Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/19351/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19351/25

Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,

повний текст судового рішення

складено 18.12.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі №420/19351/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

18.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №200 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати з 11.08.2023 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням вислуги - 23 роки 00 місяців 21 днів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки загальна вислуга років складає 23 роки 00 місяців 21 днів, з яких календарна 16 років 11 місяців 21 день, пільгова 06 років 01 місяць 00 днів.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву вказуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду. Також, суб`єкт владних повноважень зауважує, що для призначення пенсії за вислугу років обов`язковою умовою є наявність необхідної саме календарної вислуги років, а не загальної чи пільгової. Однак, на момент звільнення календарна вислуга років ОСОБА_1 складає лише 16 років 11 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення спірної пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі №420/19351/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №200 від 03.06.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 16.05.2025 на підставі п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням вислуги років позивача 23 років 00 місяців 21 днів.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав про наявність у ОСОБА_1 необхідної вислуги років для призначення пенсії на підставі п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог органом Пенсійного фонду подано апеляційну скаргу у якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду. Також, суб`єкт владних повноважень зауважує, що для призначення пенсії за вислугу років обов`язковою умовою є наявність необхідної саме календарної вислуги років, а не загальної чи пільгової. Однак, на момент звільнення календарна вислуга років ОСОБА_1 складає лише 16 років 11 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення спірної пенсії.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступне.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі №420/1757/25 Адміністрацією Державної прикордонної служби України виготовлено подання про призначення ОСОБА_1 пенсії від 14.05.2025 №11/ПВ-14346/СУД.

У такому поданні зазначено, що станом на дату виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини (05.07.2016) календарна вислуга років для призначення пенсії складає 16 років 11 місяців 21 день. Вислуга років у пільговому обчисленні – 23 роки 00 місяців 21 день.

Уважаючи, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за вислугу років, останній звернувся до органу Пенсійного фонду з відповідною заявою.

За наслідком розгляду означеного звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 03.06.2025 №200 про відмову в призначенні пенсії.

Не погодившись із таким індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно пункту «в» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Стаття 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно частини четвертої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.

На час звільнення позивача зі служби (06.07.2016) діяла редакція пункту 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393», яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, внесено зміни, відповідно до яких названий підзаконний нормативно-правовий акт доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».

Пункт 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Пункт 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Аналізуючи наведені норми матеріального права у їх системному взаємозв`язку, колегія суддів вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (в редакції постанови № 119), виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, колегія суддів враховує, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення особи до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

До того ж, слід відмітити, що в теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів.

Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання.

Особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак, очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Суд апеляційної інстанції відмічає, що постанову №119 Кабінетом Міністрів України прийнято на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Так, виходячи із положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 та 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393» усунуто розбіжності між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» після набрання чинності названим рішенням Уряду, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, від 24.12.2024 у справі №280/1070/24.

Апеляційний адміністративний суд вказує, що при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років необхідно виходити з правового регулювання, чинного на момент реалізації такого права, тобто на момент звернення позивача із заявою про оформлення пенсійних документів.

Таким чином, у разі якщо таке звернення мало місце після 19.02.2022, тобто після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №119, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, які передбачають обчислення вислуги років для призначення пенсії виключно у календарному обчисленні, без можливості зарахування пільгової вислуги років для набуття права на пенсію.

За фактичним обставинами справи, ОСОБА_1 із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до уповноваженого органу звернувся у 2024 року, тобто після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №119.

За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню правове регулювання, чинне на момент такого звернення, яке передбачає обчислення вислуги років для призначення пенсії виключно у календарному обчисленні.

Як установлено судом апеляційної інстанції, календарна вислуга років ОСОБА_1 складає 16 років 11 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років згідно приписів пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Суб`єкт владних повноважень не має законодавчо передбачених підстав для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним.

Беручи до уваги наведене, а також те, що в спірних правовідносинах право на пенсію за вислугу років виникає за наявності певної вислуги років в саме календарному обчисленні, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Здійснюючи розгляд даної справи суд першої інстанції застосовно редакцію постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 чинну на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Однак, такий підхід окружного адміністративного суду є неправильним та суперечить вищенаведеним правовим висновками Верховного Суду, викладеним в постановах від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, від 24.12.2024 у справі №280/1070/24, згідно із якими визначальним юридичним фактом для виникнення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років є момент звернення особи до уповноваженого органу із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії.

Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою колегія суддів зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як установлено апеляційним судом, оскаржуване в даній справі рішення №200 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято 03.06.2025.

Даний позов до Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 скеровано 18.06.2025, тобто в межах визначеного процесуальним законодавством шестимісячного строку.

Означене спростовує довід скаржника в досліджуваній частині апеляційної скарги.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 18.12.2025 у справі №420/19351/25 застосовано положення підзаконного нормативно-правового акту в редакції, яка не підлагала застосуванню до спірних правовідносин, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі №420/19351/25 скасувати.

Прийняти у справі нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький