Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №646/5155/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/5155/24 Головуючий суддя І інстанції Блага І. С.

Провадження № 22-ц/818/1175/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Інші справи позовного провадження

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- поділити між сторонами автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за сторонами право власності на (одну другу) автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Позов обґрунтований тим, що 16.09.2023 між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ») та ОСОБА_2 було укладено шлюб. На час звернення позивачки до суду з цим позовом фактичні шлюбно-сімейні відносини подружжя припинені, сторони припинили ведення спільного господарства, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, сторони не бажають примиритися і строк для примирення їм не потрібен. Оскільки подружжя не має дітей, вони планують спільно звернутися до органу ДРАЦС. Після укладення шлюбу батько позивачки - ОСОБА_4 подарував їй спірний автомобіль, придбавши його за свої кошти. Цей транспортний засіб був зареєстрований на відповідача, оскільки його потреби у автомобілі були більше. Тобто спірне майно було придбано виключно на грошові кошти сторони позивачки. Після фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин, стало питання про поділ спільного майна подружжя. Не зважаючи на те, що спірне майно було придбано на кошти батька позивачки, відповідач не бажає його повернути добровільно, здійснює його експлуатацію та має намір отримати за нього половину вартості. Позивачка не може довести зазначеного факту та має можливості надати належним чином завірені копії договору купівлі-продажу автотранспортного засобу або технічного паспорту, оскільки ці документи знаходяться у відповідача, який не бажає їх надати позивачці.

Рішенням Основ`янського районного суду м.Харкова від 15 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд своє рішення мотивував наступним.

Ефективним способом правового захисту у цьому цивільно-правовому спорі є той, який остаточно вирішить правовий конфлікт між сторонами.

Таким способом може бути надання одному з подружжя грошової компенсації за його частку у вартості спільного майна та залишення цього майна у власності іншого з подружжя.

Проте, за правилами ч.1 ст.13 ЦК України суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.

При цьому суд приймає до уваги, що жодною стороною не заявлялося про готовність попередньо внести відповідну грошову суму на депозит суду для присудження одному з подружжя грошової компенсації.

З огляду на встановлені судом обставини з урахуванням вищевказаних правових норм та практики Верховного Суду позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення та задовольнити позовні вимоги.

Скарга мотивована тим, що позивачка не наполягала на припинення режиму спільного майна подружжя, а просила про поділ такого майна. Сторони по справі не заперечували, що спірне майно придбано у шлюбі. Жодна із Сторін не заявляла жодних клопотань про те, що спірне майно є його особистою власністю.

Вказала, що на момент відкриття провадження по справі № 646/5155/24 вона не знала про те, що відповідач встиг продати спірне майно ОСОБА_5 (далі – Третя особа), яка є родичем Відповідача.

В результаті вбачається, що Відповідач знаючи та свідомо розуміючі, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та неминучості судового спору стосовно нього – продав таке майно на символічну плату, яка далека від ринкової (відповідний договір купівлі-продажу наявний у справі).

Зроблено це було в обхід приватного (державного) нотаріуса з метою штучного знецінення спірного авто та зменшення потенційної компенсації, на якій так сильно наполягає суд першої інстанції. 3. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2025 № 759/18877/24 визнано недійсним договір купівлі-продажу автотранспортного засобу марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , № НОМЕР_4 . Даним рішенням встановлено очевидний факт недобросовісності Відповідача та Третьої особи, які розуміли, що спірне авто знаходилось на праві спільної сумісної власності подружжя, але вирішили позбавити Апелянта законного права на спільне користування майном та умисно зазначили у договорі фіктивну занижену ціну, щоб у подальшому наполягати на компенсації в 24000 грн (50 % від ціни договору).

Звертає увагу, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2025 у справі № 759/18877/24 визнано недійсним договір купівлі-продажу автотранспортного засобу марки "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , № НОМЕР_4 . Даним рішенням встановлено очевидний факт недобросовісності Відповідача та Третьої особи, які розуміли, що спірне авто знаходилось на праві спільної сумісної власності подружжя, але вирішили позбавити Апелянта законного права на спільне користування майном та умисно зазначили у договорі фіктивну занижену ціну, щоб у подальшому наполягати на компенсації в 24000 грн (50 % від ціни договору)

Увесь цей час з моменту протягом розгляду справи № 646/5155/24 Апелянт не має доступу до спірного майна. Апелянт не може ним користуватися, на що має повне право. Апелянт не може зробити його експертну оцінку для того, щоб визначити його ринкову ціну на момент розгляду справи у суді першої інстанції, а не ту фіктивну ціну, яку визначив сам Відповідач за принципом, який відомий лише йому самому.

Апелянт має повне право також користуватися спірним майном та має повне право не бажати його продавати взагалі. Тоді як суд першої інстанції фактично змушує це зробити та «присудити компенсацію одному з подружжя».

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Судом першої інстанції встановлено, спірний автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1999 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , власником якого згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 02.11.2023 є відповідач, - був придбаний під час спільного шлюбу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2025 у справі №759/18877/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним було встановлено, що спірний автомобіль придбано в період перебування подружжя в шлюбі та в подальшому відчужено відповідачем ОСОБА_5 без згоди дружини відповідача (позивачки) на підставі договору купівлі-продажу, який виходить за межі дрібного побутового, оскільки стосується цінного майна.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У даному випадку презумпція спільного майна подружжя відносно спірного автомобіля не спростована.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо належного та ефективного способу захисту права, який обрала позивачка колегія суддів зазначає наступне.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абзаци перший частини другої статті 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Метою позивача і відповідача є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є, зокрема, неподільна річ автомобіль "VOLKSWAGEN PASSAT", реєстраційний номер: НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , № НОМЕР_4 .

Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.

Якщо за позовом одного із подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів.

До близьких за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Колегія суддів не вбачає визначених у ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язкових підстав для застосування згаданих правових висновків ВП ВС у згаданій справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), оскільки на відміну від справи, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, вони були висловлені у межах інших позовних вимог - про визнання права власності на спільний автомобіль подружжя за відповідачем, за яким він зареєстрований, та про сплату позивачці грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на цю річ. У даній справі, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості частки спірного майна подружжя та припинення спільної власності подружжя сторонами не заявлялось, що не позбавляє їх права на звернення з таким позовом до суду у майбутньому.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. правові висновки у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).

Суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачка уданому випадку не просила суд поділити спільний автомобіль подружжя в натурі, а просила визнати її право на частку у спільному праві власності на цей автомобіль.

У постанові КЦС ВС від 14.02.2024 у справі № 752/18272/18 (провадження 61-13536св23) за релевантних обставин справи були висловлені наступні правові висновки:

«47. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

48. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

54. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

55. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

56. Відповідно до положень статті 29 Кодексу про шлюб та сім?ю України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

57. Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

70. у разі, коли один із подружжя (позивач) не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій з попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можна реально поділити між сторонами відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу та залишає майно у спільній частковій власності.»

Колегія суддів з урахуванням встановлених обставин справи щодо неподільності спільного майна подружжя, відповідно до заявлених у даній справі позовних вимог, принципу диспозитивної, та відповідно до зазначених правових висновків касаційного суду, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 14.02.2024 у справі № 752/18272/18 (провадження 61-13536св23) за аналогічних обставин справи щодо поділу спільного майна подружжя, яке є неподільним, вважає, що позовні вимоги є доведеними і тому позов підлягає задоволенню повністю: слід визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частину у праві спільної власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , в порядку поділу майна подружжя.

Відмова у позові з мотивів обрання неефективного способу захисту порушеного права, у даному випадку не відповідає основному завданню цивільного судочинства, який визначений у ст. 2 ЦПК України та принципу верховенства права, елементом якого є право на справедливий суд, ст. 10 ЦПК України. У даному випадку суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з формальних підстав, що є проявом юридичного пуризму, який не відповідає принципу верховенства права.

Оскільки позивачка не вчинила передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій з попереднього внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду, колегія суддів дійшов висновку про наявність в даному випадку підстав для визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та його залишення у спільній власності. Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.

З наведених підстав та відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України колегія суддів скасовує оскаржене рішення суду та ухвалює нове – про задоволення позову.

Згідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів здійснює відповідний перерозподіл понесених судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення..

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частину у праві спільної власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , в порядку поділу майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 19 травня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

Н.П.Пилипчук.