Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №754/365/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3482/26

Справа №754/365/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого - судді - Галась І.А.

при секретарі - Кирилова А.А.

за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2025 року до Деснянського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про зняття з реєстрації.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 16 вересня 2020 року між ТОВ «ЖК РАЙОН» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

21 жовтня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір Позики на суму 48 510 доларів США 00 центів.

Згідно ч. 9 даного договору Позики в забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з цього Договору, ОСОБА_2 зобов`язується передати ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

21 жовтня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, що є забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором Позики від 21 жовтня 2024 року, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_2 (копія Договору надається).

25 лютого 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги, за яким до Позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_2 , який є позичальником грошових коштів за договором Позики від 21 жовтня 2024 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та за Іпотечним договором від 21 жовтня 2024 року укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 435232731 від 14 липня 2025 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_2 з 22 вересня 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що є власністю Позивача.

Позивач 01 грудня 2025 року звернулася до Центру надання адміністративних послуг Деснянського району міста Києва, але їй було відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання (копія відповіді ЦНАП надається).

З огляду на вище викладене позивач просить суд: Винести рішення, яким знятти ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь Позивача судові витрати в розмірі 1064 грн 96 коп.

Ухвалою Деснянського районного суду м Києва від 21 січня 2026 року відкрито провадження в справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

08 березня 2026 року предстаником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Євтодьєвим А.О. через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення а саме просять ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , дані пояснення були прийнятті судом.

Представник позивача - Євтодьєв А.О. до судового засідання не з`явився, подав заву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, вимоги позову підтримує та просить задовольнити. Не заперечував проти розгляду справи в порядку заочного провадження.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Відповідачу надіслана судова повістка відповідно до вимог ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи. Причини неявки суду невідомі.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі Відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 16 вересня 2020 року між ТОВ «ЖК РАЙОН» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , даний договір посвідчено Бойко О.В. приватним нотаріусом Київського мського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №2210.

21 жовтня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір Позики на суму 48 510 доларів США 00 центів, даний договір посвідчено Євтушок І.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1510.

Згідно ч. 9 даного договору Позики в забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з цього Договору, ОСОБА_2 зобов`язується передати ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

21 жовтня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, що є забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором Позики від 21 жовтня 2024 року, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_2 , даний договір посвідчено Євтушок І.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1511.

25 лютого 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги, за яким до ОСОБА_1 перейшло право вимоги до ОСОБА_2 , який є позичальником грошових коштів за договором Позики від 21 жовтня 2024 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та за Іпотечним договором від 21 жовтня 2024 року укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Звертаючись з позовом до суду, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, з підстав, передбачених ст. 391 ЦК України, посилаючись на те, що новим власником цієї квартири став позивач, який набув право власності на житлове приміщення внаслідок процедури реалізації заставного майна, що раніше належало відповідачу .

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, вимагати усунення будь-яких порушень права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до положень ч. 1, 5 статті 403, ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, Справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім`ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України».

Крім того, згідно Постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року по Справі № 638/13030/13-ц, колегією суддів зроблено наступні висновки: «У справі, яка є предметом перегляду, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім`ї права користування житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користування житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.»

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 435232731 від 14 липня 2025 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_2 з 22 вересня 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки судом встановлено, що відповідач не являється власником квартири, яка належить на праві власності позивачу, між сторонами відсутній договір щодо права та порядку користування відповідачем спірною квартирою, що, відповідно, порушує право власності позивача, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб, будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

При цьому судом урахована Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16, відповідно до якої визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень його прав, в даному випадку шляхом визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням.

При цьому, позивачем ставиться питання про зняття з реєстраційного обліку відповідача ОСОБА_2 , однак дана позовна вимога не може бути задоволена судом з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином відсутні підстави задоволення позовних вимог у частині зняття відповідача з реєстраційного обліку, оскільки наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відповідно до вищезазначеного закону є підставою для зняття особи з реєстрації.

У разі відмови компетентного органу зняти особу з реєстраційного обліку на підставі даного судового рішення, в разі набрання ним законної сили, така відмова (бездіяльність) може бути оскаржена в адміністративному порядку.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 391, 403, 406 Цивільного кодексу України,ст.ст. 2-13, 76-81, 90, 141, 258-259, 263, 265, 268, 274-279, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття з реєстрації - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064 гривні 96 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: