Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/31400/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31400/25

Перша інстанція: суддя Радчук А.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, за період з 29.01.2020 по 10.09.2025 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі виплачував грошове забезпечення, у зв`язку з чим він вимушений був звернутися до суду за захистом порушеного права. Далі, як пояснює позивач, на виконання судового рішення ВЧ НОМЕР_2 виплатила нараховані суми грошового забезпечення, водночас, в порушення вимог Закону №2050-ІІІ, не здійснила виплату компенсації втрати частини доходів, яка виникла через затримку виплати нарахованого доходу. Враховуючи тривалу невиплату частини грошового забезпечення за минулий період, яка сталась внаслідок вини відповідача, позивач вважає, що у нього виникло право на виплату компенсації втрати частини доходів, відповідно до приписів Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, за період з 29.01.2020 по 10.09.2025 відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, ВЧ НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки сума виплаченого доходу за рішенням суду, не є об`єктом для компенсації в розумінні положень Закону №2050-ІІІ, оскільки норми цього Закону на виплати доходу за рішенням суду не поширюються. Апелянт зауважує на тому, що відповідно до положень статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів; доходи не повинні носити разовий характер; порушення встановлених строків їх виплати; затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Як наголошує апелянт, виплата перерахованого грошового забезпечення носить разовий характер, а тому не є підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку порушення строків її виплати.

Також в наданих додаткових поясненнях, військова частина просила суд апеляційної інстанції під час розгляду скарги, врахувати позицію Верховного Суду наведену у постанові від 03.12.2025 у справі №520/25464/23, згідно якої підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів згідно з рішенням суду.

Як зазначає апелянт, оскільки кошти на виконання рішення суду виплачені протягом місяця, з дня набрання чинності рішенням суду, підстави для здійснення таких виплат відсутні. З огляду на викладене, апелянт вважає, що заявлений позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

ОСОБА_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Водночас, керуючись положеннями статті 308 КАС України, апеляційний суд переглядає висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та не входить в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції в тій частині, яка позивачем не оскаржена.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ).

Відповідно до витягу із наказу командира начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 № 83-ос від 13.03.2023 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу загону та знятий з усіх видів забезпечення.

Разом з тим, під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 позивачу не в повному обсязі нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, а тому вважаючи, що грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 мало бути нараховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, м позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі №420/9815/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених у вказаному періоді виплат, передбачених Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 №558 (далі – Інструкція №558), без визначення їх розміру, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704).

Зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, а також інших виплачених у вказаному періоді виплат передбачених Інструкцією №558, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням виплачених сум.

10.09.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі №420/9815/25, відповідач виплачені на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 154169,40 грн., що підтверджується повідомленням банку про зарахування коштів.

Водночас відповідач не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до норм Закону №2050-ІІІ, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. При цьому, суд зазначив, що факт несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, встановлений судовим рішенням у справі №420/9815/25, що свідчить про набуття останнім права на компенсацію втрати частини доходу. Суд указав, що основними умовами виплати компенсації є порушення строків виплати доходу, а виплата компенсації здійснюється в день виплати суми доходу, тобто, законодавець пов`язує виплату компенсації з виплатою суми доходу.

Водночас, як вважав суд, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань носять разовий характер, а тому відмовив в задоволенні вимог щодо нарахування та виплати компенсації, у зв`язку з порушенням термінів виплати цих видів перерахованого грошового забезпечення.

Окрім цього, щодо вимог про проведення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44, суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплата якої є спірною в даному рішенні, не є безпосередньо грошовим забезпеченням та за своєю правовою природою є компенсацією за протиправні дії чи бездіяльність роботодавців та додатковою гарантією працівників, а тому вважав, що підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні.

Колегія суддів керуючись положеннями статті 308 КАС України, переглядає рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду в тій частині, яка не оскаржена сторонами.

Тож, відповідаючи на доводи апелянта, в яких останній взагалі заперечує право позивача на виплату компенсації втрати частини доходу через виплату перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду, колегія суддів керується наступним.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульоване Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі і вище – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону № 2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випаду її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону № 2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

21.02.2001 постановою Кабінету Міністрів України №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, пункти 1,2 якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлений (визначений) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 у справі №420/9815/25, з метою відновлення порушеного права на отримання грошового забезпечення обрахованого із розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного року, 10.09.2025 позивачу виплачена сума (154169,40 грн) перерахованого грошового забезпечення, а відтак, останній набув право на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати доходу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 набув право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів, відповідно до норм Закону№2050-ІІІ.

Наведені доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Варто зазначити, що вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення порушених прав позивача, та вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позивач набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати доходу.

Стосовно посилання апелянта на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03.12.2025 у справі №520/25464/23, згідно якої підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є затримка на один і більше календарних місяців виплати доходів згідно з рішенням суду, колегія суддів зазначає таке.

Як мовилося вище, компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат та її виплата проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, відповідно до статті 4 Закону №2050-ХІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Слід зазначити, що спірне питання неодноразово було предметом касаційного розгляду.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 у справі №380/1607/24 зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена положеннями Закону №2050-ХІІІ і Порядку №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 04.09.2025 у справі №420/16557/24, за наслідком розгляду спірних правовідносин щодо виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, в якій суд за наслідком розгляду касаційної скарги позивача, посилаючись на вищевказану позицію Верховного Суду у справі №380/1607/24, також виснував, що виплата компенсації здійснюється у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Колегія суддів вважає, що зазначений висновок суду касаційної інстанції містить аналіз застосовуваних норм права, зокрема положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 у контексті спірних правовідносин та встановлених судом обставин справи.

З огляду на зазначене, на думку колегії суддів, указані вище висновки є цілком релевантними до спірних правовідносин, а тому в силу положень частини 5 статті 242 КАС України підлягають застосуванню при вирішенні цієї адміністративної справи.

Натомість, колегія суддів дослідила позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 03.12.2025 у справі №520/25464/23, та вважає помилковим посилання апелянта на зазначений висновок суду апеляційної інстанції, оскільки такий ухвалений у справі щодо інших правовідносин, оскільки фактичні обставини є відмінними, від тих, які встановлені у межах розгляду даної справи.

З приводу наведених аргументів апелянта, колегія суддів вважає необхідним наголосити на тому, що відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); тощо.

Таким чином посилання апелянта на те, що оскільки виплата перерахованого грошового забезпечення здійснена протягом місяця, з дня набрання чинності рішенням суду особа не набуває права на виплату компенсації, ґрунтуються на помилковому та однобічному трактуванні норм права та наведеної позиції Верховного Суду.

До того ж, ані Закон №2050-ХІІ, ані Порядок №159 не містять жодних вказівок стосовно того, що така компенсація має бути виплачена протягом місяця з дня набрання чинності рішенням суду, у цих нормативно-правових актах мова йде про місячний строк щодо виплати доходу.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним наголосити на тому, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині також не знайшли свого підтвердження, а тому слід констатувати, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, та не містять аргументів яким би не була надана оцінка судом першої інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення..

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І.І. Тарновецький