Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/39596/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39596/25

Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Є. В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі постанова КМУ №168) у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період з 01.07.2025 по 20.07.2025, з 05.08.2025 по 22.08.2025, 25.08.2025 по 31.08.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань в липні та серпні 2025 року, йому не виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000 грн відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни.

У зв`язку з цим позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату спірної винагороди, однак листом від 29.10.2025 № 2367/4783 відповідач повідомив, що відповідно до телеграми начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, припинив виплачувати у військовій частині НОМЕР_1 додаткову винагороду військовослужбовцям за виконання бойових (спеціальних) завдань у зв`язку зі здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, зазначивши у листі, що цим додатково підтверджується відсутність підстав для відповідної виплати позивачу.

На думку позивача, йому належить до виплати спірна винагорода у розмірі 30000 грн відповідно до положень п. 2, 4 розділу XXXIV Порядку № 260.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати на користь ОСОБА_1 у періоди з 01.07.2025 по 20.07.2025 року, з 05.08.2025 по 22.08.2025 року, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 у періоди з 01.07.2025 по 20.07.2025 року, з 05.08.2025 по 22.08.2025 року, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що нарахування й виплати грошового забезпечення Позивачу здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядку № 260 в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини.

Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки до 01 серпня 2025 року здійснювалась виключно за кошти, що надходили до військової частини НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 за запитами на отримання відповідного фінансування, що надавались військовою частиною НОМЕР_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно

Вказує, що у Відповідача наразі відсутні підстави для здійснення нарахування та виплат Позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання Позивачем у липні та серпні 2025 бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави

Крім того зазначає, що відповідач є неприбутковою бюджетною установою, фінансування якої здійснюється з державного бюджету через ІНФОРМАЦІЯ_1 , головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України, а щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та не має постійного характеру, а тому, не врахована у кошторисі військової частини.

Також посилається на те, що зазначена представником Позивача сума щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., які зменшена судом сума у 4000,00 грн., є безпідставною, наданими доказами в їх сукупності не підтверджено обґрунтованість витрат Позивача на правничу допомогу у цій справі та їх співмірність.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_2 ), учасник бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 23.06.2023), з 20.01.2024 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 .

Згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду, за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 03.11.2025 № 241/ФЕС, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , позивач з січня по червень 2025 року отримував додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” в розмірі 30000 грн як військовослужбовець, який виконує бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. За липень та серпень 2025 року вказана винагорода позивачу не виплачувалась.

Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо здійснення виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн за виконання ним вищевказаних завдань за липень та серпень 2025 року.

Листом від 29.10.2025 № 2367/4873 відповідач надав відповідь на заяву, в якій зазначено:

- бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України;

- бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 № 1дск всі структурні підрозділи військової частини НОМЕР_1 залучені до бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері електронної підтримки РЕБ та дотичних сферах;

- телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296 доведено до відома військової частини НОМЕР_1 та вказано врахувати під час виплати додаткової винагороди за липень 2025 року таке: Міністром оборони України прийнято рішення термін “інтенсивна підготовка” вважати складовою частиною терміну "колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))". Зазначене рішення Міністра оборони України застосовується з 01.07.2025.

Представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом від 23.10.2025 за виx. № 23/10-1, в якому просив надати копії документів та інформацію щодо предмета спору.

Листом від 04.11.2025 № 2367/4919 відповідач повідомив, що військовослужбовець ОСОБА_1 виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, у наступні періоди: з 01.07.2025 по 20.07.2025 року, з 05.08.2025 по 22.08.2025 року, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року. Також відповідачем надано копії запитуваних адвокатом документів.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому з 01.07.2025 по 20.07.2025 року, з 05.08.2025 по 22.08.2025 року, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі виходив з того, що позивач, якій виконував у періоди з 01.07.2025 по 20.07.2025 року, з 05.08.2025 по 22.08.2025 року, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій, що не заперечується відповідачем, має право на отримання спірної винагороди, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів надаючи оцінку таким висновкам суду першої інстанції, приходить до наступного.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, який затверджено Законом № 2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова КМУ № 168 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), згідно п. 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою військовослужбовцю, який проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 , додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період липень та серпень 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.1-2 цього Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Приписами ч.ч.2-4 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Статтею 9-2 Закону №2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі - Постанова №168) установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди.

Відповідно до положень абз.3 п.1-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Пунктом 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:

порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Механізм же та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з п.3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до вимог п.8 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

В силу вимог п.17 розділу І Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану врегульовані розділом XXXIV Порядку №260.

Відповідно до положень п.2 розділу ХХХІV Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Згідно з п.4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до п.10 розділу XXXIV Порядку №260, накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду, за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 03.11.2025 № 241/ФЕС, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , позивач з січня по червень 2025 року отримував додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” в розмірі 30000 грн як військовослужбовець, який виконує бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, як це передбачено п.2 розділу XXXIV Порядку №260.

Однак у липні та серпні 2025 року виплата такої винагороди була припинена, незважаючи на виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у зв`язку із здійсненням інтенсивної підготовки. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України №1308, відповідними бойовими розпорядженнями командира частини, записами у журналі бойових дій та рапортами начальника відділення.

Більше того, сам відповідач у листі від 04.11.2025 № 2367/4919 вказав, що військовослужбовець ОСОБА_1 виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, у наступні періоди: з 01.07.2025 по 20.07.2025 року, з 05.08.2025 по 22.08.2025 року, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року, що підтверджується журналом ведення бойових дій відділення розробки програмного забезпечення та рапортами тимчасово виконуючого обов`язки начальника 2-го відділення розробки програмного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Єдиною підставою для невиплати коштів відповідач зазначає клопотання Головнокомандувача ЗСУ та наступне рішення Міністра оборони України щодо прирівнювання терміну «інтенсивна підготовка» до «колективної підготовки», за яку виплата винагороди нібито не передбачена.

Даючи оцінку обґрунтованості припинення виплати додаткової винагороди позивачу, суд зазначає, що згідно зі ст.9-2 Закону №2011-XII та Постановою №168, умови та розміри виплати додаткової винагороди встановлюються саме Кабінетом Міністрів України. Порядок №260, затверджений Наказом МОУ, є підзаконним актом, який деталізує механізм виплат, але не може звужувати зміст норм, встановлених Урядом, або вводити обмеження, не передбачені законодавчими актами.

У даному випадку п.2 розділу XXXIV Порядку №260 містить чітку та імперативну норму: військовослужбовцям, які виконують завдання з інтенсивної підготовки у складі частин резерву Головнокомандувача ЗСУ, виплачується винагорода у розмірі 30000,00 грн.

Так, виплата додаткової винагороди позивачу припинена на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, прийнятого за результатами розгляду доповідної записки заступника Міністра оборони України від 10.07.2025 №34483/з/1, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296 та в якій зазначено про застосування з 01.07.2025.

Разом з тим, зазначеним рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність», зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно приписів пункту 4 статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

Враховуючи викладене, станом на день пред`явлення позову Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку.

На думку суду, рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, на яке посилається відповідач як на підставу припинення виплати, не є окремим рішенням Міністра оборони України в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 та телеграма, якою воно доведене до виконання, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати або обмежувати норми постанови Кабінету Міністрів України №168, а тому доводи апелянта є безпідставними.

Крім того колегія суддів також зазначає, що рішення Міністра оборони України або клопотання Головнокомандувача ЗСУ про «зміну тлумачення» поняття «інтенсивна підготовка» шляхом прирівнювання його до інших термінів (колективної підготовки) є внутрішньовідомчими розпорядчими актами. Такі рішення мають внутрішній організаційний характер і не можуть змінювати правове регулювання, встановлене нормативно-правовим актом. Більше того, за своєю правовою природою такі доповідні записки чи телеграми не є «окремим рішенням Міністра оборони України» в розумінні п.17 розділу І Порядку №260, оскільки вказана норма дозволяє встановлювати порядок виплати вже існуючих видів забезпечення, а не скасовувати чи обмежувати права військовослужбовців на виплати, що прямо передбачені іншими розділами цього ж Порядку та Постановою №168.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

До того ж, особа має право розраховувати на стабільність норм, що визначають її право на соціальне забезпечення. Зміна тлумачення терміну в бік погіршення становища військовослужбовця без внесення відповідних змін до самого нормативного акта (Порядку №260) є неприпустимою та свідчить про довільне обмеження законних прав позивача.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року у справі №824/166/15-а висловив правову позицію, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Посилання відповідача на рішення Міністра оборони України щодо віднесення з 01.07.2025 терміну «інтенсивна підготовка» до «колективної підготовки» суд оцінює критично з огляду на те, що таке рішення є внутрішнім відомчим актом, який не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, що може змінювати чи звужувати обсяг прав і гарантій, встановлених актами Кабінету Міністрів України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виплата пов`язується насамперед не з відповідною класифікацією (інтенсивна підготовка, колективна підготовка), а з фактичним характером виконуваних завдань і їх документальним підтвердженням (бойові накази, розпорядження тощо)

Крім того, сама по собі зміна класифікації виду підготовки не змінює фактичного змісту виконуваних позивачем завдань, які здійснювались на підставі бойових наказів, що виключає можливість ототожнення таких завдань із звичайною навчальною чи плановою підготовкою, яка не пов`язана із забезпеченням ведення бойових дій.

Оскільки завдання з інтенсивної підготовки виконувалися позивачем на підставі діючих бойових розпоряджень, а норма Порядку №260, яка передбачає за це виплату, станом на липень-серпень 2025 року не була скасована або змінена у встановленому порядку, відмова відповідача у нарахуванні коштів є протиправною.

Доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань на виплату додаткової винагороди суд відхиляє як безпідставні, оскільки фінансування видатків не впливає на наявність у особи права на отримання встановлених державою виплат та не може бути підставою для невиконання обов`язків суб`єктом владних повноважень (постанови Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №200/193/23 та від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а)

Враховуючи вищевикладене, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Виходячи зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).

Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5ст.134 КАС України).

Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7ст. 135 КАС України).

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи позивачем надані укладені між ним та Адвокатським об`єднанням “КОМПАНІЯ “ДОВІРА” в особі адвоката Капленко Ганни Сергіївни копії договору про надання правової допомоги №2/в від 01.10.2025, додатку № 1 до цього договору, розрахунку витрат на правову допомогу №1 від 26.11.2025, акту надання послуг №1 від 26.11.2025, квитанції до прибуткового касового ордера № 2/в від 26.11.2025.

Суд першої інстанції правомірно з урахуванням наданих доказів понесення витрат на правову допомогу, враховуючи задоволення позову, складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, вважав, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 4000 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи апелянта про необхідність додаткового зменшення понесених витрат позивача у зв`язку із правничою допомогою, оскільки під час розподілу цих витрат суд керувався принципом обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору та в результаті дійшов висновку про необхідність їх зменшення при відшкодуванні за рахунок суб`єкта владних повноважень.

Отже, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, сколегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 19 травня 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова