 хв. 08.06.2024 р. до вказаного центру комплектування та соціальної підтримки для подальшого відправлення до військової частини для проходження військової служби, роз`яснено наслідки неявки за повісткою, однак ОСОБА_4 проходити військову службу не бажав, побоюючись за своє життя, до того ж не хотів залишати матір без фінансової допомоги, а тому близько 13 год. 00 хв. 08.06.2024 р. вийшов із приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , куди в зазначений у повістці час, не маючи для цього жодних поважних причин, більше не повернувся, попрямувавши додому. ОСОБА_4 не оскаржував складене військо-лікарською комісією рішення, до того ж у виданій цією комісією довідці були зазначені достовірні відомості щодо тих хвороб, які були наявні в ОСОБА_4 . Останній усвідомлював, що будь-яких законних підстав для відстрочки під час мобілізації він не має, відсутнє у нього й пов`язане з роботою бронювання, оскільки ОСОБА_4 неофіційно працював вантажником на ринку, при цьому не допомагав ЗСУ та не згідний проходити війскову службу.

Згідно з дослідженим у судовому засіданні повідомленням про кримінальне правопорушення №7723 від 27.06.2024 р., начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до ст.60 КПК України, повідомив начальнику Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, військовозобов`язаним громадянином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який 08.06.2024 р. отримав бойову повістку на відправку 08.06.2024 р. у команду НОМЕР_1 та на вказану дату не з`явився (т.1 а.с.39).

Відповідно до наданого на запит слідчого повідомлення т.в.о.начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №13569 від 05.11.2025 р., громадян ОСОБА_4 , від якого не надходили заяви щодо оскарження рішення медичної комісії та якому відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації не надавалась, перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (Летичів) з 19.05.2023 р. (т.1 а.с.52-53).

Та обставина, що ОСОБА_4 підлягає призову на віськову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим о 13 год. 20 хв. 19.05.2023 р. був взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 (Летичів), а з 22.05.2025 р. по 21.05.2026 р. рахувався порушником військового обліку, оскільки не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП, підтверджується й даними облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_4 (витяг з ЄДРПВР «Оберіг», т.1 а.с.54). Про факт перебування ОСОБА_4 на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 (Летичів) та про порушення ОСОБА_4 правил військового обліку зазначено й у повідомленні т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №11388 від 24.09.2025 р. (т.1 а.с.64).

За результатами проведеного медичного огляду (довідка військово-лікарської комісії №129/30 від 08.06.2024 р., т.1 а.с.56), ОСОБА_4 придатний до військової служби. Аналогічні відомості доводяться даними картки обстеження та медичного огляду, складеної 08.06.2024 р. щодо ОСОБА_4 , з якою останній був ознайомлений під підпис (т.1 а.с.55).

Відповідно до долученої до повідомлення про кримінальне правопорушення копії повістки на відправку ОСОБА_4 встановлено, що останньому було наказано начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 о 14 год. 00 хв. 08.06.2024 р. з`явитися за адресою: м.Хмельницький, вул.Проскурівська, 35, для відправки до команди НОМЕР_1 (т.1 а.с.41). Цю повістку ОСОБА_4 одержав о 12 год. 24 хв. 08.06.2024 р., що підтверджується його особистою розпискою, при цьому був попереджений під підпис ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність, передбачену ст.336 КК України, за ухилення від призову за мобілізацією (т.1 а.с.42, 57).

Згідно з рапортом заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (начальника мобілізаційного відділення) № НОМЕР_2 від 10.06.2024 р., військовозобов`язаний ОСОБА_4 08.06.2024р. не з`явився на відправку у команду НОМЕР_1 за повісткою, яку отримав 08.06.2024 р. (т.1 а.с. 58).

Встановлені судом обставини підтверджуються також повідомленням Департаменту охорони здоров`я Хмельницької обласної військової адміністрації № 02-01/2470 від 02.10.2025 р. про те, що обвинувачений ОСОБА_4 до закладів охорони здоров`я Хмельницької області не звертався (т.1 а.с.61); повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.10.2025 р. про не перебування ОСОБА_4 , станом на 16.10.2025 р., на обліку як застрахованої особи, а також про те, що пенсійні та інші виплати у вказаному управлінні ОСОБА_4 не отримує (т.1 а.с.60); повідомленням Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації № 04.02-1442 від 20.10.2025 р. щодо відсутності інформації про перебування ОСОБА_4 на обліку як одержувача будь-яких видів соціальних допомог (т.1 а.с.59).

Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення кримінального правопорушення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак, у силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України, є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації), полягає в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов`язку вчиняється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, для відправлення до військової частини. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов`язаного до такого місця.

Згідно з п.69 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №352 від 21.03.2002 р., відповідно до результатів медичного огляду призовника, його особистих якостей, рівня освіти, а також матеріального і соціального стану призовника та членів його сім`ї районна (міська) призовна комісія виносить одне з рішень, зокрема, про придатність до військової служби і призов на строкову військову службу з призначенням до виду (роду) військ (сил) Збройних Сил, інших військових формувань, а також визначає строк відправлення його у військову частину.

Відповідно до п.88 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 р. (в чинній редакції на момент вчинення кримінального правопорушення), на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Судом встановлено, що 08.06.2024 р. ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами проходження якої визнаний придатним за станом здоров`я до військової служби, однак на визначені у врученій йому повістці час і дату - 14 год. 00 хв. 08.06.2024 р. до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_3 , для подальшої відправки до команди НОМЕР_1 , не прибув, про причини неявки не повідомив.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повідомив суду про те, що не прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 через те, що боїться проходити військову службу, має намір працевлаштуватись та фінансово підтримувати свою матір, при цьому знав про висновок військово-лікарської комісії та відсутність обставин, передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21.10.1993 р., які б надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

До того ж та обставина, що ОСОБА_4 понад рік після отримання повістки, його умисного ухилення від з`явлення до ТЦК та СП і порушення кримінального провадження, не вчиняв спроб виправити ситуацію та вступити до лав ЗСУ, що свідчить про його свідомі та умисні дії, спрямовані на уникнення призову за мобілізацією.

Обставин, пов`язаних зі станом здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 , які б з об`єктивних причин унеможливлювали виконання ним військового обов`язку, судом не встановлено.

Дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст.94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ухвалення обвинувального вироку), суд дійшов висновку про доведенність у ході судового розгляду винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності, які б позбавляли його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час, поводиться адекватно. Тому суд визнає ОСОБА_4 осудним та відповідальним за скоєне.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання, судом враховуються визначенні ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, у тому числі: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа виного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також положення ч.2 ст. 50 КК України, згідно з якими, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив умисне кримінальне правопорушення, спрямоване проти забезпечення призову та мобілізації, яке в умовах воєнного стану визначається високим ступенем небезпечності для суспільства, проте він повністю визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення і вперше притягується до кримінальної відповідальності, що пом`якшує йому покарання. Обставини, які б обтяжували покарання, відсутні.

Суд не вбачає підстав визнавати щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання, про що заявив захисник обвинуваченого. Наявність щирого каяття відповідно до приписів статей 91, 291 КПК входить до предмета доказування як обставина, яка впливає на призначення покарання, а тому суд має переконатися за матеріалами справи в наявності у особи щирого жалю стосовно скоєного та бажання у неї спокутувати свою провину, про що мають свідчити певні фактичні дані із відповідних процесуальних джерел. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину, бажанні та намаганні особи виправити наслідки вчиненого. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і, що її зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття необхідно відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності. Натомість, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_4 щиро розкаявся у вчиненому. Так, зі встановлених судом обставин вбачається, що хоча ОСОБА_4 формально визнав свою винуватість у скоєному, однак з моменту вчинення кримінального правопорушення він не вжив жодних заходів на підтвердження щирого усвідомлення своєї вини, зокрема не подав заяву про намір проходити військову службу та категорично заперечував навіть щодо можливості проходження ним такої служби, його поведінка свідчить про свідому відмову від виконання конституційного обов`язку щодо захисту Батьківщини, її територіальної цілісності та недоторканності.

Також суд враховує, що ОСОБА_4 є раніше несудимою особою, яка позитивно характеризується, неодружений, офіційно не працевлаштований, має похилого віку матір, з якою він спільно не проживає, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії нетяжкого злочину.

Норми кримінального законодавства наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Така функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 р. у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримають його в подальшому від вчинення нових кримінальних правопорушень. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Санкція ст.336 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років.

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням викладених обставин, беручи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, обставин, які пом`якшують йому покарання, позицій прокурора, сторони захисту щодо призначення покарання та висновку органу пробації щодо середніх ризиків вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, суд дійшов висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_4 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства та йому слід призначити покарання за ст.336 КК України у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією цієї статті.

На переконання суду таке покарання в цьому випадку буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для призначення обвинуваченому менш суворого виду покарання, з також звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також положення ст.ст.65, 69, 75 КК України, суд не вбачає.

Так, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи. Крім того, у випадку звільнення осіб від покарання з випробуванням, останні підлягають звільненню і з військової служби, що є одним із способів ухилення від мобілізації, що фактично і є у випадку обвинуваченого, а тому застосування до нього ст. 75 КК України у воєнний час, коли держава перебуває в стадії активних військових дій, суд вважає таким, що не відповідає вимогам закону та меті покарання.

Згідно з досудовою доповіддю, складеною Хмельницьким районним відділом № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , на думку органу пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, умови його життєдіяльності, відносини у суспільстві, його виправлення без ізоляції від суспільства можливе та становить середній ризик небезпеки для суспільства. Суд не погоджується з висновком органу з питань пробації щодо можливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки призначення іспитового строку особі, яка намагається уникнути мобілізації, буде несправедливим та зневажливим відносно захисників України.

При цьому суд також враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а також для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Так, звільнення осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, від покарання з випробуванням, на думку суду, не відповідає принципам та меті призначення покарання, а також суспільній необхідності на сьогоднішній день. Активні бойові дії на території України продовжуються, ворог не відступає та, навпаки, акумулює свої сили, воєнний стан, введений Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у країні триває, а мобілізаційні ресурси потребують постійного оновлення. Зазначене у своїй сукупності свідчить про суттєво підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, полягає в тому, що мобілізація це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних сил чи інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Суд зауважує, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В інакшому ж випадку звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання із випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.

Суд ураховує схожі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2023 р. у справі №641/1067/23, про те, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений військовозобов`язаним умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Також, суд ураховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.09 р. (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти росії» від 09.06.05 р. та у справі «Фрізен проти росії» від 24.03.05 р. суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти росії» від 16.10.08 р. суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези суду щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Визначена ОСОБА_4 форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірною зі вчиненим ним злочинним діянням, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення обвинуваченого та буде ефективним в аспекті превенції вчинення ним чи іншими особами аналогічних злочинів, тоді як звільнення від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виправленню обвинуваченого, а також призведе до збільшення свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби, що може стати наслідком неможливості боротьби з подальшим вчиненням таких кримінальних правопорушень.

Оскільки ОСОБА_4 засуджується до покарання у виді позбавлення волі, на тривалий термін, яке має відбувати реально, на даний час офіційно не працевлаштований, проходити військову службу категорично відмовляється, ухилявся від органу досудового розслідування, з метою уникнення відповідальності, що дає підстави вважати, що він, перебуваючи на волі, може продовжити злочинну діяльність, ухилятись від суду та відбування покарання, тому ОСОБА_4 , з метою забезпечення виконання судового рішення, до набрання вироком чинності, слід залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою. Лише такий запобіжний захід може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст.72 КК України та ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», ОСОБА_4 в строк відбуття покарання слід зарахувати час його попереднього ув`язнення з 12.03.2026 р. (дня затримання) до вступу вироку в законну силу, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Надані прокурором документи, у тому числі й диски для лазерних систем зчитування, слід зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, кримінальним правопорушенням майнової шкоди не завдано, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374 - 376, 395, 532 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , у виді позбавлення волі, рахувати з моменту вступу вироку в законну силу.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбуття покарання час його попереднього ув`язнення з 12.03.2026 р. до дня вступу вироку в законну силу включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередній – тримання під вартою.

Документи, надані прокурором, зберігати в матеріалах справи.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя