Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №577/384/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/384/26

Провадження № 2/577/610/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 року

Суддя Конотопського міськрайонного суду Сумської області Кравченко В.О. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 подав клопотання у якому, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з ОСОБА_2 1200 доларів США заборгованості за договором позики, а також понесені судові витрати, що складаються із судового збору – 1331 грн. 20 коп. та правничої допомоги – 3100,00 грн.

На обґрунтування у позові вказав, що 14.12.2025 року надав відповідачу в борг 1200 доларів США строком до 14.01.2026 року, про що останній склав розписку. Проте, взятих на себе зобов`язань ОСОБА_2 не виконав, грошей до теперішнього часу не повернув, що і стало підставою звернення до суду про примусове стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 03.02.2026 року по справі відкрито провадження та, враховуючи норми ст.ст. 274, 279 ЦПК України, постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Направлені поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням за місцем реєстрації відповідачу ОСОБА_2 ухвала про відкриття провадження та позовна заява з доданими до неї документами повернулися на адресу суду без вручення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 22).

Згідно положень п.п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому відділенні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно положень ст.ст. 526, 530, 612 ЦК зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правилами ст. 625 ЦК унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог ст. 192 ЦК гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 524 ЦК грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у ст. 533 ЦК, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

У постанові від 11.09.2024 року формулюючи висновок щодо застосування ч.2 ст.533 ЦК Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Із матеріалів справи видно, що 14.12.2025 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у борг 1200 доларів США, які зобов`язався повернути до 14.01.2026 року.

Дана обставина підтверджена власноруч написаною ОСОБА_2 розпискою від 14.12.2025 року (а.с. 5).

Проте, відповідач грошей в сумі 1200 доларів США, до теперішнього часу не повернув, що є підставою для стягнення боргу примусово.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу, яка підтверджена належними доказами (а.с. 11, 12) і відповідає критеріям реальності та розумності її розміру виходячи з конкретних обставин справи.

За приписами ст. 141 ЦПК понесені позивачем судові витрати повинні бути відшкодовані відповідачем.

Керуючись: ст.ст. 526, 530, 612, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 14.12.2025 року в сумі, еквівалентній 1200,00 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати, що складаються із судового збору – 1331,20 грн. та 3100,00 грн. - на правничу допомогу, всього ж 4431 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кравченко В. О.