Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №452/740/26 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Суд: Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Дата: 18 травня 2026 р.

Справа: №452/740/26

Суддя: Казан І. С.

Справа № 452/740/26

Провадження № 2/452/1035/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

із участю: секретаря Кафтан О.Ю.,

розглянувши у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у підготовчому засіданні в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - про визнання права власності на майно, -

в с т а н о в и в:

Представник-адвокат Бобак О.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернулась із зазначеною заявою до суду посилаючись на те, що згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 24.05.1988р., житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 - позивач по справі. Наведене свідоцтво зареєстроване в Самбірському МБТІ 24.05.1988р. в реєстровій книзі №102. У даний час у позивача виникла потреба у відчуженні належного їй нерухомого майна і вона звернулася до нотаріуса, де їй роз`яснено необхідність внесення відомостей про її речове право на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підтвердження свідоцтвом права на майно є неможливим, оскільки у вказаному документі зазначена належність майна до колгоспного двору, який в Україні припинений у зв`язку з прийняттям 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність». Враховуючи викладене та подані документи, позивач просить судовим рішенням визнати її власником вцілому зазначеного будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

До суду позивач та її представник адвокат Бобак О.Б. не з`явились, остання подала заяву в якій просила задовольнити позовні вимоги, а розгляд справи провести без їх участі; відповідачі до суду не прибули, подали відзиви, у яких повідомили про визнання позову, просили розглядати справу за їх відсутності.

Встановивши дійсні обставини справи, суд уважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав:

Згідно із свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 24.05.1988р, виданого виконкомом Воютицької сільської ради на підставі рішення Самбірського райвиконкому №155 від 19.05.1988 року, житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 .

Із довідки, виданої виконавчим комітетом Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області №6-38 від 23.02.2026р. відомо, що згідно записів погосподарської книги по с. Викоти станом на 15.04.1991 року житловий будинок по АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи – колгоспний двір. Голова двору - ОСОБА_1 ; разом з нею були зареєстровані – чоловік ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_6 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

За даними довідки, виданої виконавчим комітетом Бісковицької сільської ради №6-39 від 23.02.2026р. відомо, що на день смерті ОСОБА_5 разом з ним проживали і були зареєстровані: ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_3 - син та ОСОБА_4 - дочка.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.03.2026 р. (інформація в реєстрі з 01.01.2013 року) відомо, що за параметрами пошуку нерухомого майна: АДРЕСА_1 - відомості про зареєстроване нерухоме майно відсутні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV в чинній редакції на дату виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі за текстом - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У силу спеціального застереження ч. 3 ст. 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону №1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Серед підстав для відмови у державній реєстрації прав, що викладені у положеннях ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV, зокрема, зазначено - подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство.

Згідно ст. 120 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 123 цього Кодексу розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15.04.1991р поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено в її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Судом встановлено, що члени двору, які є відповідачами по справі, за витребуванням своєї частки в майні двору, про виділ чи поділ двору не звертались, так як не брали участі своєю працею та коштами у створенні майна колишнього колгоспного двору і погоджувались з тим, що одноосібним власником майна колишнього колгоспного двору в АДРЕСА_1 є лише ОСОБА_1 , позивач у справі. Земельна ділянка, призначена для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, кадастровий номер 4624282300:01:002:0641 площею 0,124га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ЛВ №049277 від 19.02.1998 року належить одноосібно ОСОБА_1 .

Згідно ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Оскільки як установлено судом визнання відповідачами позову не суперечить закону та із їх звернення, а також із поданих позивачем даних не встановлено підстав, що порушують права, свободи чи інтереси інших осіб; позивач звернулася до суду із таким спором, бо іншого порядку визнання за нею права власності на будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами немає і такий є законним на підставі наведених вище норм і наявних у справі доказів, а тому такий позов слід задовольнити повністю.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 200, 206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительку АДРЕСА_1 , - власником вцілому житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами загальною площею 120,1кв.м., житловою площею 78,2кв.м. по АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua