Вирок від 18 травня 2026 р. у справі №720/3088/25 — Новоселицький районний суд Чернівецької області

19.05.2026

Справа № 720/3088/25

Провадження № 1-кп/720/96/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

потерпілої ОСОБА_5

представника потерпілої ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12025262020003540 від 27 жовтня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, із середньою освітою, непрацюючого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4, ст. 185 ч. 4 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2025 року ОСОБА_7 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з метою його подальшого привласнення, перебуваючи в будинку за адресою АДРЕСА_2 , де він здійснював ремонтні роботи, скориставшись відсутністю сторонніх осіб та власників приміщення, шляхом вільного доступу зайшов до спальної кімнати зазначеного будинку, діючи з корисливим мотивом, таємно із тумбочки, у якій знаходилася косметичка, викрав частину золотих виробів, а саме золоту каблучку проби 585, вага виробу без вставки становить 6,35 грама, вага вставки — 0,72 грама; золоту каблучку проби 585, вага виробу без вставки становить 5,08 грама, вага вставки — 0,68 грама; золоту каблучку проби 585, вага виробу без вставки становить 5,23 грама, вага вставки — 1,2 грама; золотий ланцюг проби 585, вага виробу без вставки становить 2,58 грама, вага вставки — 0,04 грама; золоту каблучку проби 585 без вставки, вагою 2,99 грама; золотий ланцюг проби 585, вага виробу без вставки становить 8,08 грама, вага вставки — 0,04 грама, що належали потерпілій ОСОБА_5 ..

Після вчинення крадіжки ОСОБА_7 з місця події зник, розпорядившись викраденими ювелірними виробами на власний розсуд, а саме того ж дня здав їх до ломбардного відділення ТОВ «Ломбард «Дім Мікрофінанс» за адресою вул. Комарова, 11, м. Чернівці Чернівецької області, а отриманими грошовими коштами розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 141376 гривень 52 копійок.

Крім того, ОСОБА_7 продовжуючи свою злочинну діяльність, 19 серпня 2025 року повторно, з корисливих мотивів та з метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи у тому ж будинку за адресою АДРЕСА_2 , скориставшись відсутністю сторонніх осіб та власників, зайшов до тієї ж спальної кімнати, де діючи таємно, шляхом вільного доступу, з тієї ж тумбочки, у якій знаходилася косметичка, викрав ще частину золотих виробів, а саме золотий браслет проби 585, вага виробу без вставки становить 13,42 грама, вага вставки — 0,09 грама; кулон проби 583, вага виробу без вставки становить 3,95 грама, вага вставки — 0,87 грама; золоті сережки проби 585, вага виробу без вставки становить 8 грамів, вага вставки — 2,04 грама; золотий ланцюг проби 585, вага виробу без вставки становить 3,38 грама, вага вставки — 0,04 грама; золоту ладанку проби 583, вага виробу без вставки становить 4,5 грама, вага вставки — 2,22 грама; золоті сережки проби 585 без вставки, вагою 7,77 грама, які належали потерпілій ОСОБА_5 ..

Після цього ОСОБА_7 з місця події зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, а саме того ж дня здав їх до ломбардного відділення ТОВ «Ломбард Дім Мікрофінанс» за адресою проспект Незалежності, 82, м. Чернівці Чернівецької області, а отриманими коштами розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 189732 гривень 58 копійок.

Тим самим, вказаними крадіжками ОСОБА_7 завдав потерпілій ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 331109 гривень 10 копійок.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно та в умовах воєнного стану.

Обвинувачений в судовому засіданні винним себе визнав повністю і показав, що дійсно 31 липня 2025 року перебуваючи в будинку потерпілої в с. Рідківці Чернівецького району, де він здійснював ремонтні роботи, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, зайшов до спальної кімнати будинку, звідки викрав частину золотих виробів, яких в послідуючому здав в ломбард. Крім того, 19 серпня 2025 року також перебуваючи у вказаному будинку, він знову зайшов до спальної кімнати, де з тумбочки викрав ще частину золотих вироків, яких також здав в ломбард, а отримані кошти привласнив та розтратив на власні потреби. Завдану шкоду не відшкодував, не дивлячись на те, що заробляє до 40000 гривень щомісяця на євроремонті, однак не зібрав ще необхідну суму коштів для відшкодування завданої шкоди.

Потерпіла ОСОБА_5 показала суду, що літом 2025 року обвинувачений здійснював ремонтні роботи в її будинку, який розташований по АДРЕСА_2 . В тумбочці спальної кімнати вказаного будинку вона зберігала власні золоті вироби, а саме кулони, браслети, сережки, каблучки, тощо. В середині серпня 2025 року вона виявила відсутність частини золотих виробів, про що звернулась в поліцію, яка встановила, що крадіжку вчинив обвинувачений, який здав викрадені золоті вироби в ломбард. Золоті вироби були сховані, тому для їх знаходження, необхідно було їх розшукати, що обвинувачений й зробив. Вказані золоті вироби вона зберігала у виді заощаджень, тому їх вартість набагато перевищує інкриміновану обвинуваченому вартість викраденого, яка була вирахувана виходячи із їх лому. Обвинувачений не відшкодував їй завдану шкоду, не вибачився за вчинене, а навпаки дзвонив та висловлював претензії стосовно її звернення в поліцію. Тому, вона повністю підтримала заявлений цивільній позов, ціна якого перевищує інкриміновану обвинуваченому суму шкоди, оскільки вона вважає, що обвинувачений викрав більше золотих виробів ніж йому інкриміновано органом досудового слідства. Просила призначити покарання у виді реального позбавлення волі.

Враховуючи, що обвинувачений свою вину визнав повністю, суд з урахуванням думки учасників судового розгляду в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України вважає недоцільним дослідження інших доказів про вищевказані обставини справи, оскільки такі обставини ніким не оспорюються.

Суд, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні 31 липня 2025 року та 19 серпня 2025 року крадіжок чужого майна потерпілої ОСОБА_5 повністю доказана та його дії по вказаних епізодах слід кваліфікувати за ст. 185 ч. 4 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно та в умовах воєнного стану.

Виходячи з того, що відповідно до роз`яснень, викладених у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 07 від 04 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані з проникненням у житло, п`ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті особливої частини КК України, то дії обвинуваченого по даним епізодам слід кваліфікувати тільки за ст. 185 ч. 4 КК України та кваліфікація його дій двічі за вказаною частиною статті 185 КК України є зайвою.

При цьому, при кваліфікації дій обвинуваченого слід врахувати, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в послідуючому був неодноразово продовжений, в тому числі станом на день вчинення інкримінованої обвинуваченому крадіжки.

При вирішенні питання про призначення покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, дані про винну особу, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, суд враховує, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності та вчинив злочин у молодому віці, позитивно характеризується по місцю проживання, після скоєння злочину одружився та народилася дитина, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Суд відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України визнає обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого активне сприяння розкриттю злочину, під яким слід розуміти добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. Тобто, активне сприяння розкриттю злочину має бути активним, тобто певним чином ініціативним (постанова ВС у справі № 263/15605/17 (провадження № 51-4234км20).

У даному провадженні обвинувачений повністю визнав свою вину та надав слідству добровільну, цілеспрямовану допомогу, що виходить за межі простого визнання вини чи правдивих свідчень, оскільки він зазначив куди саме здав викрадені у потерпілої золоті вироби, що в послідуючому було підтверджено органом досудового розслідування.

В той же час, зазначену в обвинувальному акті таку обставину як щире каяття суд не визнає обставиною, яка пом`якшує його покарання виходячи з наступного.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 3 жовтня 2024 року по справі 701/1202/23 зазначив, що щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності. Не заперечення і визнання обвинуваченим об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб`єктивне ставлення до вчиненого.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Навпаки, пасивна позиція засудженого під час судового розгляду, свідчить про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 15 листопада 2021 року по справі 199/6365/19 зазначив, що щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Однак, в матеріалах провадження відсутні дані, які б підтверджували дійсне, відверте щире каяття обвинуваченого з приводу скоєного та осуд своєї протиправної поведінки, а також те, що він виявляв готовність нести покарання.

Так, обвинувачений формально визнав свою вину у вчиненні злочину, яка доведена під впливом зібраних по справі доказів, проте останній не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці та не вибачився перед потерпілою, не вчинив дій, які можуть свідчити про бажання виправити ситуацію, не вжив заходів щодо відшкодування завданих збитків, не дивлячись на те, що судом було оголошено перерву у розгляді справи декілька разів та надано можливість обвинуваченому відшкодувати завдану шкоду, і це в той час коли обвинувачений заявив, що працює та має можливість для відшкодування завданих збитків, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття та не свідчить про його покаяння.

Слід зазначити, що обставини, які пом`якшують покарання у виді щирого каяття та активного сприяння у розкритті злочину, які є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справа № 297/562/17, провадження № 51-329км18).

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З системного аналізу кримінального закону випливає, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Призначене судом покарання має відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливати з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

В даному провадженні окрім вищезазначених обставин, суд враховує ступень тяжкості злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, який відноситься до категорії тяжких та за його вчинення, передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років; суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченою протиправних дій, його постзлочинну діяльність та ставлення до скоєного, яке виразилось в тому, що обвинувачений не вчинив дій, які можуть свідчити про бажання виправити ситуацію та не відшкодував завдані збитки, що фактично свідчить про те, що він не розкаявся у вчиненому.

Слід зазначити, що законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність крадіжок, вчинених в умовах воєнного стану, та посилив відповідальність для таких осіб у ч. 4 ст. 185 КК України.

Враховуючи у сукупності дані про особу обвинуваченого, ступень тяжкості та характер скоєного злочину, наслідки кримінального правопорушення, що свідчить про його підвищену небезпеку для суспільства, ставлення до скоєного обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують її покарання, а також позицію прокурора та потерпілої, які висловилася про призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без позбавлення волі.

При цьому суд наголошує на недопустимість вибірковості правосуддя в залежності від соціального становища та роду занять, тобто застосовування закону однаково до всіх, без упереджень, дискримінації чи особливого ставлення до сторін, що гарантується принципами рівності перед законом, верховенства права та доступу до правосуддя, підкреслюючи неприпустимість будь-яких форм упередженості чи фаворитизму в судовій системі (ст.ст. 8, 10, 21 КПК України).

Визнаючи строк покарання, суд враховує індивідуальний ступень суспільної небезпечності скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, та приймаючи до уваги, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності та вчинив злочин у молодому віці, позитивно характеризується та активно сприяв у розкритті злочину, після скоєння злочину одружився та народилася дитина, а також відсутність обставин, які обтяжують його покарання, суд вважає за доцільне призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України, яке за своїм розміром здатне сприяти виправленню обвинуваченого та попередженню скоєння ним нових правопорушень, а також запобігти вчиненню аналогічних злочинів іншими особами.

З досудової доповіді органу пробації від 17 березня 2025 року, складеної в порядку ст. 314-1 КПК України з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, вбачається, що імовірність вчинення обвинуваченим повторного правопорушення середній, ризик для суспільства середній. Зважаючи на поведінку обвинуваченого, його спосіб життя, морально-духовний стан, уповноважений орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів.

Однак, суд не погоджується із даним висновком органу пробації в частині можливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки судом не встановлено переконливих доводів щодо застосування вимог ст.ст. 69, 75 КК України.

Зважаючи на призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, дії в Україні воєнного стану та безпосередньої близькості до державного кордону, що збільшує ризики ухилення обвинуваченого від відбуття покарання, суд вважає за необхідне обрати йому міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою, взявши його під варту негайно з залу суду.

Долю речових доказів у справі слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України, а згідно ст. 124 КПК України з обвинуваченого на користь держави слід стягнути судові витрати у справі на залучення експертів.

Вирішуючи заявлений по справі цивільний позов потерпілої, суд виходить з того, що відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При цьому, ч. 1 ст. 129 КПК України передбачає, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 1, 29 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року за N 10 « Про судову практику у справах про злочини проти власності» слід звернути увагу, що у справах про злочини проти власності суди зобов`язані як установлювати вину підсудних і призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати передбачені законом заходи для реалізації прав потерпілих на відшкодування заподіяної шкоди. Цивільний позов може бути пред`явлено як під час дізнання та досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

У своєму позові потерпіла посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_7 викрав у неї золоті вироби на загальну суму 481109 гривень 10 копійок, тобто на суму більше ніж зазначено у обвинувальному акті на 150000 гривень. Одночасно, потерпіла зазначила, що окрім інкримінованих обвинуваченому двох епізодів крадіжки, останній ще винний у вчинені третього епізоду крадіжки золотих виробів на суму 150000 гривень, який йому не був інкримінований органом досудового розслідування.

Оскільки, завдана матеріальна шкода залишилось невідшкодованою, просила стягнути її з обвинуваченого в примусовому порядку.

Крім цього, просила стягнути завдану моральну шкоду в сумі 50000 гривень, яка виразилась у душевних стражданнях від злочину, хвилюванні, порушенні звичайного режиму роботи та відпочинку, тощо.

За змістом ст. 91 КПК України доказуванню належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні підлягають вид і розмір шкоди.

Частиною 3 статті 370 КПК України та частиною 1 статті 94 КПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

Приписами статті 337 КПК України визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 23 Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року, всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Відповідно до ст.ст. 22, 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними діями фізичною особою, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Потерпіла ОСОБА_5 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_7 викрав у неї майно ще додатково окрім інкримінованого йому розміру на суму 150000 гривень до суми завданої їй матеріальної шкоди, яка зазначена в обвинувальному акті, а тому позов в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню на суму 331109 гривень 10 копійок. В іншій частині слід відмовити за безпідставністю.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.

На підставі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; яких фізична особа зазначала у зв`язку із знищенням чи пошкодження її майна.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно пунктів 6, 7, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами та доповненнями обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд враховує, що неправомірні дії обвинуваченого призвели до погіршення морального здоров`я потерпілої, порушення умов її нормального повсякденного життя та спричинення моральних страждань, а тому із врахуванням характеру та тяжкості правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань потерпілої, суд виходячи із засад розумності та справедливості, матеріального становища сторін, вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої моральну шкоду в розмірі 50000 гривень, яка ним визнається.

Керуючись ст.ст. 370, 371, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Обрати ОСОБА_7 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту негайно з залу суду.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 19 травня 2026 року.

Речові докази кримінального провадження:

- матерчату сумку, кільце жовтого кольору з п`ятьма дугоподібними лініями, кільце жовтого кольору з камінням, які знаходяться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_5 , після набрання вироком законної сили, вважати повернутими власнику;

- сліди папілярних візерунків рук, вилучені під час огляду місця події, та біологічні зразки букального епітелію ОСОБА_7 , які зберігаються при матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили, залишити у справі;

- СД-диск із відеозаписом з ТОВ «Ламбард «Дім Мікрофінанс», який зберігається в матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили, залишити у справі.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз по справі в розмірі 18273 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят трьох) гривень 70 копійок.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 завдану кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду у розмірі 331109 (триста тридцять одної тисячі сто дев`ять) гривень 10 копійок та моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень. В решті заявлених вимог відмовити.

На вирок може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк з дня вручення копії вироку.

Суддя ОСОБА_1