Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №303/6419/25 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Мукачево Справа №303/6419/25

2/303/2325/25

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання - Кеменяш Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ майна, а саме автомобіля Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , набутого у шлюбі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач просить поділити спільне майно подружжя, виділивши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині у праві власності на спірний автомобіль.

22 грудня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача по даній справі, на підставі якого представник просить відмовити в задоволенні позову з посиланням на те, що спірний транспортний засіб був придбаний за кошти батьків відповідача, які передавались відповідачу саме для купівлі автомобіля.

Також у відзиві міститься посилання на те, що позивач приймала участь в укладенні договору купівлі – продажу транспортного засобу від 30.05.2024 як повірена продавця – ОСОБА_3 , що в контексті з висновками Верховного Суду, які наведені у постанові від 01.02.2023 №569/19674/19 свідчить про те, що позивачу було достеменно відомо про те, що спірне майно придбане саме в особисту власність її чоловіка, оскільки представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

19 травня 2026 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі.

19 травня 2026 року від представника відповідача також до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, у задоволенні позову просить відмовити.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

2 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №779 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 ).

Згідно з даними копії договору купівлі-продажу від 30.05.2024 №2142/2024/4642660, ОСОБА_3 , інтереси якого представляла ОСОБА_1 , продав, а ОСОБА_2 придбав у власність автомобіль Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 за ціною 150000,00 гривень (сто п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок).

Тобто вказаний автомобіль було придбано в період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 4 травня 2026 року у справі №260/3763/25 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.

Позивач зазначає, що спроби позасудового врегулювання питання поділу зазначеного вище автомобіля з відповідачем не дали результату, тому вона звернулася до суду з вимогою про поділ майна подружжя.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд наводить наступні норми права та підстави їх застосування.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 Цивільного кодексу України).

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд зазначає, що рухоме майно (автомобіль) набуто сторонами за час шлюбу і воно є спільним сумісним майном подружжя та є неподільною річчю.

Згідно з частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67 цс 20(пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21).

Зокрема, у пункті 36 наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке: «Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 Сімейного кодексу України)».

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

З урахуванням зазначеного, суд резюмує, що позивачем не було заявлено вимогу про присудження оспорюваного автомобіля їй чи відповідачу, а в змісті позовної заяви не міститься згоди на отримання від відповідача грошової компенсації вартості її частки за неподільну річ. Також не надано доказів про внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду з метою зарахування такої на користь відповідача.

Таким чином, суд висновує, що звернення до суду з вимогою про поділ спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині у праві власності на спірний автомобіль є неналежним способу захисту своїх прав та не призведе до поновлення порушеного, невизнаного, чи оспореного права позивача.

За обставин цієї справи, належним способом захисту порушеного права позивача є позов про виділення автомобіля у власність відповідача та стягнення з останнього на користь позивачки компенсації в розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля, або виділення автомобіля у власність позивача та стягнення з останнього на користь відповідача компенсації в розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля, за умови внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду з метою зарахування такої на користь відповідача.

У спірній по справі ситуації, суд не може самостійно визначати безпосереднього отримувача спірного транспортного засобу, чи грошових коштів.

Отже, позивачем обрано неправильний матеріально – правовий спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище висновку суду, наведені у відзиві на позов доводи та аргументи представника відповідача, правовій оцінці та аналізу не підлягають.

Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 129 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 141, 206, 263-265, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову – відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник відповідача: Рибалка Олена Сергіївна, АДРЕСА_2

Суддя В.В. Кость