Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №760/19558/25 — Київський апеляційний суд

справа № 760/19558/25 головуючий у суді І інстанції Коваленко І.В.

провадження № 22-ц/824/5104/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Колективного підприємства «Лівобережний» поданою представником - Кретовим Костянтином Сергійовичем на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у справі за позовом Колективного підприємства «Лівобережний» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Колективним підприємством «Лівобережний» подано до Солом`янського районного суду міста Києва позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «Лівобережний» грошові кошти у розмірі 226213,97 грн, суму відшкодування витрат по оплаті ставки судового збору у розмірі 2 714,57 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн 00 коп.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2025 року позовну заяву Колективного підприємства «Лівобережний» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було повернуто, у зв`язку з невиконанням ухвали суду про залишення без руху.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду представник Колективного підприємства «Лівобережний» - Кретов К.С. 28 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт вказує, що предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 226 213,97 грн заборгованості за компенсацію витрат на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:238:0021) на підставі угоди від 17 вересня 2015 року, укладеної одночасно з договором купівлі-продажу будівлі (пункт прийому склотари, літера «В»).

Підставою позову є невиконання відповідачем зобов`язання компенсувати орендну плату, що виникло з окремої цивільно-правової угоди (гарантійної угоди), яка має самостійний характер.

Відтак, позов є майновим, договірним, про стягнення безпідставного збереження майна (ст. 1212 ЦК України) та компенсацію витрат орендаря (ст.ст. 526, 611 ЦК України), а не про визнання права на землю, законність будівництва чи переоформлення договору оренди.

У межах предмету спору не ставиться питання про виникнення чи припинення права власності на об`єкт нерухомого майна або земельну ділянку. Право власності ОСОБА_1 підтверджується належним чином укладеним договором купівлі- продажу від 17 вересня 2015 року, а також діючою державною реєстрацією цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 716504180000, додається витяг). Спір стосується виключно зобов`язань відповідача щодо компенсації витрат на сплату орендної плати за землю.

Документи, запитані судом (рішення Київради від 23.12.1999 № 167/669, дозволи на будівництво, техпаспорт, акт введення в експлуатацію, відомості про присвоєння адреси), не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України) та не є обов`язковими доказами за ст. 177 ЦПК.

Апелянт стверджує, що позовна заява відповідає всім вимогам ст. 175 ЦПК України у ній вказано ціну позову (226 213,97 грн), обґрунтований розрахунок (податкові декларації, платіжні доручення), викладено обставини (угода, невиконання, вимоги, ухилення), додано всі наявні докази (ч. 5 ст. 177 ЦПК).

Таким чином, апелянт вважає, що суд не має права вимагати докази, які не стосуються предмета доказування та не може залишати заяву без руху через відсутність документів, які не є обов`язковими для підтвердження позовних вимог та не релевантні предмету доказування.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, яка надійшла до апеляційного суду 18 березня 2026 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року поновлено строк на оскарження ухвали суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Колективного підприємства «Лівобережний» поданою представником - Кретовим Костянтином Сергійовичем на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у справі за позовом Колективного підприємства «Лівобережний» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження сторонам була направлено до електронних кабінетів та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду доставлено 25 березня 2026 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.

Так, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Суд першої інстанції в ухвалі без руху зазначив, що позивачем не додано до позовної заяви доказів отримання ним дозволу від Київської міської ради на спорудження на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада міста Києва, пункту прийому склотари (літера «В») площею 297,3 кв.м., не надано довідку про технічні показники об`єкта та технічний паспорт, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 716504180000) та не подано доказу, який відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також до позовної заяви не додано відомостей про присвоєння такому об`єкту адреси.

Відсутність даних доказів, стало підставою для постановлення ухвали про залишення позову без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 29 вересня 2025 року представником позивача - Кретовим К.С. через систему «Електронний суд» було направлено пояснення щодо усунення недоліків позовної заяви, в яких останній послався на те, що суд не вправі вимагати надання доказів, які не є предметом доказування.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не надано вище зазначених доказів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про повернення позовної заяви Колективного підприємства «Лівобережний» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, на підставі ч. 3, 5 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч. 1 ст. 185 ЦПК України).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 175 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Разом з цим, за змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

Разом з цим, як вбачається зі змісту ухвали про залишення позовної заяви без руху місцевий суд надає оцінку доказам, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та зобов`язує позивача надати інші (нові) докази, які на його думку мають обґрунтовувати позовні вимоги.

Колегія суддів звертає увагу, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2024 року (справа № 320/14843/23).

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, №26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A №253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта є доречними, оскільки суд першої інстанції вийшов за межі вимог ст. 175, 177 ЦПК України на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, оскільки висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Колективного підприємства «Лівобережний» подану представником - Кретовим Костянтином Сергійовичем на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова