Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №629/2014/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2026

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Петренко Ю.С.,

Справа № 629/2014/26

Номер провадження 2/629/1136/26

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»

третя особа – Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

у с т а н о в и в :

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач з 12.09.2000 по 09.12.2025 знаходився у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки. Стаж роботи складає 25 років 2 місяці 28 днів. Згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №733/ОС від 05.12.2025 року позивача звільнено з посади газорізальника 3 розряду вагонобудівного цеху за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Вищевказаним наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків. Роботодавець, як станом на день звільнення так і на день подання позовної заяви до суду, не виплатив належну позивачу при звільненні з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком одноразову матеріальну допомогу в розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків відповідно до Колективного договору, таким чином не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши позивачу вказані кошти, чим грубо порушив права позивача, гарантовані колективним договором. Відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № 11-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема виплата матеріальної допомоги. 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» права не було. Положень про зворотну дію Закону в часі він не містить. Відповідно довідки (без дати та номеру) наданої на адвокатський запит сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків становить 54 146 грн. 82 коп. Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 10.12.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення по день прийняття рішення судом. Згідно наданої довідки про заробітну плату виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2025 року становить 929 грн. 76 коп. Середньомісячна заробітна плата за жовтень 2025 року – 21384 грн. 55 коп., середньомісячна заробітна плата за листопад 2025 року – 17491 грн. 66 коп., середньоденна за листопад 2025 року – 1590 грн. 15 коп. Тобто, середньомісячна заробітна плата, що передувала звільненню (09.12.2025) становить (21384 грн. 55 коп. + 17491 грн. 66 коп. = 38876 грн. 21 коп.) : 2 = 19438 грн. 10 коп., а середньоденна заробітна плата становить (929 грн. 76 коп. + 1590 грн. 15 коп. = 2519 грн. 91 коп.) : 2 = 1259 грн. 95 коп. Кількість робочих днів з часу звільнення (10.12.2025 року) по день звернення до суду з позовом (12.03.2026 року) – 66 робочих днів. Відтак, на день звернення до суду з позовом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 1259 грн. 95 коп. х 66 р. днів = 83156, грн. 70 коп. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 3 середньомісячних заробітків (одноразова матеріальна допомога) в сумі 54146 грн. 82 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за період з 10.12.2025 року по день ухвалення рішення; понесені судові витрати, а саме 5000 гривень за послуги адвоката.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в наданому суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказала, що відповідно до наказу про припинення трудових відносин від 05.12.2025 № 733/ ОС позивача було звільнено 09.12.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. Той факт, що додаткові виплати позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 05.12.2025 № 733/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Листом від 06.09.2022 за №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 за підписом Голови правління АТ «Укрзалізниця» та професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, повідомлено всіх керівників АТ «Укрзалізниця», що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити вищевказане рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Отже, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, передбачені пунктом Галузевої угоди, їх призупинення Відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Представник позивача в наданій відповіді на відзив зазначила, що посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було. На теперішній час розрахунок з позивачем щодо належних йому при звільненні сум, не проведений.

01.05.2026 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача – адвоката Смірнової Н.А. про поновлення строку для звернення до суду, посилаючись на те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою усунути причини виникнення заборгованості по заробітній платі та здійснити її виплату. У відповідь на зазначені звернення відповідач запевняв, що всі належні виплати будуть здійснені найближчім часом, після ухвалене окреме рішення правлінням АТ «Укрзалізниці». Однак, відповідач своїх зобов`язань не виконав, заборгованість по заробітній платі не погасив, чим порушив трудові права позивача.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, представник позивача просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Мельник К.О. у судове засідання не з`явилась, просила розгляд справи проводити за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Виробничий підрозділ «Панютинський вагонорементний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Судом встановлено, що позивач працював в АТ «Укрзалізниця» з 12.09.2000, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

Наказом № 733/ОС від 05.12.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача звільнено 09.12.2025 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 6.30 Колективного договору у розмірі 3 середньомісячних заробітків. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 54146 грн. 82 коп.

В день звільнення одноразова матеріальна допомога позивачу сплачена не була, що підтверджується письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні.

Між адміністрацією і профспілковим комітетом Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015, дію якого продовжено до кінця 2025 року, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячних заробітків.

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, зі змінами (далі Порядок).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 7 розділу IV Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо та інші. Також не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, в обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно із пп. 1.1.4 п.1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову матеріальну допомогу, що зазначена в наказі про припинення трудового договору від 05.12.2025.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 54146 грн. 82 коп.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової матеріальних допомог у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 3 середньомісячних заробітків є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 54146 грн. 82 коп., з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивач звільнений 09.12.2025 розрахунок середнього заробітку позивача проводиться виходячи з виплат за жовтень 2025 року та листопад 2025 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено вище, пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача без урахування виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, складав: за жовтень 2025 року – 21384,55 грн. (за 23 дні), за листопад 2025 року - 15390,80 грн. (за 11 днів).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 1081,63 грн. (21384,55 +15390,80)/34 р.д).

За період з 10.12.2025 по 19.05.2026 кількість робочих днів складає: грудень 2025 року – 16 днів; січень 2026 року – 22 дні; лютий 2026 року – 20 днів; березень 2026 року – 22 дні; квітень 2026 року - 22 днів, травень - 13 днів а всього 115 робочих днів.

Враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2025 по 19.05.2026 складає 124387,45 грн. (1081,63 грн. х 115 дні), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, суд зауважує на такому.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідач зазначив, що інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

Європейський суд з прав людини у п. 45 рішення від 16.10.2025 у справі «Басюк та інші проти України» (заяви №55156/19 та 10 інших) (заявники – колишні працівники ДП «Донецька залізниця») зазначив, що відмова задовольнити частину вимог заявників на підставі форм-мажорних обставин не була непропорційною, оскільки ця відмова стосувалася не невиплаченої заробітної плати, а лише різних видів компенсацій, головним чином за затримку виплати заробітної плати при звільненні. Суд не ігнорує того, що суми цих компенсацій були досить високими. Тим не менш, за обставин збройного конфлікту та різких наслідків для економіки країни, органам влади необхідно надати широку свободу розсуду щодо адаптації до нових реалій, зокрема щодо наслідків, що впливають на трудові відносини.

Згідно із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, згідно із якою обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18 130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги».

Суд, виходячи з принципу пропорційності, обставин справи, обґрунтувань, наданих стороною позивача, стороною відповідача, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 80039,40 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (70 % від 124387,45 грн.).

Щодо строку звернення з позовом, суд зазначає на таке.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Так, суд бере до уваги, що, матеріали справи містять докази отримання позивачем 09.12.2025 письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні згідно із наказом № 733/ОС від 05.12.2025. Отже перебіг строку звернення до суду почався з 10.12.2025.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Суд бере до уваги те, за змістом наказу № 733/ОС від 05.12.2025 про припинення трудового договору (контракту)», яким позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП України та постановлено виплатити йому одноразову та додаткову матеріальну допомогу вказано, що виплата буде проведена відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т).

Разом з тим, в наказі про звільнення відсутні конкретні часові межи ухвалення рішення Правління про проведення виплат. Відповідач не навів відповідний розрахунок і не повідомив позивача про розмір одноразової матеріальної допомоги, про конкретну її суму, яка має бути виплачена позивачу. Діями відповідача у заявника було сформовано безперервний стан очікування отримання виплати у невизначеному майбутньому. Такі дії завадили заявникові отримати суму допомоги вчасно та неминуче залишили позивача в стані «постійної» невизначеності щодо того, коли він зможе отримати свої виплати.

Зазначені обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин через існування об`єктивних обставин, що обмежували позивача у можливості реалізувати своє право на подання позову у встановлені законодавством строки, у зв`язку із чим, суд вбачає підстави для поновлення строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3,4,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи наявність укладеного між позивачем та адвокатом Смірновою Н.А. договору про надання правничої допомоги від 02.03.2026, довідки-квитанції від 02.03.2026 про сплату послуг адвоката з описом наданих послуг, суд вважає достатньою та обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову в частині вимоги про стягнення не виплаченої суми одноразової матеріальної допомоги при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), яка судом частково задоволена, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 1129,74 грн. (1412,18х08).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку, – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 :

- матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі трьох середньомісячних заробітків (одноразова матеріальна допомога) в сумі 54146 гривень 82 копійки, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 10.12.2025 по 19.05.2026 в сумі 87071 гривні 22 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1129 гривень 74 копійки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5

третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», місцезнаходження за адресою: с-ще Лиманівка Лозівського району Харківської області, вулиця Заводська, будинок 5.

Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ