Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №280/2802/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/2802/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року (суддя Семененко М.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 , за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 , розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 , новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожитковою мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату мені, ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період проходження позивачем військової служби у ВЧ НОМЕР_1 виплата грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі. Позивач вважає, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач мав здійснювати нарахування належних позивачу сум грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 1 примітки Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704). Позивач звернувся із заявою про перерахунок на виплату грошового забезпечення за час проходження військової служби позивачем, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та виплату індексації, втім відповідачем було повідомлено, що під час проходження військової служби йому здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства. Водночас, позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»(далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, внаслідок чого діє попередня редакція цієї норми, яка передбачає, що визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Враховуючи наведене, позивач вважає, що у спірний період його грошове забезпечення мало обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діє з 29.01.2020, з урахуванням Законів України про Державний бюджет на відповідний рік. Крім того, позивач зазначає, що наслідком невірного нарахування основних видів грошового забезпечення є невірне нарахування та виплата позивачу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за посадою, розмірів грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Просить позов задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно та грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік`на 01 січня 2020 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно та грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що положеннями пункту 4 Постанови № 704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та саме з вказаного розміру були розраховані показники Закону України «Про Державний бюджет України» на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки. Відповідач, який фінансується з державного бюджету та в період з 2018 по даний час отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні за будь-яких умов не може нести відповідальність за правову колізію, яка стала передумовою виникнення спірних правовідносин та була належним чином вирішена лише 20.05.2023. Позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов`язків, а спір виник виключно щодо неправомірних, на його думку дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у розмірі меншому ніж той, що на його думку повинен був йому виплачений за наслідками скасування п. 6 Постанови № 103 КМ України. Таким чином, відповідачем було правомірно здійснено обчислення та виплату позивачу грошового забезпечення у спірний період з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 30.08.2019 по 17.01.2025.

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2019 №185, старшого солдата ОСОБА_1 з 30.08.2019 зараховано до списків особового складу частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.01.2025 № 19, старшого солдата ОСОБА_1 , майстра відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу забезпечення військової частини НОМЕР_1 , з 17.01.2025 виключити зі списків особового складу військової частини, зняти з усіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03.03.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій крім іншого, просив провести перерахунок грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

У відповідь на заяву позивача, відповідач листом від 17.03.2025 №29/512 повідомив, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністерством оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалась позивачу відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином для перерахунку та виплати грошового забезпечення немає підстав.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (тобто на 2020, 2021, 2022, 2023 роки), матеріальної допомоги та допомоги на оздоровлення за вказаний період, а також щодо видачі грошового атестата без урахування відповідного розміру посадового окладу та окладу за військове звання, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.

Тобто, з 29 січня 2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.

Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Водночас установлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 дійшов таких правових висновків:

Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 27 лютого 2023 року у справі №640/11131/21, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 19 червня 2023 року у справі № 380/17402/21.

Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року у справі № 120/5264/22 вказав, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 рік не містить.

Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2022 року у справі №240/12647/21 зазначив, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Вказано, що в свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX таких застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Так, Законами України «Про Державний бюджет України» №294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ, у 2020-2022 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 - 2102,00 грн., 2 270,00 грн. та 2481,00 грн., 2684,00 відповідно.

Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на правила ч.3 ст.7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 294-ІХ, 1082-IX, №1928-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі №160/14974/21.

Так, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23.

За останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Отже, враховуючи викладене, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року.

Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 обчислене без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, та порушення права позивача на належне грошове забезпечення.

При цьому, суд звертає увагу, що перерахунку підлягають усі види грошового забезпечення, розмір яких визначається із посадового окладу, у тому числі матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, та які фактично були нараховані й виплачені позивачу за спірний період.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних та часткового задоволення позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров