Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №320/52244/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/52244/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Кузьменка В.В., Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, договору та бездіяльності,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Міністерства юстиції України, в якому просила:

- поновити термін на подання позовної заяви щодо невиконання договірних зобов`язань за N81725/06-24 від 28.06.2024 щодо експертизи Київським науково-дослідним інститутом та нереагуванням Міністерства Юстиції України на звернення від 07.10.2024 №ДО-17893456 (вх. №Д-30103 від 07.10.2024), скероване ДУ «Урядовий контактний центр» щодо неналежної експертизи та визнання бездіяльності Міністерства Юстиції України та визнання клопотання експерта КНДІСЕ Тетяни Тамакової про надання додаткових матеріалів від 02.08.2024 року за №8493/24-26/7422/24-61 та клопотання від 07.10.2024 за №7422/24-61, отриманого 24.10.2024 простим листом неправомірним;

- визнати клопотання експерта КНДІСЕ Тетяни Тамакової від 02.08.2024 року за №8493/24-26/7422/24-61 та клопотання від 07.10.2024 за №87422/24-61, отриманого 24.10.2024 простим листом неправомірним без врахування мого клопотання від 18.09.2024 про здійснення експертизи на підставі поданих документів до ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ;

- визнати договір КНДІСЕ за №81725/06-24 від 28.06.2024 щодо експертизи таким, що не виконаний у встановлений законом термін протягом 90 днів та підлягає відшкодуванню витрачених коштів з ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ;

- зобов`язати КНДІСЕ у короткий термін здійснити експертизу на підставі поданих документів до ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ;

- визнати бездіяльність Міністерства юстиції України, яке формально надало відписку від 10.10.2024 за №139724/Д-30103/6.3, отриману 24.10.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року позов повернуто позивачу на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України внаслідок порушення правил об`єднання позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що дана справа стосується публічно-правових відносин між державними структурами, підпорядкованими Міністерству юстиції України, а у разі наявності зауважень до позову, суд першої інстанції мав надати термін для усунення недоліків позовної заяви. Апелянт зазначає, що вона мала право змінити предмет позову і вимоги позовної заяви.

КНДІСЕ подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що Київський науково-дослідний інститут судових експертиз та Хмельницьке відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не наділені владними управлінськими функціями щодо позивача, а тому на відносини, що склались між ними не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Натомість позовні вимоги підлягають розгляду за правилами, встановленими ЦПК України.

Міністерство юстиції України також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказало, що судом першої інстанції надано вірну оцінку встановленим фактам, оскільки ні КНДІСЕ, ні ХВ КНДІСЕ не здійснюють владно-управлінських функцій щодо позивача в межах виниклих спірних правовідносин, що підтверджує висновок про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог.

Позивач подала заперечення на відзиви, в яких просила їх відхилити, скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5 - 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Беручи до уваги, що позивачем в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви, яка зазначена в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, введення в України воєнного стану, керуючись приписами ст.ст.311-312 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, дійшов висновку, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, оскільки заявлені позовні вимоги мають різні підстави виникнення та мають різне нормативне регулювання і такі позовні вимоги не є похідними одна від одної.

За наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.1 ст.21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Пунктом 6 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Частиною 1 ст.172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

В той же час, заборона щодо об`єднання в одне провадження кількох вимог встановлена ч.ч.4, 5 ст.172 КАС України, відповідно до яких не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Отже, у разі порушення правил об`єднання позовних вимог, що може полягати виключно в об`єднанні в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, позовна заява підлягає поверненню на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №300/1616/19, який підлягає врахуванню судом.

В іншому випадку, підлягають застосуванню положення ч.6 ст.172 КАС України, відповідно до яких суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Право на судовий захист визначено в ч. 1 ст. 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 дійшла висновку, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що позовні вимоги в частині невиконання договірних зобов`язань за N81725/06-24 від 28.06.2024 щодо експертизи Київським науково-дослідним інститутом, а саме: 1) визнання неправомірним клопотання експерта КНДІСЕ Тетяни Тамакової від 02.08.2024 року за №8493/24-26/7422/24-61 та клопотання від 07.10.2024 за №87422/24-61; 2) визнання таким, що не виконаний у встановлений законом термін протягом 90 днів договору КНДІСЕ за №81725/06-24 від 28.06.2024 щодо експертизи та відшкодування витрачених коштів з ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ; 3) зобов`язання КНДІСЕ у короткий термін здійснити експертизу на підставі поданих документів до ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ - не належать до вимог, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідні позовні вимоги ґрунтуються на правовідносинах щодо виконання договору КНДІСЕ за №81725/06-24 від 28.06.2024, тобто стосуються виключно договірних зобов`язань, при цьому, ні Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, на Хмельницьке відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не здійснюють щодо позивача владних управлінських функцій, внаслідок чого в межах спірних правовідносин вони не виступають у якості суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ч.1, 2 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин, що виникли між позивачем та КНДІСЕ і ХВ КНДІСЕ, захист порушених право позивача має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, під час розгляду звернення позивача від 07.10.2024 №ДО-17893456 (вх.№Д-30103 від 07.10.2024) із наданням відповіді від 10.10.2024 №139724/Д-30103/6.3 Міністерство юстиції України діяло у якості суб`єкта владних повноважень керуючись положеннями Закону України «Про звернення громадян», а тому оскаржувана позивачем бездіяльність Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення та надання відповіді - підлягає розгляду у встановленому КАС України порядку.

Таким чином, щодо позовних вимог, заявлених позивачем, законодавством встановлено різну підсудність, що свідчить про порушення правил об`єднання позовних вимог та наявність підстав для застосування положень п.6 ч.4 ст.169 КАС України для повернення позовної заяви.

Об`єднання в одній позовній заяві позовних вимог, що підлягають розгляду в порядку різного судочинства, не суперечить положенням ст.160, 161 КАС України, внаслідок чого у суду першої інстанції не було підстав для залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.

Натомість норми п.6 ч.4 ст.169 КАС України прямо визначають обов`язок суду повернути позовну заяву у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог і не встановлюють повноважень суду щодо надання позивачу можливості змінити свої позовні вимоги, оскільки відповідно до ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правову позицію, викладену в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі №320/1793/23, оскільки в рамках наведеної справи відповідачами були суб`єкти владних повноважень, а позовні вимоги належали до тих, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, в Україні відсутній інститут прецедентного права і лише висновки Верховного Суду щодо застосування норм права підлягає врахуванню судами при вирішенні спірних правовідносин, що прямо передбачено ч.5 ст.242 КАС України.

Наведені апелянтом посилання на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду не стосуються випадку порушення правил об`єднання позовних вимог, а тому не підлягають врахуванню судом під час апеляційного розгляду.

Можливе недотримання судом першої інстанції строків вирішення питання «про відкриття провадження/повернення позовної заяви» не може мати наслідком скасування правильної по суті ухвали суду першої інстанції, оскільки в силу ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладені обставини та наведені норми права, беручи до уваги, що при поданні позовної заяви позивачем було недотримано вимоги ст.172 КАС України та порушено правила об`єднання позовних вимог, зокрема об`єднано в одне провадження кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд першої інстанції вірно застосував положення п.6 ч.4 ст.169 КАС України.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 19 травня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.В.Кузьменко

Є.В.Чаку