Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №583/2211/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2211/26

1-кп/583/297/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2026 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження №62025170020000095 від 02.01.2025 стосовно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Охтирка Сумської області, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, раніше судимого:

- 27.08.2009 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.1 ст. 185, ст.ст. 104, 75 КК України до покарання у виді 6 місяців позбавлення волі з випробування, з іспитовим строком 1 рік;

- 13.04.2010 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.2 ст. 185, ст.71 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі;

- 08.02.2013 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.2 ст. 289 КК України до покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі;

- 29.03.2013 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.3 ст. 185, ст.ст. 69,70 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі;

- 23.12.2015 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.1 ст. 263, ст. 69, ч.2 ст. 263, ст. 70 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі;

- 25.05.2018 за вироком Мар`їнського районного суду Донецької області за ч.2 ст. 186, ст.ст. 75, 76 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки;

- 28.02.2020 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 162, ч.3 ст. 186, ч.1 ст.70, ст. 71 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільнений 22.12.2023 по відбуттю строку покарання

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

установив:

06.03.2024 ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи у нічний час у с. Хухра Охтирського району Сумської області, прибув за адресою проживання військових в інший населений пункт, зазначений в обвинувальному акті (який з мотивів безбеки судом не зазначається), достеменно знаючи, що за цією адресою знаходиться автомобіль ВАЗ 21093, яким останні користуються та що перебуває у володінні ОСОБА_5 , з метою звернутися з проханням надати йому цей автомобіль у тимчасове користування для поїздки до м. Лебедин Сумської області. Однак, прибувши за адресою місця знаходження зазначеного автомобіля, ОСОБА_4 06.03.2026 о 04:20 год., маючи не зняту і не погашену в установленому законом порядку судимість, користуючись відсутністю власника автомобіля та його згоди, тобто таємно, проник до салону автомобіля ВАЗ2109 коричневого кольору з VIN № НОМЕР_1 , з іноземним номерним знаком НОМЕР_2 через незамкнені двері та виявивши у замку запалювання ключі, використавши їх, запустив двигун автомобіля та повторно незаконно заволодів транспортним засобом, на якому поїхав в напрямку м. Лебедин Сумської області. Своїми протиправними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду у сумі 104429,07 грн.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК України – незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

Обвинувачений ОСОБА_4 під час судового розгляду вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнавав в обсязі пред`явленого йому обвинувачення, підтвердив викладені в обвинувальному акті фактичні обставини. При цьому зазначив, що наступного дня самостійно звернувся до поліції з повідомленням про викрадення автомобіля та добровільно повернув власнику викрадений автомобіль. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати.

Потерпілий у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, при призначенні міри покарання покладалася на розсуд суду.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорені.

Суд вважає доведеною поза розумним сумнівом вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину та такі його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

При призначенні покарання суд керується наступним.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

За приписами ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора», правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Такепокарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання, призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов`язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Крім того відповідно до практики Верховного Суду (постанова ВС від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к), згідно якої визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За статтею 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, відповідно до ч.1 ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття, що виразилося у щирому жалю та засудженні протиправного вчинку, з`явлення із зізнанням, що виразилося у добровільному повідомленні правоохоронним органам відомостей про вчинення протиправних дій та усунення заподіяної шкоди шляхом повернення викраденого майна.

Органом досудового розслідування до обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, віднесено вчинення ним злочину повторно.

Разом з тим, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» якщо якась із обставин, наведених у ч.1 ст.66, ч.1 ст.67 КК передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд при призначенні покарання не може ще раз ураховувати її як пом`якшуючу або обтяжуючу покарання обставину.

Так, орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_4 за ч.2 ст. 289 КК України за кваліфікуючою діяння ознакою – незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

Отже, суд при призначенні покарання обвинуваченому не може ще раз враховувати цю ознаку як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченому відповідно до ст. 67 КК України.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 судом встановлено, що він раніше неодноразово судимий, зокрема, за вчинення умисних, корисливих злочинів, у тому числі за вчинення незаконного заволодіння транспортних засобів та маючи не зняту і не погашену в установленому законом порядку судимість знову вчинив тяжкий умисний злочин, тобто не зробив належних висновків, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, проживає з матір`ю, за місцем мешкання характеризується посередньо, як особа щодо якої скарги від сім`ї та односельчан не надходили, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки, не одружений, зі слів має цивільну дружину та малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працює, але на даний час проходить військову службу у Збройних Силах України.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Таким чином, при призначенні покарання ОСОБА_4 , суд бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров`я, наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, а також позицію потерпілого та прокурора, яка враховується судом у сукупності з обставинами, передбаченими ст.ст.65-67, 75 КК, і не має над ними пріоритету.

При цьому суд приймає до уваги вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами. З урахуванням даних обставин суд, керуючись принципом індивідуалізації покарання та справедливості, вважає за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання у межах санкції статті інкримінованого йому злочину у виді позбавлення волі без конфіскації майна.

Разом з цим, враховуючи поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, беручи до уваги особу винного, наявність вищевказаних пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, зважаючи на позицію потерпілого, який матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має, вік обвинуваченого, що він проходить військову службу, отже наявний суспільний інтерес у її продовженні. Тому, керуючись принципом індивідуалізації покарання та справедливості, суд доходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, та вважає за доцільне звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з призначенням іспитового строку на підставі ст.75 КК України.

Звільняючи обвинуваченого від реального відбування покарання, суд покладає на нього обов`язки, визначені ст. 76 КК України, для контролю за поведінкою в період іспитового строку.

Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов`язків визначених ст. 76 КК суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 2 роки, в силу ч. 4 ст. 75 КК.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.

Також суд вважає, що таке покарання в умовах воєнного часу є доцільним з огляду на те, що ОСОБА_4 продовжить проходження військової служби, а отже його служба буде корисною при захисті Вітчизни та одночасно його поведінка буде контрольована з боку командира військової частини під час виконання обвинуваченим обов`язків, які на нього покладаються в період іспитового строку.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК до обвинуваченого, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована.

Відповідно до ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 07.05.2026 запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 скасовано у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.401 КК України.

Клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили не надійшло.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Відповідно до ст. 124 КПК України з ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати у дохід держави за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи в сумі 2674,20 грн.

Відповідно до ст. 174 КК України підлягає скасуванню арешт, накладений за ухвалою слідчого судді від Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10.03.2026.

Доля речових доказів підлягає вирішенню у порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 374-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначити йому за цим законом покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки з покладанням обов`язків, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 76 КК України, а саме:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи;

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 2674,20 грн. в рахунок відшкодування витрат за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи.

Речовий доказ – автомобіль ВАЗ 2109 д.н.з. іноземної реєстрації НОМЕР_2 , коричневого кольору та ключі від нього, що передані на зберігання потерпілому ОСОБА_5 - вважати повернутими власнику, скасувавши арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10.03.2026.

Речовий доказ – мобільний телефон Redmi 12 з ІМЕІ1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 в зламаному стані (зламаний навпіл), запакований до спецпакету NPU 6095956, що знаходиться на зберіганні у камері зберігання речових доказів Охтирського РВП ГУНП в Сумській області - повернути власнику ОСОБА_4 .

Речові докази: вилучені під час огляду автомобіля ВАЗ 21093 коричневого кольору з VIN № НОМЕР_1 змив з внутрішньої сторони водійських дверцят автомобіля, що запаковано до паперового конверту №1; змив з руля автомобіля, що запакований до паперового конверту №2; змив з КПП автомобіля, що запакований до паперового конверту №3; контрольний зразок, що запакований до паперового конверту №4, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Охтирського РВП ГУНП в Сумській області – залишити на зберіганні до набрання вироком законної сили.

Речові докази: вилучений під час проведення тимчасового доступу до речей і документів у оператора мобільного зв`язку ТОВ «Лайфсел» від 23.04.2026 електронний документ під назвою «detail_results_02724», що міститься на оптичному СД-Р диску №ED02224250D5; вилучений під час проведення тимчасового доступу до речей і документів у оператора мобільного зв`язку ТОВ «Лайфсел» від 02.04.2026 електронний документ під назвою «DB_26_05082», що міститься на оптичному диску № MFP658XK121001706; оптичний диск – зберігати при матеріалах справи до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Роз`яснити учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_1