Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №490/1199/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 490/1199/26

Перша інстанція: суддя Саламатін О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

при секретарі – Жигайловій О.Е.,

за участі представника відповідача – Позивайла І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 лютого 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №1114 від 22.10.2025, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративного відповідальності за порушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова винесена із суттєвими порушеннями як матеріального (відсутність доказів наявності у його діях складу правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП), так і процесуального законодавства (проведення розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та за відсутності відомостей про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду).

Як пояснює позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставно стверджує про його проживання у м. Миколаєві, внаслідок чого йому інкримінується правопорушення щодо невідповідності його військово-облікових відомостей. Окрім цього, як зазначає позивач, у протоколі, який вручений йому, були відсутні відомості про час та дату розгляду ІНФОРМАЦІЯ_2 справи про адміністративне правопорушення позивача. Отже позивач вважає, що територіальний центр не забезпечив належне повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, не надав мінімально встановлений КУпАП строк для підготовки до розгляду справи та не гарантував можливості підготовки до свого захисту, що свідчить про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. За таких підстав, на переконання позивача, постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною, а тому має бути скасована.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції; постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, та вважає, що суб`єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваної постанови.

Заперечуючи правомірність спірної постанови апелянт зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не надав належної оцінки тому факту, що в його діях відсутній склад правопорушення, оскільки він зареєстрований та проживає у місті Харкові та не проживає у місті Миколаєві, що свідчить про хибність тверджень суб`єкта владних повноважень про порушення ним правил військового обліку.

Також, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що суб`єкт владних повноважень належним чином не повідомив його про розгляд справи про адміністративне правопорушення, оскільки протокол не містив відомостей про час та дату розгляду ІНФОРМАЦІЯ_2 справи про адміністративне правопорушення позивача (у відповідній графі стояли прочерки)..

Окрім цього, як зазначає апелянт, спірна постанова містить суперечливу та взаємовиключну інформацію, оскільки в описовій частині постанови зазначено, що йому інкримінується неприбуття до територіального центру комплектування після зміни місця проживання, тобто порушення правил військового обліку. Водночас в резолютивній частині постанови вказана зовсім інша суть порушення, а саме: порушення частини 3 статті 210 КУпАП, зокрема, не мав при собі військово-облікових документів.

На переконання апелянта, під час вирішення спору суд першої інстанції наведені обставини не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які узгоджуються із позицією суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої скарги та наголошує на тому, що усі доводи позивача побудовані на спотворенні об`єктивних обставин справи та розцінюються ним, як намагання останнього ввести суд в оману. З огляду на таке, висновки суду про відмову у задоволенні позову вважає законним та обґрунтованими, у зв`язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року витребував у ІНФОРМАЦІЯ_3 докази, а саме:

- оригінал протоколу №899 від 15.10.2025 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, складеного відносно ОСОБА_1 ;

- витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» стосовно наявної інформації про ОСОБА_1 ..

Також суд витребував у ОСОБА_1 оригінал протоколу №899 від 15.10.2025 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП складеного відносно нього для огляду.

05 травня 2026 року, на вимогу апеляційного суду, відповідач направив через систему «Електронний суд» додаткові пояснення та копії облікової картки з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

08 травня 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» подав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення стосовно витребуваних судом апеляційної інстанції доказів, повідомив, що підтримує вимоги апеляційної скарги та просив проводити судовий розгляд скарги за відсутності позивача та його представника.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно наявної в матеріалах справи витягу з даних військово-облікового документу застосунку «Резерв+» позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_4 , має відстрочку у вигляді бронювання до 08.01.2024.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», наданого відповідачем на вимогу суд, ОСОБА_1 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 з 15.10.2025 року.

15.10.2025 заступником начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 , складений протокол №899 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, в якому зазначено, що 15.10.2025 приблизно 17:00 год. до адміністративної будівлі ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташована за адресою АДРЕСА_2 , прибув громадянин ОСОБА_1 . В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 було встановлене адміністративне правопорушення, яке полягає в тому, що гр. ОСОБА_1 , який фактично проживає в м. Миколаєві та відповідно повинен був у семиденний строк прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік, проте в особливий період, в порушення п.п. 7 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є невід`ємним додатком до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, у семиденний строк особисто не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 , який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття його на військовий облік, та перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_3 ), чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.

В протоколі наявний запис, зроблений власноруч ОСОБА_1 про те, що він з протоколом ознайомлений та не згоден.

Також в протоколі міститься пояснення написане власноруч ОСОБА_1 , а саме: «Я ОСОБА_1 був затриманий 15.10.2025 о 16.05 хв. групою оповіщення ТЦК та поліцейськими. Протокол затримання не складався. Наразі 19.05 хв., я затриманий більше 3-х годин. Протокол затримання не отримав. З протоколом ознайомлений та не згоден».

22.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_3 винесена постанова №1114 у справі про адміністративне правопорушення, згідно якої ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП, а саме: порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає у відсутності при собі військово-облікових документів. У період проведення мобілізації, вчинене в особливий період.

Таким чином, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративного відповідальності за порушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП та на останнього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000,00 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн.

Позивач, вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП є доведеним, а тому складання начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови №1114 від 22.10.2025 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП є правомірним.

За таких підстав суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 9 КАС України визначає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений КУпАП.

Положення статті 1 КУпАП встановлюють, що завданням цього кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

За статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Стаття 235 КУпАП передбачає, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 251 КУпАП, передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 283 КУпАП визначає зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої вказаної статті розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Як вбачається з постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, на останнього накладене стягнення за вчинення правопорушення, яке передбачене положеннями частини 3 статті 210 КУпАП.

Так, стаття 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу

Відповідно до статті 210 КУпАП порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах - тягнуть за собою накладення штрафу від п`яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно частини 3 статті 210 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з цим, відповідно до примітки статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Закон України №3543-ХІІ від 21.10.1993 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введений воєнний стан, який триває і на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 оголошене проведення загальної мобілізації.

Отже, на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності в Україні діяв особливий період.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону №3543-ХІІ.

Так, згідно частини 3 статті 22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Відповідно до частини 6 статті 22 Закону №3543-ХІІ у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності постанови №1114 від 22.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративного відповідальності за порушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до описової частини оскаржуваної постанови ОСОБА_1 інкримінується неприбуття до територіального центру після зміни місця проживання із посиланням на підпункт 7 пункту 1 Правил №1487, тобто порушення правил військового обліку у зв`язку з тим, що позивач не звернувся до територіального центру за новим місцем фактичного проживання на облік протягом семиденного строку.

Далі в оскаржуваній постанові відповідач зазначає, що провина ОСОБА_1 підтверджується у своїй сукупністю та взаємозв`язку відсутністю заперечень та зауважень стосовно змісту протоколу, роздруківкою відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», з яких вбачається, що ОСОБА_1 у визначений законодавством строк не став на військовий облік за місцем фактичного проживання.

Разом з цим, у резолютивній (обвинувальній) частині оскаржуваної постанови вказана зовсім інша суть правопорушення, зокрема, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП, а саме порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає у відсутності при собі військово-облікових документів. У період проведення мобілізації, вчинене в особливий період.

Колегія суддів погоджується із аргументами апелянта, що хоча формально в обох випадках зазначена частина 3 статті 210 КУпАП, фактична суть інкримінованого діяння є принципово різною, а саме:

- неприбуття після зміни місця проживання (порушення вимог підпункту 7 пункту 1 Правил №1487)

- непред`явлення або відсутність документів при собі (порушення вимог частини 6 статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Досліджуючи правомірність спірної постанови з огляду на указані мотиви її прийняття колегія суддів виходить з такого.

30.12.2022 постановою Кабінету Міністрів України № 1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, додатком до якого є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила №1487)

Підпунктом 7 пункту 1 Правил №1487 визначений обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які повинні: особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.

Далі стосовно інкримінованого діяння, указаного в обвинувальній частині постанови, колегія суддів зазначає відповідно до вимог частини 6 статті 22 Закону №3543-ХІІ у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Втім, ІНФОРМАЦІЯ_2 не надав до матеріалів справи жодних доказів щодо не пред`явлення ОСОБА_1 військово-облікового документу. Так само відповідач не надав доказів того, що фактично ОСОБА_1 наразі проживає у м. Миколаєві.

Частина 2 статті 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім цього, колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів абзацу 2 частини 6 статті 22 Закону №3543-ХІІ, під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Однак відповідач на підтвердження своєї позиції не надав в якості доказу фото/відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів, які мають бути вчиненні на вимогу вказаної статті 22 Закону №3543-ХІІ.

Далі, оцінюючи правомірність спірної постанови, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до примітки до статті, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Тобто, законодавець чітко визначив умову, за якої, зокрема, положення статті 210 КУпАП не застосовуються, а саме: за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.

Як свідчить зміст протоколу про адміністративне правопорушення від 15.10.2025 №899 та зміст спірної постанови від 22.10.2025 №1114 відповідач встановив, що ОСОБА_1 мешкає у м. Миколаєві, але перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_3 ).

Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердив можливість отримання персональних даних щодо ОСОБА_1 шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що виключає можливість застосування до останнього статті 210 КУпАП.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, відповідачем не доведено наявності передбачених законом умов, за яких ОСОБА_1 міг би бути притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП.

Посилання відповідача те, що зазначення у постанові про відсутність у позивача військово-облікового документу є по суті опискою, яка жодним чином впливає на кваліфікацію правопорушення та зміст постанови, колегія суддів оцінює критично, оскільки висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваної постанови, на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, яка, зокрема, визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийнята вона, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, добросовісно, розсудливо, колегія судів встановила недотримання суб`єктом владних повноважень таких критеріїв.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що суперечливість та відсутність чіткого посилання на підстави притягнення до адміністративної відповідальності в частині інкримінованого позивачу правопорушення, яка обумовлює накладення на особу адміністративного стягнення за частиною 3 статті 210 КУпАП, суперечить принципу правової визначеності та свідчать про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам частини 2 статті 2 КАС України, а тому така постанова має бути скасована.

Отже, аналіз встановлених апеляційним судом обставин справи та наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не довів правомірність постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП.

З цього приводу колегія суддів також вважає необхідним наголосити на такому.

У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22.12.2010 № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).

Тобто, якщо суб`єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність спірної постанови.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів констатує, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 №1114 від 22.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП має бути скасована із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення

Щодо розподілу судових витрат, слід указати таке.

Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 слід стягнути суму судового збору, яка сплачена позивачем в суді першої інстанції за подання позовної заяви в сумі 665,60 грн. та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції в сумі 798,72 грн., що в загальному розмірі складає 1464,32 грн.

Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 лютого 2026 року - скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1114 від 22.10.2025 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та накладене на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. – скасувати, а справу про адміністративне правопорушення – закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1464,32 грн. (одна тисяча шістсот чотири гривні 32 коп.) в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький