Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №370/1336/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №370/1336/25

Провадження № 2/638/1801/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом і просить стягнути із відповідача на його користь неповернуту суму позичених коштів у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США. Також просив стягнути судові витрати.

Посилається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори позики за якими позивач передав відповідачу:- 16 жовтня 2024 року 7 000 (сім тисяч) доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 16 січня 2025 року. 29 листопада 2024 року 3 000 (три тисячі) доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 18 січня 2025 року;- 31 грудня 2024 року 2 000 (дві тисячі) доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 18 січня 2025 року- 01 лютого 2025 року 2 000 (дві тисячі) доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 20 березня 2025 року. Тобто позивач надав відповідачеві позик на загальну суму 14 000 (чотирнадцять) тисяч доларів США, які той зобов`язався повернути у строки, зазначені вище, крайній з яких настав 20 березня 2025 року. Відповідач брав позику з метою відбудови будинку у Макарові, в який у 2022 році влучила ракета. Факт отримання вказаних коштів у сумі 14 000 доларів США та зобов`язання повернути їх у вказані строки підтверджується власноруч складеними ОСОБА_2 розписками від 16 жовтня 2024 року, 29 листопада 2024 року, 31 грудня 2024 року і 01 лютого 2025 року. Однак, відповідач своїх зобов`язань за договорами позик у визначені строки не виконав. На вимогу позивача повернути вказані кошти повідомив, що він їх не має, а тому, відповідно, виконати свої зобов`язання за договорами позик не може. Після цього боржник перестав відповідати на дзвінки і повідомлення позивача.

Ухвалою від 30.06.2025 року було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.01.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, просили справу розглядати без їх участі, не заперечували проти розгляду справи у заочному порядку.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з`явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, у зв`язку з чим проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, не суперечать законодавству та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом становлено наступне.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори позики за якими позивач передав відповідачу:- 16 жовтня 2024 року 7 000 (сім тисяч) доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 16 січня 2025 року. 29 листопада 2024 року 3 000 (три тисячі) доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 18 січня 2025 року;- 31 грудня 2024 року 2 000 (дві тисячі) доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 18 січня 2025 року- 01 лютого 2025 року 2 000 (дві тисячі) доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 20 березня 2025 року.

Тобто позивач надав відповідачеві позик на загальну суму 14 000 (чотирнадцять) тисяч доларів США, які той зобов`язався повернути у строки, зазначені вище, крайній з яких настав 20 березня 2025 року.

Факт отримання вказаних коштів у сумі 14 000 доларів США та зобов`язання повернути їх у вказані строки підтверджується власноруч складеними ОСОБА_2 розписками від 16 жовтня 2024 року, 29 листопада 2024 року, 31 грудня 2024 року і 01 лютого 2025 року.

У встановлені договорами позики строки, відповідачем не було повернуто суму боргу, на підставі чого позивач звернувся із позовом до суду.

Суд приймає до уваги подані позивачем докази, на підставі яких встановлені обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Зважаючи на те, що правовідносини, що виникли між сторонами по справі регулюються нормами Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність їх застосування.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Згідно з вимогами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

З правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 464/3790/16-ц, вбачається, що 464/3790/16-ц, вбачається, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню за договорами позики від 16 жовтня 2024 року, 29 листопада 2024 року, 31 грудня 2024 року і 01 лютого 2025 року. Тому стягненню із відповідача на користь позивача підлягає основна сума боргу в загальному розмірі 14000 доларів США.

Отже, з врахуванням вище зазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягнення із відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 192, 524-526, 533, 545, 549, 625, 1046-1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,12, 13, 19, 80, 81, 109, 141, 211, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неповернуту борг за договорами позики у загальному розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5816,58 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя: