Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/32199/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32199/25

Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 420/32199/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону) ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме за несвоєчасну виплату ОСОБА_4 грошового забезпечення за період з 31.05.2022 року по 18.07.2022 року, яке було йому виплачене на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі №560/3031/25, тобто за період з 30 вересня 2022 року по 31 березня 2023 року включно, тобто не більше як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) ( АДРЕСА_1 Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме за несвоєчасну виплату ОСОБА_4 грошового забезпечення за період з 31.05.2022 року по 18.07.2022 року, яке було йому виплачене на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі №560/3031/25, тобто за період з 30 вересня 2022 року по 31 березня 2023 року включно, тобто не більше як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 07.03.2022 по 29.09.2022 рр. позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін). Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №429-ОС від 29.09.2022 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. 21.08.2025 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року по справі №560/3031/25 відповідачем зараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 23 697,12 грн., проте не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 29.09.2022 року, а остаточний розрахунок проведено 21.08.2025 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні. Отже, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

20.10.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує.

У відзиві зазначено, що військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов`язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин. Таким чином, оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_1 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов`язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення, на переконання відповідача, відсутня.

22.10.2025 року представником позивача подано відповідь на відзив.

У відповіді на відзив представник позивача наполягав на тому, що військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за період з 31.05.2022 року по 18.07.2022 року, яке було йому виплачене на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі № 560/3031/25, але не більше як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Ухвалою суду від 30.12.2025 року витребувано від НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Довідку про повний розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.09.2022 року №429-ОС. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України надати до суду витребувані документи у 7-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали.

08.01.2026 на виконання ухвали суду про витребування доказів від 30.12.2025 року представником відповідача подано Довідку №14 від 06.01.2026 року про складові та розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 17.02.2026 у справі № 420/32199/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2022 року по 20.08.2025 року.

Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2022 року по 20.08.2025 у сумі 25069,50 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, вважав правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 181 день затримки розрахунку (з 30.09.2022 по 20.08.2025 року (кількість днів затримки обмежений 6-ти місячним строком) склав 132 292,90 грн. (181 день х середньоденний заробіток позивача – 730,90 грн.), та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 30.09.2022 року по 20.08.2025 року підлягають кошти у сумі 25069,50 грн. (18,95 % від 132 292,90 грн.).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду представник скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що норми КЗпП регулюють лише ті відносини, які виникають з реалізації людиною права на працю, і є загальним законодавством лише в галузі трудових відносин, і не може регулювати відносини, які виникають в галузі проходження військової служби, так як жодним чином їх не стосується;

Обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, у тому числі у період з 07.03.2022 по 29.09.2022 рр. – у НОМЕР_2 прикордонному загоні; має статус учасника бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 20.10.2016 року.

Згідно з Витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.03.2022 року №118-ОС, майора ОСОБА_5 (П-001366) зараховано у списки особового складу загону.

Згідно Витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.09.2022 року №429-ОС, майора ОСОБА_5 (П-001366). призваного на військову службу по мобілізації, начальника контактного пункту “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), який звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 27.09.2022 № 427-ос за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 29.09.2022 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Цим самим наказом позивачу нараховано до виплати грошове забезпечення, що підлягає виплаті при звільненні, зокрема грошову компенсацію за 23 невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік.

Водночас, після звільнення з військової служби між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.

21.08.2025 року на виконання судового рішення у справі №560/3031/25 на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 23747,12 грн., що підтверджується Довідкою банку про рух коштів.

Відповідач надав до суду Довідку №657 від 14.10.2025 року про перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до прожиткового мінімуму, відповідно до якої сума перерахунку складає 23747,12 грн.

Спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 29.09.2022 року, а остаточний розрахунок проведено 21.08.2025 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак відповідач листом від 20.09.2025 відмовив у задоволенні його звернення.

Вважаючи протиправними вказані дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в апеляційній скарзі відповідач акцентує увагу на тому, що норми КЗпП регулюють лише ті відносини, які виникають з реалізації людиною права на працю, і є загальним законодавством лише в галузі трудових відносин, і не може регулювати відносини, які виникають в галузі проходження військової служби, так як жодним чином їх не стосується.

Надаючи оцінку вказаним твердженням апелянта колегія суддів виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20.

З урахуванням наведеного, доводи скаржника стосовно того, що положення КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

При цьому, в силу положень частини 1 статті 308 КАС України апеляційний суд не надає оцінку не оскарженій частині судового рішення.

Враховуючи викладене, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 420/32199/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик