Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №345/2448/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2448/26

Провадження № 2/345/2052/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Онушканича В.В.

за участю секретаря судового засідання Бандури Г.М.,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги мотивує наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка на випадок своєї смерті залишила заповіт, згідно якого все своє майно та майнові права заповіла позивачці. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Листом приватного нотаріуса відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутній документ, який визначає частку спадкодавця у колгоспному дворі. Водночас позивач зазначає, що віднесення двору до колгоспного є помилковим так як ОСОБА_5 членом колгоспу не була. За таких обставин позивачка змушена звернутися до суду та просить визнати за нею право власності на індивідуальний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Позивачка подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує та просить суд його задоволити.

Відповідачі подали заяви, згідно яких позов визнають, не заперечує щодо визнання за позивачкою права власності на спадкове майно. Розгляд справи просять проводити без їхньої участі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити за результатами проведення підготовчого судового засідання.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . На випадок своєї смерті ОСОБА_5 залишила заповіт, згідно якого все своє майно заповіла позивачці.

Як вбачається з матеріалів справи, нотаріусом було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1 у зв`язку із тим, що право власності на вказаний будинок зареєстровано за членами колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_5 та відсутністю документа, який визначає і підтверджує частку спадкодавця у колгоспному дворі на дане нерухоме майно.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на жилий будинок, виданого 15.02.1988 року виконавчим комітетом Калуської міської Рад народних депутатів, на підставі рішення виконкому Калуської міської Ради народних депутатів №13 від 15.02.1988 року, жилий будинок (домоволодіння), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належало членам колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

15 квітня 1991 року введено в дію Закон України «Про власність», яким передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні.

Водночас застосування норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим.

Відповідно до п. 20 Порядку ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками № 69 в рядку «Суспільна група господарства» записується станом на 1 січня відповідного року одна із таких суспільних груп: господарство працівника колективного сільськогосподарського підприємства, господарство робітника, господарство службовця, господарство особи, що займається індивідуальною трудовою діяльністю, селянське (фермерське) господарство, господарство інших категорій населення (служитель релігійного культу та ін.).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Суспільна група господарства визначається залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Залежно від роду занять глави сім`ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян одноосібників.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 ніколи не працювала у колгоспі. Отже, оскільки ОСОБА_5 не була членом колгоспу, домоволодіння в АДРЕСА_1 не відносилось до категорії «колгоспний двір».

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина в цілому на вищевказане будинковолодіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України, якщо у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від прав на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідачі на спадкове майно не претендують, про що свідчить подані ним до суду заяви.

Таким чином, за позивачкою слід визнати право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме в цілому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, ст.ст. 1223, 1258, 1261, 1268-1269 ЦК України, керуючись ст.ст. 247, 259-260 ЦПК України,

у х в а л и в :

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 19.05.2026 року.

Головуючий