Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/19744/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19744/25

Перша інстанція: суддя Марин П.П.,

повний текст судового рішення

складено 29.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА ІНЕТ” до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА ІНЕТ” (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі – ГУДПС) та просило:

- визнати незаконною бездіяльність ГУДПС з виконання анулювання декларацій з ПДВ, яка виражається виданням листа ГУ 26108/6/15-32-04-10-06 від 09.06.2025 року;

- зобов`язати ГУДПС анулювати декларації з ПДВ, а саме:

1. Декларація з ПДВ звітна за лютий місяць 2024 року, податковий індивідуальний номер 366748715531, реєстраційний № 9063748174 від 19.03.2024 року;

2. Декларація з ПДВ звітна за березень місяць 2024 року, реєстраційний №9097249654 від 17.04.2024 року;

3. Декларація з ПДВ звітна за квітень місяць 2024року, реєстраційний №9135426506 від 20.05.2024 року;

4. Декларація з ПДВ звітна за травень місяць 2024 року, реєстраційний №9168472382 від 20.06.2024 року;

5. Декларація з ПДВ звітна за травень місяць 2024 року, реєстраційний №9200874556 від 18.07.2024 року;

6. Декларація з ПДВ звітна за липень місяць 2024 року, реєстраційний №9239990748 від 19.08.2024 року;

7. Декларація з ПДВ звітна за серпень місяць 2024року, реєстраційний №9275679617 від 20.09.2024 року;

8. Декларація з ПДВ звітна за вересень місяць 2024 року, реєстраційний №9311774939 від 21.10.2024 року;

9. Декларація з ПДВ звітна за жовтень місяць 2024 року, реєстраційний №9350688133 від 19.11.2024 року;

10. Декларація з ПДВ звітна за листопад місяць 2024 року, реєстраційний №9386213794 від 19.12.2024 року;

11. Декларація з ПДВ звітна за грудень місяць 2024 року, реєстраційний №9418999604 від 20.01.2025 року;

12. Декларація з ПДВ звітна за січень місяць 2025 року, реєстраційний №9037305416 від 19.02.2025 року;

13. Декларація з ПДВ звітна за лютий місяць 2025 року, реєстраційний №9070729326 від 19.03.2025 року;

14. Декларація з ПДВ звітна за березень місяць 2025 року, реєстраційний №9107400156 від 21.04.2025 року;

- зобов`язати ГУДПС повернути ТОВ, код 36674874, за рахунок коштів Державного бюджету України переплату з ПДВ у сумі 715461 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ перебуває на обліку в ГУДПС. Основний вид діяльності: 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв`язку (а.с.62-63); є платником єдиного податку з 01.01.2016 року.

ГУДПС на підставі п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ у приміщенні ГУДПС проведено перевірку ТОВ, код ЄДРПОУ 36674874, щодо порушення умов перебування платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5 відсотків, за результатом якої складено акт “Про результати перевірки щодо порушення платником єдиного податку третьої групи умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку звітності №31053/15-32-04-06-36674874 від 08.11.2023 року. Перевіркою встановлено, що платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5 відсотків порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме: - перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи (абз.3 пп.298.2.3 п.298.2 ст.98 ПК України); - здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання (абз.8 п.п.291.5.1 п.291.5 ст.291, абз.5 п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України); - здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку (абз.7 п.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України); - наявність податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів (абз.8 пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України); - обрана відсоткова ставка платника єдиного податку третьої групи у розмір 3 відсотки, що не відповідає встановленим вимогам для платників єдиного податку третьої групи (п.293.3 ст.293 ПКУ, абз.5 п.293.8 ст.293 ПК України).

12.12.2023 року ГУДПС прийняло рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи юридичної особи №588/15-32-04-06-19.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року по справі №420/13767/24, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення ГУДПС №588/15-32-04-06-19 від 12.12.2023р. про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ТОВ. Зобов`язано ГУДПС поновити реєстрацію ТОВ як платника єдиного податку третьої групи, з 31 грудня 2023 року.

ГУДПС поновило реєстрацію ТОВ як платника єдиного податку третьої групи, з 01.01.2024 року та анулювало реєстрацію позивача платником ПДВ з дати реєстрації ТОВ платником ПДВ у січні 2024 року.

ТОВ звернулось 26.05.2025 року до ГУДПС із заявою, в якій просило, зокрема, анулювати декларації позивача з ПДВ (за період перебування підприємства платником ПДВ). Крім цього, у порядку, передбаченому ст.43 ПК України, ТОВ просило повернути надмірно сплачені до державного бюджету України грошові кошти у сумі 715461 грн. 00 коп. на поточний рахунок ТОВ за банківськими реквізитами.

Листом від 09.06.2025 року ГУДПС відмовило у задоволенні заяви ТОВ.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у поверненні помилково сплачених коштів, ГУДПС лише обмежилося посиланням на те, що вони були сплачені згідно самостійно визначених позивачем податкових зобов`язань в деклараціях, що свідчить про протиправну бездіяльність контролюючого органу щодо неповернення платнику податків помилково сплачених коштів.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно до ст.ст. 203.1., 203.2. ПК України обов`язком платника ПДВ є надання до податкового органу декларацій з ПДВ та сплата ПДВ: « 203.1. Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця».

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.».

Згідно до положень ст.43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на рахунок такого платника податків у банку або небанківському надавачу платіжних послуг, або на єдиний рахунок, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг.

У разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий борг у позивача відсутній, що не заперечується та не спростовується відповідачем.

Позивачем було надано письмову заяву про повернення надмірно сплаченого ПДВ на власні банківські реквізити.

При цьому, позивач посилався на те, що після анулювання реєстрації платником ПДВ ТОВ не може подати уточнюючи декларації з ПДВ за спірний період, а тому анулювання їх відповідачем є безальтернативним варіантом для позивача для відновлення порушених прав.

Пунктами 26-27 Порядку №569 передбачено, що повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку, зарахованих до бюджету з електронного рахунка платника податку в порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 ПК України, здійснюється шляхом перерахування таких коштів виключно на електронний рахунок платника податку, а у разі його відсутності на дату звернення платника податку із заявою про повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку чи на дату фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податку в установі банку.

У разі анулювання реєстрації платника податку податкові зобов`язання визначаються на підставі податкової звітності з податку за підсумками останнього звітного (податкового) періоду, визначеного пунктом 184.6 статті 184 ПК України. Залишок коштів на електронному рахунку платника податку після розрахунків з бюджетом за результатами останнього звітного (податкового) періоду перераховується до бюджету.

Якщо після анулювання реєстрації платника податку залишок коштів на електронному рахунку недостатній для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань з податку на підставі поданих контролюючому органу податкових декларацій з податку, остаточний розрахунок з бюджетом таким платником здійснюється з поточного рахунка на електронний рахунок.

Якщо залишок коштів на електронному рахунку, який після анулювання реєстрації платника податку перераховано до бюджету, перевищує суми узгоджених податкових зобов`язань з податку за результатами останнього звітного (податкового) періоду, такі суми повертаються з бюджету в порядку, передбаченому статтею 43 ПК України, за заявою платника податку.

Тобто, електронний рахунок платника податку на додану вартість відкривається Казначейством останньому на безоплатній основі та виключно з цього рахунку здійснюються розрахунки з бюджетом у частині сплати цього податку. Повернення за правилами ст.43 ПК України коштів з такого рахунку допускається виключно у випадку, коли після анулювання реєстрації платника податку кошти з цього рахунку переховано до бюджету і вони перевищують суму узгоджених податкових зобов`язань з ПДВ за результатами останнього звітного (податкового) періоду.

Згідно ст.1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява №10640/05, п.186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява №30985/96, п.84).

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява №48068/06, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

У справі «C.A. ZRT. AND T.R. v. Hungary» (заява № 11599/14 та 11602/14) ЄСПЛ було констатовано порушення статті 1 Протоколу першого до Конвенції (захист права власності), зокрема з огляду на те, що 21 липня 2015 року Конституційний Суд Угорщини у своєму рішенні зауважив, що законодавець не запровадив виключних правил для компенсації договірним сторонам майнових збитків, що виникають внаслідок ex lege припинення прав узуфрукту та договорів про користування, що врегульовано Перехідним законом; Конституційний Суд Угорщини підкреслив, що, враховуючи різноманітність відповідних правовідносин, загальні норми цивільного права стосовно врегулювання спорів не здатні врегулювати всі можливі претензії між зацікавленими сторонами; отже, через незапровадження законодавцем порядку врегулювання така законодавча прогалина була визнана неконституційною; Конституційний Суд Угорщини закликав законодавця врегулювати це питання не пізніше 1 грудня 2015 року, але за наявною в Суду інформацією такого компенсаційного механізму запроваджено ще не було. У цій справі ЄСПЛ знову наголосив на тому, що правові норми, на яких ґрунтується втручання, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними при їх застосуванні; норма є передбачуваною, коли вона забезпечує захист від свавільного втручання державних органів.

Колегія суддів зазначає, що у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей суд при ухваленні постанови від 25.05.2016 у справі №419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також, у постанові від 29.08.2018 у справі № 492/446/15-а Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 у справі №21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06, п.50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу “якості закону”; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Апеляційний суд також наголошує, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №812/292/18.

Більш того, у постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, із посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин” щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Цей принцип також закріплено й у пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України у вигляді презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів, чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п.56.21 ст.56).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Також, у рішенні Конституційного Суду України у справі від 22.09.2005 року №5-рп/2005 міститься наступний висновок: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що втручання у право мирного володіння майном особи має переслідувати легітимну мету, яка чітко передбачена національним законодавством, зокрема, приписами ПК України.

Разом з тим, аргументів, що таке втручання є правомірним та відповідає меті і завданням податкового законодавства, суб`єктом владних повноважень у цій справі не наведено.

Згідно п.п.43.5 - 43.6 ст.43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначається Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахований до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787).

Відповідно до п.3 Порядку №787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення платіжних інструкцій для здійснення внутрішніх операцій.

Повернення (перерахування) платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або небанківських надавачів платіжних послуг, або Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого)).

За правилами п.5 Порядку №787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.

Водночас, підставою для повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках податкового органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється контролюючими органами, є висновок податкового органу про повернення надмірно сплачених сум податку.

Тобто, повернення помилково сплачених коштів повинно здійснюватися в порядку ст.43 ПК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 09.02.2023 у справі №380/2458/21, від 20.02.2025 року у справі №320/45550/23.

Як вбачається з матеріалів справи, з заявою про повернення помилково сплачених грошових зобов`язань ТОВ зверталося до ГУ ДПС в межах строку, визначеного п.43.3 ст.43 ПК України.

Проте, відмовляючи у поверненні помилково сплачених коштів, ГУДПС в листі від 09.06.2025 обмежилося посиланням на те, що відсутні відомості про надмірно сплачені кошти.

Разом з тим, ГУДПС як суб`єкт владних повноважень, який за правилами Порядку №569 відповідає за адміністрування ПДВ, має можливість, як адміністратор цієї системи, вчиняти дії, зокрема, щодо повернення помилково зарахованих коштів з рахунку платника ПДВ, шляхом підготовки та подання до органу, що здійснює казначейське обслуговування, відповідного висновку (реєстру).

При цьому є очевидним, що ГУДПС достеменно відомо, що позивач не повинен був відповідно до діючого законодавства сплачувати вказані суми ПДВ, оскільки відповідач приймав участь у розгляді справи №420/13767/24, рішенням від 20 листопада 2024 року у якому, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення ГУДПС №588/15-32-04-06-19 від 12.12.2023р. про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ТОВ та зобов`язано ГУДПС поновити реєстрацію ТОВ як платника єдиного податку третьої групи з 31 грудня 2023 року.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.

Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню у встановлений судом спосіб.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк