Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №943/2531/25 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Єдиний унікальний номер №943/2531/25

Провадження №2/943/646/2026

18 травня 2026 року м.Буськ

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,

при секретарі Пирка В.М.

за участі представника позивача Малиняка В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Буську в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Малиняка Віктора Андрійовича до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з означеним позовом. Мотивує тим, що 15 серпня 2025 року о 19 год. 30 хв. на вулиці Петрушевича, 55 у місті Буську Золочівського району Львівської області трапилася дорожньо – транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_2 , керуючи мотоциклом марки «Forte», без реєстраційного номера, не вибравши безпечної швидкості руху, здійснив обгін на перехресті, зіткнувшися із автомобілем марки «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , належний ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали технічні пошкодження із матеріальними збитками. По даному факту було відкрито кримінальне провадження, дані внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141210000378 від 16.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України. Постановою про закриття кримінального провадження від 19.09.2025 року, дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Постановою судді Буського районного суду від 07 листопада 2025 року (справа № 943/1904/25) ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) в дохід держави із позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік. Постанова не оскаржувалася та набрала законної сили. Сторони добровільно не погодили відшкодування матеріальної шкоди за пошкодження транспортного засобу позивача. Згідно звіту № ФД-0600 від 30.11.2025 року про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу марки «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 , таким встановлено пошкодження транспортного засобу, зокрема деформація складових кузова, дефекти лакофарбового покриття, ремонт двері задка, бампер з.ц., бампер кут з.л, ліхтар з л в зборі, ліхтар номерного знака, тощо (ремонтна калькуляцію № 452), вартість відновлювального ремонту, становить 47399 (сорок сім тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 16 копійок. Витрати за проведення оцінки вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становлять 5700,00 грн.. Крім того, діями Відповідача Позивачу було завдано також і моральної шкоди, таку оцінює в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень. Моральна шкода полягає у емоційній напрузі, дискомфорті, негативних переживаннях незручності в побуті через пошкоджений автомобіль та неможливість його нормального використання. Оскільки даний спір сторонами добровільно не врегульований, просить стягнути з відповідача в користь позивачки понесені матеріальні витрати, зокрема вартість ремонту автомобіля, вартість проведеної експертизи, та моральну шкоду. Також просив стягнути з відповідача в користь позивача суму сплаченого, при подачі позову, судового збору в розмірі 1211,20 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень.

В подальшому представник подав заяву про уточнення позовних вимог, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, така фактично становить 34650,00 гривень, про що подав акт приймання – передачі виконаних робіт та квитанцію про оплату таких витрат.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Малиняк В.А. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та уточненій позовній заяві, просить позов задоволити повністю, дане засідання проводити без застосування засобів звукозапису, про що подав письмове клопотання.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, у встановлений судом строк відзиву на позов не надав.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Суд, вислухавши сторону позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінившидокази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2025 року о 19 год. 30 хв. на вулиці Петрушевича, 55 у місті Буську Золочівського району Львівської області трапилася дорожньо – транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_2 , керуючи мотоциклом марки «Forte», без реєстраційного номера, не вибравши безпечної швидкості руху, здійснив обгін на перехресті, зіткнувшися із автомобілем марки «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , належний ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали технічні пошкодження із матеріальними збитками.

По даному факту було відкрито кримінальне провадження, дані внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141210000378 від 16.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.

Потерпілою в даному кримінальному провадженні визнана ОСОБА_1 .

Постановою про закриття кримінального провадження від 19.09.2025 року, дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, копію постанови направлено начальнику ВП №2 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області для вирішення питання про притягнення водія ОСОБА_2 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП України та притягнення його до відповідальності за порушення ПДР України.

Постановою судді Буського районного суду від 07 листопада 2025 року (справа № 943/1904/25) ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок) в дохід держави із позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік. Постанова не оскаржувалася та набрала законної сили.

Зокрема, в такій зазначено, що 15 серпня 2025 року о 19 год. 30 хв. на вулиці Петрушевича, 55 у місті Буську Золочівського району Львівської області відповідач ОСОБА_2 керував мотоциклом марки «Forte», без реєстраційного номера у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги пункту 2.9 «а» ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, 15 серпня 2025 року о 19 год. 30 хв. на вулиці Петрушевича, 55 у місті Буську Золочівського району Львівської області водій ОСОБА_2 , керуючи мотоциклом марки «Forte», без реєстраційного номера, не вибравши безпечної швидкості руху, здійснив обгін на перехресті, зіткнувшися із автомобілем марки «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали технічні пошкодження із матеріальними збитками, чим порушив вимоги пунктів 1.5, 14.6 «а» ПДР України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Згідно протоколу огляду місця події від 15.08.2025 року, автомобіль марки «Opel Vivaro» отримав механічні пошкодження, зокрема розбите скло задньої дверки , багажного відділення автомобіля, деформована задня дверка та задній бампер, пошкоджені задні ліві ліхтарі.

Таким чином, постанова суду Буського районного суду від 07 листопада 2025 року (справа № 943/1904/25) по даному факту має преюдиційне значення.

Преюдиція дає право стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає право спростовувати ці факти іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 5, 6 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. п. 4 - 6, 16 Постанови Пленуму ВССУ N 4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки":

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п. 4).

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Сторони добровільно не погодили відшкодування матеріальної шкоди за пошкодження транспортного засобу позивача.

Експертом ОСОБА_5 (кваліфікація підтверджується Свідоцтвом оцінювача № 19650122-01874 та Сертифікатом оціночної діяльності) 24.11.2025 року оглянуто транспортний засіб позивача, про що складено відповідний акт.

Про день проведення такого огляду відповідача було повідомлено адвокатом, про що надіслано повідомлення за адресою проживання відповідача ОСОБА_2 в с. Новосілки Золочівського району за вих. №19.11/25, чим не порушено право останнього щодо можливості бути присутнім при проведенні експертного огляду. Однак останній не скористався таким правом.

Згідно звіту № ФД-0600 від 30.11.2025 року про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу марки «Opel Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зробленого ОСОБА_5 (кваліфікація підтверджується Свідоцтвом оцінювача № 19650122 01874 та Сертифікатом оціночної діяльності), таким встановлено пошкодження транспортного засобу, зокрема деформація складових кузова, дефекти лакофарбового покриття, ремонт двері задка, бампер з.ц., бампер кут з.л, ліхтар з л в зборі, ліхтар номерного знака, тощо (ремонтна калькуляцію № 452), вартість відновлювального ремонту, становить 47399 (сорок сім тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 16 копійок.

З огляду на вищевикладені норми відповідальність за шкоду несе безпоседньо винуватець ДТП – особа, яка завдала шкоди. Така особа, відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Подібну позицію висловила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Постанові від 20 червня 2018 року у справі № 473/2638/15-ц, а саме: "Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа, яка володіє та використовує транспортний засіб, відповідає за заподіяну шкоду й за відсутності вини, єдиним виключенням із загального правила є доведеність цією особою заподіяння шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, у той час як правила статті 1166 ЦК України, якою встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачають відшкодування за неї за наявності вини особи, яка заподіяла шкоду."

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди, а позивач повинен доводити лише наявність шкоди та її розмір.

Оскільки вина відповідача щодо пошкодження транспортного засобу позивача повність встановлена постановою суду, саме з відповідача підлягає стягненню сума вартості відновлювального ремонту автомобіля позивачки в сумі 47399,16 гривень, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля. Оскільки позивачем проплачено витрати за проведення експертизи автомобіля в розмірі 5700,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 20.11.2025 року, дана сума також підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Як роз`яснив Верховний суд України у постанові пленуму N 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає доведеним, що вчиненим відповідачем адміністративним правопорушенням позивачу завдано моральної шкоди.

Визначаючи розмір шкоди, суд, виходить з вищенаведених норм та враховує характер і обсяг завданих моральних страждань, втрат немайнового характеру, характер та тривалість заподіяних позивачці моральних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості, визнаючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відтак, суд вважає розмір моральної шкоди в розмірі 15000,00 гривень буде відповідати розумності і справедливості та буде достатньою компенсацією завданих позивачу моральних страждань.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 1331,20 гривень.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача.

Ч. 2 ст. 137 цього Кодексу встановлено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналогічні положення викладені в ч. 1, 2 ст. 28 Правил адвокатської етики.

На підтвердження понесення судових витрат представником позивача надано договір про надання правничої допомоги № 08/12-2025; акт приймання – передачі виконаних робіт від 22.04.2026 року, послуги з надання правничої допомоги становлять 34650,00 гривень; квитанцію від 12.12.2015 року, якою підтверджено фактичне понесення витрат на оплату послуг адвоката у зазначеному в акті розмірі.

Ч. 4 ст. 137 ЦПІК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінюючи надані сторонами докази з метою їх розподілу в порядку ст. 141 ЦПК України, суд враховує висновки, викладені у наступних постановах Верховного Суду:

- Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду у справі № 922/445/19, що в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

- Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року (п. 21), що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;

- Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21 від 16.11.2022, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Оцінюючи з метою розподілу судових витрат надані сторонами докази за критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 137 ЦПІК України, враховуючи складність справи, кількість проведених судових засідань, у яких брав участь адвокат, суд вважає, що вартість наданих послуг з правничої допомоги у цій справі є співмірною зі складністю цієї справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількістю підготовлених адвокатом процесуальних документів, кількістю засідань, тому витрати, які вже фактично понесла позивачка в розмірі 34650,00 гривень, підлягають стягненню з відповідача в користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 258-259, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 23, 528, 1166, 1187 ЦК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_2 матеріальну шкоду, завдану дорожньо – транспортною пригодою в розмірі 47399 (сорок сім тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 16 копійок, витрати за проведення оцінки вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля в розмірі 5700,00 грн, моральну шкоду в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 34650,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду через Буський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя: Б. М. Журибіда