Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №600/582/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/582/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

18 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 5 (п`яти) процентів, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ з 25.03.1998 року по 01.01.2016 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 25.03.1998 року по 01.01.2016 року за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням 5 (п`яти) процентів, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, в розмірі - 58% відповідних сум грошового забезпечення.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262–XII, з 25.03.1998 року призначена пенсія за вислугу років (21 рік служби) з урахуванням 53% від суми грошового забезпечення, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

У відповідь на адвокатський запит ГУ ПФУ в Чернівецькій області листом від 10.01.2025 повідомило представника позивача, що відповідно до відповідно до п. «а» статті 13 Закону №2262 пенсії за вислугу років, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються у такому розмірі: за вислугу 20 років - 50%, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55% відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення. Оскільки ОСОБА_1 звільнений у запас, основний розмір пенсії було визначено відповідно до вимог чинного законодавства України, тобто, 53% відповідних сум грошового забезпечення. Виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2007 органом Пенсійного фонду України було продовжено за матеріалами пенсійної справи з урахуванням 21 року вислуги. Основний розмір пенсії обчислений з розрахунку 53% відповідних сум грошового забезпечення у розмірі, визначеному пунктом "а" статті 13 Закону, у редакції, чинній на день взяття органами Пенсійного фонду України функцій з призначення та перерахунку пенсій.

У листопаді 2024 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.06.2024 по справі №600/6192/23-а, набрало законної сили 05.11.2024, з урахуванням ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024, що надійшла до Головного управління 06.11.2024, ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року з урахуванням 58% відповідних сум грошового забезпечення відповідно Закону №2262. Враховуючи викладене, пенсію перераховано відповідно до норм чинного законодавства України.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зміни до статті 13 Закону №2262-XII внесені згідно із Законом №580-VIII від 02.07.2015 застосовуються до осіб, звільнених зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", а відтак, необхідною обставиною, з існуванням якої законодавець пов`язує наявність у особи права на призначення пенсії у розмірі 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення, є звільнення у відставку за віком або за станом здоров`я, на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Суд зазначив, що оскільки позивача звільнено зі служби у запас через хворобу ще 25.03.1998, а не у відставку за віком чи за станом здоров`я на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, то відповідно до наведених вище норм законодавства він не має права на перерахунок пенсії з урахуванням 55% до грошового забезпечення внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, тобто в розмірі 58% відповідних сум грошового забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений у запас за пунктом 64 "б" (через хворобу) з 25.03.1998, службу в поліції не проходив, а отже, норма статті 13, яка набрала чинності з 07.11.2015, на такого не розповсюджується.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та забезпечення деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Закон №2262–XII).

Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-XII (в редакції на час призначення пенсії позивачу) право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.

Пунктом "а" частини першої статті 13 Закону №2262-XII (в редакції на час призначення пенсії позивачу) визначено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Суд звертає увагу, що для визначення відсотку грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення розміру пенсії 50% чи 55%, визначальне значення мала форма звільнення зі служби, а саме - у відставку чи у запас.

Відповідно до пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення №114), звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Згідно з пунктом "б" статті 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії.

Відповідно до пункту 65 "б" Положення № 114 особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби за рішенням військово-лікарської комісії, винесеним до звільнення особи із служби.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що звільнення зі служби в запас і у відставку є різними формами звільнення та пов`язані з настанням різних обставин.

Звільнення у запас через хворобу здійснюється у випадку недосягнення особою віку, встановленого Законом № 2232-XII для перебування у запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я непридатні до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатні 2-го ступеня). Натомість звільнення у відставку через хворобу здійснюється щодо осіб, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Зазначена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05.02.2021 у справі №1.380.2019.000262, від 11.03.2021 у справі №1.380.2019.002722, та від 13.04.2023 у справі №0540/6069/18-а, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення цього спору.

Судовим розглядом встановлено, відповідно до витягу з наказу УМВС України в Чернівецькій області від 25.03.1998 №27 о/с, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п."б" ст.64 у запас (через хворобу) з вислугою років у календарному обчисленні 16 років 09 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні 21 рік 08 місяців 07 днів.

Відповідно до протоколу за пенсійною справою ОСОБА_1 призначено пенсію в розмірі 53% грошового забезпечення за вислугу 21 рік.

Як зазначив суд першої інстанції, на момент призначення пенсії позивачу пункт "а" частини першої статті 13 Закону № 2262-XII діяв в редакції Закону від 04.02.1994 №3946-12, за змістом якої пенсії за вислугу років військовослужбовцям призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 відсотків, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. За кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Таким чином, суд висновує, що розмір 55% грошового забезпечення при обрахуванні пенсії застосовується для осіб, які звільнені у відставку за віком або за станом здоров`я. Разом з тим, ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас та має вислугу років 16 років 09 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні 21 рік 08 місяців 07 днів. Таким чином, суд вважає, що відповідач правильно встановив пенсію у розмірі 53% грошового забезпечення з розрахунку 50% за 20 років вислуги + по 3% за кожний рік вислуги понад 20 років.

Також суд зазначає, що Верховною Радою України прийнято Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію», який вступив в законну силу 07.11.2015 (далі - Закон №580-VIII), норми якого передбачають створення Національної поліції України, ліквідацію органів міліції та втрату чинності Закону України «Про міліцію».

Нормами Закону №580-VIII не були поширені гарантії соціального захисту на колишніх працівників міліції та членів їх сімей, у тому числі членів сімей працівників міліції, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження служби в міліції, громадян України з числа колишніх працівників міліції, які були звільнені зі служби за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату, та члени їхніх сімей, осіб, які звільнені зі служби в міліції і визнані інвалідами І групи внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків під час служби в міліції, або захворювання, одержаного під час проходження служби в міліції тощо.

З метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей 23.12.2015 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" №900-VІІІ, яким внесені зміни до Закону №2262-XII. А саме: доповнено та змінено статтю 43, якою передбачено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку. А статтю 63 цього ж Закону доповнено частиною третьою, в якій вказано, що перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.

За змістом пункту "а" статті 13 №2262-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

З огляду на це суд зазначає, що зміни до статті 13 Закону №2262-XII внесені згідно із Законом №580-VIII від 02.07.2015 застосовуються до осіб, звільнених зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", а відтак, необхідною обставиною, з існуванням якої законодавець пов`язує наявність у особи права на призначення пенсії у розмірі 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення, є звільнення у відставку за віком або за станом здоров`я, на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивача звільнено зі служби у запас через хворобу ще 25.03.1998, а не у відставку за віком чи за станом здоров`я на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, то відповідно до наведених вище норм законодавства він не має права на перерахунок пенсії з урахуванням 55% до грошового забезпечення внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, тобто в розмірі 58% відповідних сум грошового забезпечення.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений у запас за пунктом 64 "б" (через хворобу) з 25.03.1998, службу в поліції не проходив, а отже, норма статті 13, яка набрала чинності з 07.11.2015, на такого не розповсюджується.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону №2262-XII підставою для призначення відповідачем позивачу пенсії у підвищеному розмірі є факт звільнення особи на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.

Аналогічну правову позицію було висловлено в постанові Верховного Суду від 10.08.2020 у справі №705/7195/16-а.

Суд зауважує, що пов`язаність захворювання з проходженням служби в органах внутрішніх справ, жодним чином не змінює причину звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, та, в силу вимог Закону №2262-XII, не створює законних підстав для проведення перерахунку його пенсії позивача з її збільшенням до 58% відповідних сум грошового забезпечення.

Водночас, на переконання суду, підстави звільнення зі служби в поліції не можуть бути тими гарантіями соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, з метою відновлення яких було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» №900-VIII від 23.12.2015.

Одночасно суд вважає, що в контексті спірних правовідносин, наведені вище зміни законодавства зворотної сили не мають, та розрахунок розміру пенсії у відсотковому значенні здійснюється за нормами, чинними на момент призначення пенсії.

Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 05 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.000262, від 11 березня 2021 року у справі №1.380.2019.002722 та від 13 квітня 2022 року у справі №0540/6069/18-а.

Таким чином, суд вважає, що оскільки, позивач звільнений у запас за п.64 "б" (через хворобу), а не у відставку, пенсійним органом правомірно призначено пенсію позивачу в розмірі 53% грошового забезпечення.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для перерахунку пенсії позивача за період з 25.03.1998 по 01.01.2016 року з урахуванням 5 (п`яти) процентів, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, в розмірі - 58% відповідних сум грошового забезпечення немає.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.09.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.