Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №440/16488/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 р. Справа № 440/16488/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року (ухвалене суддею Удовіченко С.О.) в справі № 440/16488/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ України в Тернопільській області № 163950035216 від 18.08.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язати зарахувати до страхового стажу: період навчання в Майли-Сайському електромеханічному технікумі з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., період проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та період роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. в Киргизькій Республіці, період роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р; призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.09.2025 р.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.08.2025 р. №163950035216 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Майли-Сайському електромеханічному технікумі з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. та роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р. відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.06.1984 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.08.2025 р. про призначення пенсії; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що рішення від 18.08.2025 р. №163950035216 про відмову у призначенні пенсії за віком є обґрунтованим та правомірним, оскільки на підставі наданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів підтверджено страховий стаж тривалістю 27 років 02 місяці 10 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 11.08.2025 р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся з заявою до органів пенсійного фонду про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та 18.08.2025 р. прийнято рішення №163650035216, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком. Відмовляючи у призначенні пенсії за віком відповідач виходив з того, що аналіз наданих документів показує, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 02 місяці 10 днів, якого не достатньо для призначення пенсії.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання в Майли-Сайському електромеханічному технікумі з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., період проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та період роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р., оскільки згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 р. №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат; період роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р., оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 р.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з безпідставності не зарахування до страхового стажу позивача періоди навчання в Майли-Сайському електромеханічному технікумі з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. та роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р. відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.06.1984 р.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами 1, 2 статті 24-1 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (в подальшому - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (в подальшому - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судовим розглядом встановлено, що пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 27 років 02 місяці 10 днів та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення пенсії за віком.

При цьому відповідач при обчисленні страхового стажу позивача не врахував період його навчання в Майли-Сайському електромеханічному технікумі з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., період проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та період роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р., оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 р. №562, а також період роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р., оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 р.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу з наступних підстав.

Стосовно зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р. та період проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. до страхового стажу позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п. 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судовим розглядом встановлено, що згідно запису трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.06.1984 р. позивач у період з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р. навчався у Майли-Сайському електромеханічному технікумі, що також підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 04.03.1985 р.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що до страхового стажу ОСОБА_1 на підставі військового квитка позивача серії НОМЕР_3 мав бути зарахований період проходження позивачем військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. Згідно з записів у трудовій книжці від 25.06.1984 р. серії НОМЕР_1 вбачається, що 06.05.1985 р. позивач звільнений, у зв`язку з призовом на військову службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту військового квітка НОМЕР_3 від 04.05.1985 р. вбачається, що позивач з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. проходив військову службу в Радянській армії.

Відтак, період служби в армії з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. має бути зарахований до загального страхового стажу, тому суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач фактично позбавляє позивача права на зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відомості про навчання позивача та проходження військової служби у спірний період підтверджені належними та допустимими доказами, тому до страхового стажу позивача має бути зарахований період його навчання з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р. та період проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р.

Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього срср для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 р. № 562 (в подальшому - Порядок №562).

У разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього срср, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Пунктом 4 Порядку №562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього срср, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього срср.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту заяви позивача про призначення пенсії від 11.08.2025 р., вбачається, що позивачем засвідчено власним підписом неотримання пенсійних виплат від інших держав. Відповідач це твердження не спростував.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

13.03.1992 р. підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан.

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

При цьому в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як російської федерації, так і України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. москві, яка набрала законної сили 02.12.2022 р.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.

Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.06.1984 р. позивач з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р. навчався в Майли-Сайському електромеханічному технікумі, з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. проходив військову службу, з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. працював в Киргизькій Республіці, з 01.01.1992 о. по 20.10.1992 р. працював в російській федерації.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача у спірні періоди на території Киргизькій Республіці та російській федерації, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.

Таким чином, припинення російської федерації в участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до припинення російської федерації в участі в Угоді, а позивач працював у російській федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що пенсійний орган, аналізуючи надані позивачем документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, як це передбачено ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.

Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 р. в справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії, припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправно відмовило у зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. та роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.10.2025 року у справі № 300/6020/23, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.08.2025 р. №163950035216 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Майли-Сайському електромеханічному технікумі з 01.09.1981 р. по 28.02.1985 р., проходження військової служби з 13.05.1985 р. по 09.05.1988 р. та роботи з 11.03.1985 р. по 06.05.1985 р. та роботи в російській федерації з 01.01.1992 р. по 20.10.1992 р. відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.06.1984 р. та повторно розглянути заяву позивача від 11.08.2025 р. про призначення пенсії.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 по справі № 440/16488/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін