Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №140/7152/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/7152/25 пров. № А/857/36746/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м. Луцьку 20 серпня 2025 року у справі № 140/7152/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В :

27.06.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – Управління), просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати із 01 січня 2025 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити із 01 січня 2025 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 2 361 грн. щомісячно, до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин без обмеження в часовому проміжку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із набранням чинності з 01 січня 2025 року Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Суд першої інстанції вказав, що докази того, що позивач після 01 січня 1993 року залишав територію зони гарантованого добровільного відселення, відсутні. Суд першої інстанції зазначив, що позивач має право на отримання доплати у розмірі 2 361,00 грн відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ з огляду на наявність у нього статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та непрацюючого пенсіонера, та постійного проживання та/або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, яке не змінювалося після 01 січня 1993 року (докази про протилежне відсутні).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року та в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, інформація про місце проживання позивача в період з 31 травня 1994 року по 05 грудня 1995 року відсутня, чого не взято до уваги судом першої інстанції. Скаржник вказує, що судом не враховано, що встановлення факту проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення органом Пенсійного фонду України — відповідачем на підставі зазначеної вище норми не є достатньою умовою для встановлення доплати до пенсії, оскільки залишається не підтвердженим факт проживання в інший період — після 01 січня 1993 року. Скаржник зауважує, що з метою підтвердження факту внесення відомостей про місце проживання особа в установленому законодавством порядку може звернутися до органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг для отримання витягу з реєстру територіальної громади. Скаржник зазначає, що довідка про період проживання на забруднених територіях, передбачена частиною третьою статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видається органом реєстрації у формі витягу з реєстру територіальної громади. Скаржник вказує, що в період 31 травня 1994 року по 05 грудня 1995 позивач не проживав в зоні гарантованого добровільного відселення, отже, підстав для встановлення доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону № 4059-IX, не має.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 03 травня 2012 року отримує пенсію за віком.

Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах (а.с.14-17), доказів протилежного відповідач суду не надав.

Згідно з витягом з Реєстру Прилісненської територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрований у селі Прилісне Камінь-Каширського району Волинської області з 02 жовтня 1979 року по 31 травня 1994 року та з 05 грудня 1995 року і до цього часу.

Село Прилісне Маневицького (тепер Камінь-Каширського) району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі №140/27974/23 зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 07 липня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).

Починаючи з 01 січня 2025 року ОСОБА_1 припинено виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Листом від 26 березня 2025 року №3960-2750/К-02/8-0300/25 Управління у відповідь на звернення ОСОБА_1 про встановлення доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, повідомило про відмову у такій виплаті з урахуванням норм статті 45 Закону №4059-ІХ у сумі 2 361,00 грн з тих підстав, що в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості про його проживання у період з 31 травня 1994 року по 05 грудня 1995 року в зоні гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Спірним у цій справі є наявність у позивача права на доплату як непрацюючому пенсіонеру за проживання на забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС території з 01.01.2025.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX від 19.11.2024 (далі - Закон №4059-IX) у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» згідно з положеннями якої у первинній редакції у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Таким чином, з набранням чинності Законом № 4059-IX змінено правове регулювання правовідносин, які були унормовані статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.

Як убачається з листа Управління від 26 березня 2025 року №3960-2750/К-02/8-0300/25 єдиною підставою для не встановлення позивачу з 01 січня 2025 року доплати в сумі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ є те, що в Єдиному демографічному реєстрі відсутні відомості про його проживання з 31 травня 1994 року по 05 грудня 1995 року в межах зони гарантованого добровільного відселення.

Водночас, у разі відсутності відомостей про факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року питання встановлення доплати, передбаченої статтею 45 Закону №4059-IX, органами Пенсійного фонду України повинно вирішуватися за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01 січня 1993 року, про що вказано у Постанові №1524.

Так, позивачу встановлено статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 .

Відомості про те, що позивач після 01 січня 1993 року залишав територію зони гарантованого добровільного відселення відсутні.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 до 12 червня 1994 року проводилася виплата допомоги по безробіттю Маневицьким районним центром зайнятості.

З 24 жовтня 1994 року по 20 липня 1995 року ОСОБА_1 працював у Малому підприємстві СЛ, що підтверджується архівними довідками Трудового архіву виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 26 травня 2025 року №44, №45.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 26 травня 2025 року №46 вказане підприємство знаходилося на території села Прилісне Маневицького району Волинської області.

Підтвердження інших обставин про те, що позивач самостійно змінив місце проживання за межі зони гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернувся на постійне місце проживання до цієї зони відсутні.

В свою чергу, Управління було зобов`язано забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями не лише Єдиного державного демографічного реєстру, а й інших державних реєстрів.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем у спірному випадку не підтверджено, що позивач залишав своє місце постійного проживання та реєстрації на території гарантованого добровільного відселення. Більше того, відповідач не надав доказів постійного проживання та реєстрації місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення. Відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів про реєстрацію місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення відповідач суду не надав.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки Управління не надало належних доказів виконання обов`язку щодо звірення відомостей про постійне місце проживання позивача із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів, за наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та непрацюючого пенсіонера, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач має право на отримання доплати у розмірі визначеному статтею 45 Закону №4059-ІХ, тоді як припинення нарахування та виплати такої з 01.01.2025 є протиправним.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі № 140/7152/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний