Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №521/2661/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/2661/26

Перша інстанція: суддя Михайлюк О.А.,

повний текст судового рішення

складено 07.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 у справі №521/2661/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення

У С Т А Н О В И В:

24.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Хаджибейського районного суду м. Одеси із позовною заявою, у якій просить суд скасувати постанову Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6663269 від 14.02.2026.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що немає доказів на підтвердження керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції. Також, позивач акцентує увагу на порушення процедури розгляду справи. Крім того, на думку ОСОБА_1 , поліцейський має повноваження вимагати документи лише у разі законної зупинки. Однак, позивач Правил дорожнього руху не порушував.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у відзиві на позовну заяву зазначаючи, що ОСОБА_1 відмовився надавати поліцейському документи, що є порушенням пункту 2.4.а Правил дорожнього руху. Також, суб`єкт владних повноважень зазначає про безпідставність наведених позивачем в позовній заяві доводів.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 у справі №521/2661/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення є доведеним.

Не погодившись із вищеозначеним рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 у справі №521/2661/26 позивачем подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про те, що судом першої інстанції не розглянуто його клопотання про витребування доказів та забезпечення позову. Також, на думку позивача, в досліджуваній ситуації він не набув статусу водія, оскільки наявні у матеріалах справи докази не підтверджують руху та зупинки транспортного засобі під курування ОСОБА_1 . Означене, на думку скаржника, нівелює його обов`язок пред`являти документи інспектору поліції. Крім того, позивач акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції не надав оцінку його доводам.

Згідно із поданим відповідачем до апеляційного адміністративного суду відзивом на апеляційну скаргу рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 у справі №521/2661/26 є обґрунтованим та прийнятим із повним дотриманням норм матеріального і процесуального права. Натомість, викладені позивачем в апеляційній скарзі твердження є безпідставними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що 14.02.2026 інспектором патрульної поліції складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6663269.

Як зазначено у вказаному індивідуальному акті, 14.02.2026 о 05 год. 30 хв. в м.Харків, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Lexus RX350, державний номерний знак НОМЕР_1 , без бризговиків, під час зупинки не пред`явив посвідчення на право керування транспортним засобом, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс, чим порушив п.2.4.а. ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.

Не погодившись із постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6663269 від 14.02.2026 позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища Законом України «Про дорожній рух» визначено правові та соціальні основи дорожнього руху.

Згідно із ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України установлено Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306.

Згідно із пунктом 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно Із підпунктом «а, б, ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон);

ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат “Зелена картка” (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування “Зелена картка”.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов`язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Пунктом 2.4.а Правил дорожнього руху України визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Пунктом 2 частини 1 статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надано право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.

Відповідальність за керування керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки визначено статтею 126 КУпАП.

Згідно із ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За наслідком дослідження наявних у матеріалах справи доказів, колегією суддів установлено, що 14.02.2026 о 05 год. 30 хв. в м.Харків, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Lexus RX350, державний номерний знак НОМЕР_1 , та зупинився біля будинку свого мешкання.

Відразу після зупинки транспортного засобу до ОСОБА_1 на службовому автомобілі із проблисковими маячками під`їхали працівники поліції та вказали позивачу на необхідність пред`явлення документів.

У свою чергу, ОСОБА_1 у інспектора поліції запитав причину зупинки, на що останній повідомив: «відсутність бризговиків».

Під час бесіди із поліцейським ОСОБА_1 зауважив, що він не керував транспортним засобом, а тому в нього немає обов`язку пред`являти документи.

Вказавши про те, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом зафіксовано відеозаписом із відеореєстратора, який розміщено в службовому автомобілі, поліцейський роз`яснив водію його права.

У подальшому, ОСОБА_1 самовільно залишив місце скоєння адміністративного правопорушення.

Особу порушника працівники поліції установили за допомогою наявних у базах даних відомостей.

На підтвердження зафіксованих в спірній постанові обставин відповідачем до матеріалів справи додано відеозаписи із нагрудного відеореєстратора поліцейського та відеореєстратора, який розміщено в службовому автомобілі.

Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

За приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Як встановлено з наявних матеріалів справи, доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується відеозаписами із нагрудного відеореєстратора поліцейського та відеореєстратора, який розміщено в службовому автомобілі, які є належними та допустимими доказами у розумінні положень процесуального законодавства.

Дослідивши такі відеозаписи апеляційний адміністративний суд зазначає, що вони чітко підтверджують рух транспортного засобу та його зупинку, після чого до нього під`їхали працівники поліції.

За таких підстав суд апеляційної інстанції відхиляє довід скаржника стосовно того, що він не керував транспортним засобом.

Колегія суддів уважає безпідставним припущення ОСОБА_1 відносно того, що поліцейським не доведено факту порушення Правил дорожнього руху, адже інспектором поліції повідомлено водію причину зупинки: «відсутність на транспортному засобі бризговиків».

У свою чергу, ОСОБА_1 такої обставини не заперечував.

Не є юридично спроможним довід позивача стосовно ненадання судом першої інстанції не враховано статусу позивача (військовослужбовець) та особливостей притягнення його до відповідальності, оскільки обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не вказував про такі обставини.

Позивач не повідомляв працівників поліції про те, що він є діючим військовослужбовцем.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем матеріали справи не містять належних доказів.

Наявна у матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_2 підтверджує лише статус ОСОБА_1 як учасника бойових дій та наявності у нього у зв`язку з чим певних пільг. Натомість, такий доказ не підтверджує того, що він є діючим військовослужбовцем.

У контексті вирішення даного спору суд апеляційної інстанції відхиляє довід скаржника про те, що районним судом не розглянуто його клопотання про витребування постанови серії ЕНА № 6663269 від 14.02.2026 та забезпечення позову, а також відносно того, що оскаржуваний судовий акт не містить оцінки доводів позивача, з огляду на таке.

За приписами ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Системний аналіз наведених приписів чинного процесуального законодавства дає підстави для висновку, що вони не містять вказаних скаржником підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

У контексті означеного слід також зауважити, що достатність мотивації та оцінки усіх аргументів сторін визначається практичними потребами вирішення спору.

Недоліки мотивації рішення суду першої інстанції, яке є предметом даного апеляційного перегляду, усунуті під час апеляційного розгляду справи.

Крім того, колегією суддів установлено, що матеріали справи містять копію оскаржуваної постанови серії ЕНА № 6663269 від 14.02.2026, яку позивач просив витребувати від суб`єкта владних повноважень.

Відтак, установлені в межах даного апеляційного перегляду справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Відповідно до частини першої статті 293 КУпАП орган (посадова особа), розглядаючи скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

Частинами 7, 8 статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За наслідком розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

Як з`ясовано колегією суддів, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення районним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.272, 286, 308, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 у справі №521/2661/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, з урахуванням приписів ст.272 КАС України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький