Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №642/7497/19 — Холодногірський районний суд міста Харкова

19 травня 2026 року

Справа № 642/7497/19

Провадження № 2/642/406/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гримайло А. М.,

за участю секретаря судових засідань – Антонян А. М.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Летючого В. П.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Колісниченка А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ,

в с т а н о в и в:

01.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про залишення за нею права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що 28.05.2009 року позивачка ОСОБА_1 уклала з відповідачкою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4 договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої ХДНК Ященко Я. Ю., згідно з яким ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (далі - відчужувачі) передали у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 зобов?язалась довічно утримувати відчужувачів, забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, залишивши їх безкоштовне довічне проживання у цій квартирі.

З дня укладення договору довічного утримання до дня смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач виконувала свої зобов?язання: надавала утримання, харчування, допомогу ОСОБА_3 та її чоловікові ОСОБА_4 , здійснила його поховання, жодних претензій чи зауважень з цього приводу не виникало.

Проте, на початку 2018 року ОСОБА_3 почала перешкоджати позивачці належним чином виконувати свої зобов?язання за договором довічного утримання: не відчиняла двері квартири, коли ОСОБА_1 приходила для надання допомоги, догляду та не впускала її в квартиру; відмовлялась приймати продукти харчування, одяг, побутові та інші речі, які приносила ОСОБА_1 ; влаштовувала сварки, у зв?язку з чим ОСОБА_1 неодноразово зверталась до поліції.

У лютому 2018 р. ОСОБА_3 звернулась до Ленінського районного суду м. Харкова із позовом про розірвання договору довічного утримання від 28.05.2009 року, повернення сторін у первісний стан та визнання за нею права власності на спірну квартиру.

Квартира АДРЕСА_1 , що була передана у власність позивачки за договором довічного утримання від 28.05.2009, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та її чоловікові ОСОБА_4 , а тому договір припинився в частині виконання відповідачем зобов?язань щодо померлого та 1/2 частина спірної квартири, що до відчуження належала померлому ОСОБА_4 , який за життя питання про розірвання договору довічного утримання не порушував, належить позивачці за договором довічного отримання.

Відмова ОСОБА_3 приймати виконання договору позивачкою ОСОБА_1 не може розцінюватись як неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору довічного утримання і не може слугувати належною підставою для його розірвання, тому вважала, що у зв`язку з тривалим часом, протягом якого належно виконувались обов?язки за договором довічного утримання, за нею має бути залишене право власності на 1/2 частину від частки спірної квартири, яка до укладання договору належала ОСОБА_3 , тобто на 1/4 частину спірної квартири.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.11.2019 відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження.

16.12.2019 від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність та недоведеність, оскільки ОСОБА_1 обов?язки за договором довічного утримання не виконувала, догляд за її чоловіком ОСОБА_4 не здійснювала, допомогу інколи надавали сусіди, які купляли за кошти ОСОБА_3 продукти харчування, всі медичні процедури та ліки куплялись за її рахунок, поховання ОСОБА_4 було здійснено за власні кошти відповідачки, але договір-замовлення був дійсно оформлений на позивачку, витрати на комунальні послуги також сплачувались відповідачкою, у зв`язку з чим вона була змушена звернутися до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання з ОСОБА_1 . Крім того, у зв`язку з невиконанням договору у 2014 році вона звернулася до ОСОБА_5 щодо бажання розірвання спірного договору, після чого ОСОБА_1 було здійснено декілька платежів, які здійснювались нетривалий час. Посилання на ч. 2 ст. 756 ЦК України є безпідставними, оскільки передбачають розірвання договору у разі належного виконання умов договору довічного утримання; позивачка з родиною погрожували їй, що здадуть до лікарні та неодноразово залишали напризволяще у безпорадному стані, який загрожував її життю та здоров`ю, що й стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 10.01.2020 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про залишення права власності зупинено до набрання чинності рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа – державний нотаріус Ященко Я. Ю. про розірвання договору довічного утримання.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 25.12.2025 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про залишення права власності поновлено.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.01.2026 залучено до участі у якості відповідача у справі № 642/7497/19 правонаступника відповідачки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її спадкоємця ОСОБА_2 .

13.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Колісниченка А.С. надійшли додаткові пояснення у справі, згідно з якими в матеріалах справи відсутні належні докази виконання своїх зобов`язань відповідачем та підстави для задоволення позовних вимог. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання було задоволено: розірвано договір довічного утримання, укладений 28.05.2009 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 , як за спадкоємцем ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . За результатами розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 систематично не виконувала умови договору щодо надання утримання та догляду ОСОБА_3 зокрема, було підтверджено, що з 2014 року відчужувач неодноразово зверталася до різних інстанцій зі скаргами на неналежне виконання обов`язків набувачем.

ОСОБА_1 стверджує, що належно виконувала обов`язки, проте рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 у справі № 642/713/18 встановлено протилежне, а саме, що ОСОБА_1 не надавала ОСОБА_3 матеріального забезпечення у визначеному договором розмірі, не забезпечувала догляд та необхідну допомогу, тобто обставини неналежного виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за Договором довічного утримання, встановлені у рішенні Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 року, мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню, а тому посилання ОСОБА_1 на положення частини другої статті 756 ЦК України як на підставу для залишення за нею права власності на 1/4 частку квартири є юридично неспроможними.

Таким чином, ухвалене рішення суду від 12.02.2024 не лише встановлює преюдиційні факти, а й виступає актом правосуддя, що остаточно розв`язав матеріально-правовий конфлікт щодо спірної квартири. Повторна заява тих самих вимог або намагання переглянути встановлений ступінь виконання договору є спробою нівелювати обов`язковість судового акта, що набрав законної сили. З огляду на принцип юридичної визначеності (res judicata), цей спір не може бути розглянутий знову, оскільки його суть уже була предметом повного та всебічного судового розгляду, а тому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

03.04.2026 до Холодногірського районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшла уточнена позовна заява, у якій представник позивача – адвокат Летючий В. П. у мотивувальній частині зазначив, що звернення ОСОБА_3 до суду із позовом про розірвання договору викликано тим, що ОСОБА_3 на час подання позову виповнилося 95 років, за станом здоров`я вона потребувала постійного стороннього догляду, через невиліковну хворобу та вік була неспроможною до самообслуговування. Зазначені обставини підтверджуються медичним висновком № 3601 ВКК КНП «Міська поліклініка № 24» Харківської міської ради від 26.08.2020 р. Також ОСОБА_3 проходила лікування в КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3», що підтверджується рецептом № 20551 від 07.08.2020 р. У такому стані ОСОБА_3 потрапила під вплив ОСОБА_6 , яка в якості представниці ветеранської організації схилила її до подання позову, а згодом – до складання заповіту на користь відповідача ОСОБА_2 . Разом з тим, і під час судового розгляду позивачка ОСОБА_1 продовжувала піклуватись про ОСОБА_3 , надавати їй утримання та допомогу, та після смерті ОСОБА_3 здійснила її поховання, що підтверджується договором–замовленням № 2291 на організацію та проведення поховання; актом на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення; рахунком-замовленням № 35 від 11.09.2020 р. За таких обставин звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання пов`язане із сформованим у неї небажанням отримувати від відповідача утримання та догляд, а не неналежним виконанням відповідачем умов Договору. Проте відмова позивача ОСОБА_3 приймати виконання ОСОБА_1 договору не може розцінюватись як неналежне виконання нею умов договору довічного утримання і не може слугувати належною підставою для розірвання цього договору. Так, відчужувач не позбавлений можливості вимагати від набувача, у тому числі і у судовому порядку, належного виконання своїх зобов`язань за договором довічного утримання, або стягнення збитків, а тому просив позов задовольнити, залишивши за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

22.04.2026 представником відповідача – адвокатом Колісниченком А. С. надано відзив на уточнену позовну заяву, у якій просив у задоволенні позову відмовити за його безпідставністю, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було сплачено лише 16 платежів за комунальні послуги, 109 платежів сплатила ОСОБА_3 , хоча власником квартири була позивачка;в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження грошового забезпечення чи перерахунку коштів на рахунок ОСОБА_3 від ОСОБА_1 ; рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 року договір довічного утримання (догляду) розірвано у зв`язку з неналежним виконанням свої обов`язків ОСОБА_1 , рішеннянабрало законної сили.

Крім того, відсутні докази на підтвердження факту потребування ОСОБА_3 постійного стороннього догляду через невиліковну хворобу та вік, неспроможності до самообслуговування. Крім того, ОСОБА_3 незаконно проти її волі була поміщена у заклад психіатричної допомоги, її місце знаходження було невідомо після вивозу з лікарні, поховання ОСОБА_3 було здійснено позивачкою та її родичами у зв`язку з неможливістю встановлення її місцезнаходження.

05.05.2026 представником позивачки ОСОБА_1 – адвокатом Летючим В. П. надано відповідь на відзив, у якому зазначив, що доводи відзиву не спростовують доводів позовної заяви, а також відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження доводів відзиву.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 05.05.2026 підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду.

Позивачка та її представник – адвокат Летючий В. П. у судове засідання з`явилися, просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, надали пояснення аналогічні доводам позовної заяви, пояснилащо не пам`ятає чи переоформлювала рахунок за комунальні послуги на своє ім`я, неможливість виконання обов`язків за договором була обумовлена зміною ОСОБА_7 замків, у зв`язку з чим вона декілька разів зверталася до дільничиго, вони приходили на виклик, але ОСОБА_3 їх не пускал, казала, що закрита у квартирі, після чого ОСОБА_1 залишала продукти харчування у сусідів, які їй їх передавали. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 вона оскаржувала, але їй було відмовлено.

Відповідач та його представник у судове засідання з`явилися, позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні доводам відзиву ОСОБА_3 на позов та додатковим поясненням.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідача та його представника, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на житло від 06.05.1994, виданого Органом приватизації житлового фонду Харківського будівельно-монтажного поїзду № 166, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( а. с. 6).

28.05.2009 ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої ХДНК Ященко Я. Ю., згідно з яким ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; а ОСОБА_1 зобов?язалась довічно їх утримувати, забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, залишивши їх безкоштовне довічне проживання у цій квартирі.

Ця квартира складається з двух жилих кімнат, житловою площею 28 кв.м., загальною площею 46,5 кв.м., та належить «відчужувачам» на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації житлового фонду Харківського будівельно монтажного поїзду № 166 від 06 травня 1994 року за № 94, свідоцтво видане згідно розпорядження від 04 травня 1994 року № 94 та договору про визначення ідеальних часток співвласників у спільній власності на квартиру, посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою 17 квітня 2009 року за реєстровим № 5-585, зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», номер витягу:22691860 від 12.05.2009, реєстраційний номер: 26548289, номер запису: В-10265 в книзі: 1.

Вартість матеріального забезпечення (одягу, догляду, необхідної допомоги, харчування) визначена сторонами не нижче однієї мінімальної пенсії з індексацією у порядку, встановленому законом, щомісячно кожному (п.п. 1, 4, 5 Договору) (а. с. 5).

З копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого 11.03.2011 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові, актовий запис № 3480 (а. с. 7).

Відповідно до Звіту про експертну оцінку ТОВ Харківський Технічний Центр Оцінки «Експертус» від 18.11.2019 вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 складає 500000,00 грн., вартість 1/4 частки об`єкту оцінки становить 125000,00 грн. (а. с. 25-26).

З копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 , виданого 11.09.2020 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харкові, актовий запис № 13436 (а. с. 102).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання задоволено частково: у зв`язку з неналежним виконанням свої обов`язків ОСОБА_1 розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 28 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори за реєстровим № 5-819, визнано за ОСОБА_2 , який є спадкоємцем ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; рішення набуло законної сили (а. с. 132-133).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що була сусідкою, бачила як ОСОБА_1 кожного дня приходила до ОСОБА_4 , здійснювала за ним догляд, після його смерті доглядала за ОСОБА_3 потім побачила, що ОСОБА_3 перестала виходити з квартири, тому вона подзвонила їй у двері, вона не відкрила та сказала, що її закрили. Вона зустріла ОСОБА_1 , яка повідомила, що ОСОБА_3 двері не відчиняє, та передала для неї продукти. Свідок продукти ОСОБА_3 передала і та повідомила, щоб продукти більше не брала. Продукти передавала декілька разів, про те, що ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду їй достовірно не відомо, але знає, що той було важко ходити у зв`язку з проблемами з ногами.

Свідок ОСОБА_9 допитана у судовому засіданні, показала, що є сусідкою ОСОБА_1 , відомо, що ОСОБА_3 після 2009 року запропонувала ОСОБА_1 догляд за її чоловіком, потім за нею, внаслідок чого був укладений договір довічного утримання, вони за ними доглядали.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 747 ЦК України майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується.

Відповідно до ч. 1 ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За змістом статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

За приписами ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором.

У відповідності до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові КЦС ВС від 29.11.2023 у справі № 638/18026/19 (61-6272св23) зазначено, що суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд вважає за необхідне визнати покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 неналежними доказами та не приймає їх до уваги, оскільки їх покази спрямовані на підтвердження обставин належного виконання ОСОБА_1 умов договору довічного утримання, який було розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024,набравшим законної сили, яким спірний договір довічного утримання (догляду)розірвано у зв`язку з неналежним виконанням свої обов`язків ОСОБА_1 , а томуобставини, встановлені у справі, є преюдиційними, та не можуть були спростовані іншими доказами, включаючи показами свідків.

За таких обставин, проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані в силу положень ст. 80 ЦПК України докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, оскільки рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12.02.2024 у справі за позовом ОСОБА_2 , як спадкоємця ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 договір довічного утримання (догляду), укладений 28 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розірвано у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обов`язків, що має для суду преюдиційне значення.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, враховуючи приписи ст. 141 ЦПК України, Закон України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне покласти судові витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 7, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 82, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 19.05.2026.

Суддя - А. М. Гримайло