Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №500/7561/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/7561/24 пров. № А/857/22525/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 500/7561/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України про скасування рішення

суддя в 1-й інстанції – Дерех Н.В.

час ухвалення рішення – 29 квітня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 29.04.2025,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України (відповідач 1), Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України (далі – відповідач 2), в якому просить суд

визнати дії посадових осіб Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України в частині що стосується звільнення з посади головного спеціаліста відділу контролю за використанням земель оборони управління обліку, землеустрою та використання земель оборони Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України на підставі пункту 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» та пункту 3 статті 36 КЗпП України (у зв`язку з прийняттям на військову службу) неправомірними;

визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06.02.2020 № 36 відповідно до якого припинено державну служу та звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю за використанням земель оборони управління обліку, землеустрою та використання земель оборони Головного КЕУ ЗС України на підставі пункту 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» та пункту 3 статті 36 КЗпП України (у зв`язку з прийняттям на військову службу);

зобов`язати Головне управління капітальних вкладень Міністерства оборони України поновити на роботі шляхом призначення на рівнозначну посаду, з якої було незаконно звільнено та прийняти відповідне рішення;

стягнути з Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 873624,75 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 500/7561/24 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу контролю за використанням земель оборони управління обліку, землеустрою та використання земель оборони Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України на підставі пункту 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» та пункту 3 статті 36 КЗпП України (у зв`язку з прийняттям на військову службу).

Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06.02.2020 №36 про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу контролю за використанням земель оборони управління обліку, землеустрою та використання земель оборони Головного КЕУ ЗС України на підставі пункту 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» та пункту 3 статті 36 КЗпП України (у зв`язку з прийняттям на військову службу).

Зобов`язано Головне управління капітальних вкладень Міністерства оборони України з 11.02.2020 поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом призначення на рівнозначну посаду, з якої позивача було звільнено та прийняти відповідне рішення.

Зобов`язано Головне управління капітальних вкладень нарахувати та виплатити позивачу відповідно до частини третьої ст.119 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.02.2020 по 18.07.2022.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Міністерство оборони України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки із спірним наказом ознайомився у 10.02.2020 року про що зазначено в архівні довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Крім того, позивач у грудні 2020 року звертався з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства, однак відмовився від позову. Ця обставина свідчить про те, що позивач уже в цей час знав про наявність спірного наказу. Також відповідач наголошує на тому, що позивач повинен був знати про наявність спірного наказу ще в березні 2020 року, оскільки, позивачу не нарахований середній заробіток за попереднім місцем праці. Тому, на думку відповідача 1, позивач, звернувшись до суду грудні 2024 року, пропустив строк звернення до суду з позовом без поважних причин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач не пропустив строк звернення до суду. Щодо суті спору, то суд зазначив, що відповідач не мав правових підстав для звільнення позивача з попереднього місця служби, оскільки для осіб, які прийняті на військову службу за контрактом в особливий період, який тривав на момент виникнення спірних правовідносин, зберігається місце служби та середній заробіток.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач перебував на державній службі на посаді головного спеціаліста відділу контролю за використанням земель оборони управління обліку, землеустрою та використання земель оборони Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

На підставі наказу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України по стройовій частині № 36 від 06.02.2020, державну службу позивача припинено та звільнено його з посади з 10.02.2020 відповідно до пункту 3 статті 86 Закону України (у зв`язку із прийняттям на військову службу).

Підставою для прийняття даного наказу зазначено заяву позивача .

Вважаючи протиправними дії та рішення посадових осіб Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України в частині що стосується звільнення позивача, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне.

Що стосується строку звернення до суду, то апеляційний суд зазначає таке.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовує стаття 122 КАС України, якою, зокрема, передбачено:

- позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);

- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга);

- для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята)

При цьому, частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи немає доказів про те, що позивач отримав спірний наказ про звільнення чи іншим чином ознайомився із ним. У матеріалах справи так само немає доказів про те, що позивач отримав трудову книжку.

Ці обставини свідчать про те, що позивач не повідомлений про звільнення, а отже не знав про спірний наказ.

Що стосується тієї обставини чи повинен був знати позивач про своє звільнення і коли саме, то відповідач 1 слушно зауважив, що про факт звільнення позивач мав дізнатися з моменту коли в кінці лютого 2020 року не отримав середній заробіток за попереднім місцем роботи.

Ту обставина, що позивач, як зазначив у апеляційній скарзі відповідач, у грудні 2020 року звертався з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства, однак відмовився від апеляційної скарги, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки, вказані доводи не були висловлені відповідачем в суді першої інстанції та з цього приводу не були надані докази.

Відповідно до частини 4 статті 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, відповідач 1 не довів неможливість подання доказів про факт звернення позивачем до суду з подібними позовними вимогами раніше.

Крім цього, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач стверджує, що дізнався про спірний наказ та про звільнення з попереднього місця служби 20.09.2024 року, коли отримав архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 02.09.2024 року № 179/1/8677.

Апеляційний суд встановив, що з позовом про скасування цього наказу та поновлення на роботі позивач звернувся 19.12.2024 року, тобто через три місяці з моменту коли позивач дізнався про спірний наказ та факт припинення державної служби.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що строк звернення до суду у цьому спору становить один місяць з моменту коди позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, дізнавшись про порушення свого права 20.09.2024 року та звернувшись з позовом 19.12.2024 року, позивач пропустив місячний строк звернення до суду і поважних причин цьому не навів.

У зв`язку з цим рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду позову відповідно до ст. 123 КАС України.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Частиною четвертою ст. 123 КАС України передбачено, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У свою чергу, пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною четвертою ст. 123 КАС України передбачено, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Апеляційний суд поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом не знайшов, тому дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову без розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про залишення позову без розгляду.

Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивач, є особою, яка звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 500/7561/24 скасувати та прийняти постанову, якою позов залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний