Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №480/7379/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 р. Справа № 480/7379/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець) по справі № 480/7379/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор"

про скасування постанови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- скасувати постанову від 03.07.2025 про накладення стягнення ;

- зобов`язати ДУ "Сумський слідчий ізолятор" відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у вигляді 4 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що спірною постановою його поміщено у карцер за злісне порушення встановленого порядку тримання, яке полягає у виготовленні та зберіганні заборонених предметів.

Вказане порушення встановлено за наслідками проведеного у червні 2025 р. повного обшуку позивача з роздяганням під час переміщення останнього, під час якого виявлено металеву пластину з гнучкого металу, заточену.

Разом з тим, вважав, що повний обшук з роздяганням проведений за відсутності підстав, передбачених Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально- виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5.

Зауважував, що форма протоколу, яким оформлені результати обшуку з роздяганням не відповідає нормам наказу Міністерства юстиції України від 08.09.2015 № 1674/5 «Про затвердження Інструкції з оформлення посадовими особами установ виконання покарань та слідчих ізоляторів матеріалів про адміністративні правопорушення».

Крім того, звертав увагу, що висновок про результати службової перевірки за фактом виявленої металевої пластини побудований на припущеннях та не відповідає дійсності, ДУ "Сумський слідчий ізолятор" не доведено, що знайдена в особистих речах позивача металева пластина виготовлена безпосередньо ОСОБА_1 , враховуючи, що у камері утримувались й інші ув`язнені, не враховано пояснення позивача з приводу невідомого шляху потрапляння забороненого предмету до його речей.

У зв`язку з цим вважав спірну постанову незаконною та просив суд її скасувати.

Крім того, зазначив, що у зв`язку із реалізацією ДУ "Сумський слідчий ізолятор" спірної постанови, позивач п`ять діб перебував у карцері, що позбавило його належно підтримувати життєдіяльність.

Як наслідок, просив стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 4 000,00 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність підстав для проведення повного обшуку позивача з роздяганням, передбачених Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5.

Твердження відповідача, з яким погодився суд першої інстанції щодо проведення обшуку позивача у зв`язку з отриманням інформації про те, що особа має заборонені предмети не ґрунтується на належних доказах.

Зауважує, що довідка від 06.10.2025, врахована судом першої інстанції в якості доказу правомірності проведення обшуку була відсутня на час службової перевірки, а складена лише під час розгляду справи в суді. При цьому, довідка не містить посилань на особу, яка надала інформацію про зберігання позивачем забороненого предмету та на конкретний заборонений предмет, що міг зберігатись у ОСОБА_1 . Як наслідок, такий доказ, на думку апелянта, не є належною підставою проведення повного обшуку з роздяганням.

Рапорти від 26.06.2025 також не містять підстав проведення обшуку, передбачених Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів.

Також, звертає увагу, що під час службової перевірки ним заявлялось усне клопотання комісії ДУ "Сумський слідчий ізолятор" про опитування інших ув`язнених, які утримувались в одній камері з позивачем з приводу знайденого забороненого предмета, проте відповідач вказаних дій не вчинив. Натомість, суд першої інстанції наведеним доводам оцінки не надав.

Наголошує, що висновок про результати службової перевірки за фактом виявленої металевої пластини побудований на припущеннях, не ґрунтується на належних доказах та не відповідає дійсності

Крім того, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи з порушенням строку, встановленого КАС України.

Державна установа "Сумський слідчий ізолятор" (далі - відповідач) надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ув`язнений за підозрою у вчиненні злочину за ст. 115 КК України та утримується у Державній установі "Сумський слідчий ізолятор".

26.06.2025 посадовими особами відповідача у присутності капітана ОСОБА_2 , лейтенанта ОСОБА_3 проведено позаплановий обшук ув`язненого ОСОБА_4 камери № 48 з метою виявлення заборонених предметів, в ході якого вилучено заточену металеву пластину, що підтверджується протоколом від 26.06.2025 № 228 (а.с. 35).

Цього ж дня, начальнику ДУ "Сумський слідчий ізолятор" направлено рапорти з клопотанням накласти до ув`язненого ОСОБА_4 стягнення у порядку, передбаченому чинним законодавством.

У рапортах зазначено, що 26.06.2025 о 17:10 під час переміщення ув`язненого ОСОБА_1 з камери № 48 до іншої камери проведено повний обшук з роздяганням, в ході якого в особистих речах, а саме: в пачці з приправами виявлено та вилучено заборонений предмет: металеву пластину з гнучкого металу заточену з одного боку довжиною 5 х 1 см з припаяною до неї пластиковою ручкою (а.с. 6-7).

На підставі доручення комісією ДУ "Сумський слідчий ізолятор" проведено службове розслідування за фактом виявлення та вилучення заточеної металевої пластини (рапорт від 26.06.2025) під час проведення повного обшуку з роздяганням ув`язненого ОСОБА_1 , в ході якого досліджено рапорти від 26.06.2025, протокол вилучення заборонених предметів, відібрано пояснення ув`язненого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

За наслідками проведеного службового розслідування, комісією ДУ "Сумський слідчий ізолятор" складено висновок від 02.07.2025 із пропозицією притягнути ув`язненого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за ст. 15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» за порушення правил поведінки особами, взятими під варту та засудженими, які утримуються в слідчих ізоляторах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5 (а.с. 4).

Про розгляд питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідачем повідомлено позивача, що підтверджується повідомленням від 02.07.2025 з підписом ув`язненого та власноруч написаною ОСОБА_1 заявою від 03.07.2025 (а.с. 32, 33).

03.07.2025 Дисциплінарна комісія ДУ "Сумський слідчий ізолятор" в присутності позивача за наслідками розгляду матеріалів перевірки, дійшла висновку про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення абз. 14 п. 3 глави 4 розділу І наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5 із накладенням стягнення у вигляді поміщення в карцер на п`ять діб (а.с. 3).

Цього ж дня, ДУ "Сумський слідчий ізолятор" на підставі рішення Дисциплінарної комісії складено постанову про поміщення ув`язненого ОСОБА_1 до карцеру на п`ять діб (а.с. 10).

Згідно постанови, ОСОБА_1 допустив злісне порушення встановленого порядку тримання, яке полягає у виготовленні та зберіганні заборонених предметів, а саме: 26.06.2025 о 17:10 під час переміщення ув`язненого з камери № 48 до іншої камери проведено повний обшук з роздяганням, в ході якого в особистих речах, а саме: в пачці з приправами виявлено та вилучено заборонений предмет: металеву пластину з гнучкого металу заточену з одного боку довжиною 5 х 1 см з припаяною до неї пластиковою ручкою.

Не погодившись із постановою відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова прийнята відповідачем правомірно, в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За змістом ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30 червня 1993 року № 3352-XII (далі - Закон № 3352-XII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання (ч. 1 ст. 4 Закону № 3352-XII).

Згідно зі ст. 5 Закону № 3352-XII забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув`язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув`язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 3352-XII особи, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 7 Закону № 3352-XII).

За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, мають право: на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Обов`язки осіб, взятих під варту визначено ст. 10 Закону № 3352-XII. Зокрема, особи, взяті під варту, зобов`язані: додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув`язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації; бути ввічливими до працівників місця попереднього ув`язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 3352-XII особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні - на строк до п`яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.

Порядок та умови перебування у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, та окремих категорій засуджених, визначені Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1769/5 (далі Правила №1769/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до п. 1 глави 5 розділу IV Правил № 1769/5 обшуки та огляди ув`язнених і засуджених, персоналу СІЗО і громадян, які перебувають на території СІЗО, проводяться у такій послідовності:

- перед початком обшуку чи огляду оголошуються підстави і порядок їх проведення;

- пропонується здати гроші, цінні папери і речі, а також продукти харчування та предмети, які заборонено використовувати в СІЗО;

- оголошуються права осіб, які підлягають обшуку або огляду, на оскарження дій персоналу СІЗО щодо виконання зазначених заходів;

- для проведення особистого обшуку ув`язнений чи засуджений піднімає руки догори і розставляє ноги (в окремих випадках, коли існує припущення про наявність в ув`язненого чи засудженого, який підлягає обшуку, зброї або інших заборонених предметів, які можуть бути знаряддям для вчинення кримінального правопорушення, йому пропонується обпертися руками об стіну розкритими долонями і розставити ноги. У таких випадках обшук проводиться не менше ніж двома особами);

- для проведення огляду персоналу СІЗО і громадян, які перебувають на території СІЗО, їм пропонується особисто пред`явити речі і предмети, що їм належать, для поверхневого огляду. Для перевірки внутрішнього вмісту на вимогу осіб, які проводять огляд, валізи, сумки, пакети, футляри розкриваються їх власниками, а кишені одягу вивертаються. Особам, які відмовилися від проведення огляду, прохід до СІЗО забороняється;

- за фактом вилучення грошей, цінних паперів і речей, а також продуктів харчування та предметів, які заборонено використовувати в СІЗО, та про шляхи їх надходження до зони, що охороняється, особи, щодо яких було проведено обшук, мають право надавати письмові пояснення;

- після завершення обшуків та оглядів проводиться опитування осіб, у яких проведено обшуки та огляди, на наявність у них скарг і заяв.

Пункт 2 глави 5 розділу IV Правил № 1769/5 передбачає, що особистий обшук може проводитися як з роздяганням, так і без роздягання.

Особистому обшуку з роздяганням підлягають ув`язнені та засуджені під час їх прибуття до СІЗО, перед відправленням за його межі, під час поміщення до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), перед проведенням тривалого побачення і після його завершення, а також у разі наявності у персоналу СІЗО інформації про те, що ці особи мають предмети або речовини, заборонені до зберігання і використання. В останньому, випадку обшук проводиться за рішенням начальника СІЗО або його заступника, а за їх відсутності - чергового помічника.

Аналогічна норма передбачена Інструкцією із забезпечення режиму, охорони і нагляду за особами, які тримаються у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 13.12.2019 № 73/5-ДСК (далі - Інструкція № 73/5-ДСК, надана відповідачем до суду першої інстанції), яка визначає порядок організації несення служби та здійснення персоналом слідчих ізоляторів функцій охорони та нагляду за особами, які в них тримаються.

Ця Інструкція обов`язкова до виконання персоналом усіх слідчих ізоляторів, а також установ виконання покарань, що виконують функції слідчих ізоляторів (п. 1 розділу І Інструкції).

Абзац 2 п. 5 глави І розділу VIII Інструкції № 73/5ДСК передбачає, що результати проведення особистого обшуку з роздяганням ув`язненого (засудженого) оформляються протоколом, в якому перераховуються всі вилучені речі. Протокол підписується особами, які проводили обшук, і особою, яку обшукували. Відмова останньої підписати протокол та всі претензії, заявлені під час обшуку, зазначаються в протоколі. Про проведений обшук робиться відмітка в камерній картці із зазначенням дати і прізвища осіб, які проводили обшук (витяг з Інструкції відповідачем додано до відзиву) .

Як вказано в абз. 1 п. 5 глави І розділу VIII Інструкції № 73/5ДСК особистому обшуку з роздяганням підлягають ув`язнені (засуджені) під час їх прибуття до СІЗО, перед відправленням за його межі, під час поміщення до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), перед проведенням тривалого побачення і після його завершення, а також у разі наявності у персоналу СІЗО інформації про те, що ці особи мають предмети або речовини, заборонені до зберігання і використання. В останньому, випадку обшук проводиться за рішенням начальника СІЗО або його заступника, а за їх відсутності - ЧПНСІ.

Результати проведення особистого обшуку з роздяганням ув`язненого (засудженого) оформляються протоколом, в якому перераховуються всі вилучені речі.

Відповідно до положень пунктів 1-7, 9 підрозділу 6 розділу VIII Правил № 1769/5, правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених (за винятком переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночної камери)) користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

Перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини її членів.

До складу дисциплінарної комісії входять начальник СІЗО, його перший заступник, заступники, а також начальники служб СІЗО, які за своїми посадовими обов`язками безпосередньо спілкуються з ув`язненими та засудженими. Очолює дисциплінарну комісію начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.

Ув`язнений чи засуджений має бути письмово повідомлений про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За письмовою заявою ув`язненого чи засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

Ув`язнений чи засуджений під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії має право користуватися послугами захисника, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правничої допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, за власним вибором, який представлятиме його інтереси під час засідання комісії. Якщо ув`язнений або засуджений не має доступу до цих осіб, адміністрація СІЗО зобов`язана надати йому можливість звернутися за отриманням правничої допомоги до суб`єктів надання такої допомоги.

Ув`язнений і засуджений та/або їх представники мають право:

отримати інформацію про притягнення до відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії;

бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них;

надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази;

подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

Матеріали про порушення доповідає на засіданні дисциплінарної комісії начальник відділення соціально-психологічної служби або особа, яка ініціювала притягнення до відповідальності, у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення ув`язненого чи засудженого та його представника, свідків, інших осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності, адміністрації СІЗО, особи, яка ініціювала притягнення до відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії. Результати розгляду дисциплінарною комісією питання про доцільність застосування стягнення до засудженого оформлюються відповідним письмовим рішенням.

Ув`язненому чи засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.

Про заохочення і стягнення начальник СІЗО виносить постанову про заохочення (додаток 28) і постанову про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 29).

Судом встановлено, що позивача на підставі спірної постанови накладено стягнення у вигляді поміщення в карцер на п`ять діб за злісне порушення встановленого порядку тримання, яке полягає у виготовленні та зберіганні заборонених предметів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав доведеним вчинення позивачем протиправного проступку, який полягав у злісному порушенні правил внутрішнього розпорядку СІЗО, що зафіксовано в матеріалах перевірки за фактом порушення, яка відбулася з дотриманням визначеної КВК України процедури дисциплінарного провадження.

Позивач як в суді першої так і апеляційної інстанції наполягав, що повний обшук з роздяганням, який відбувся 26.06.2025 та в ході якого посадовими особами ДУ "Сумський слідчий ізолятор" вилучено у позивача заборонений предмет був проведений за відсутності жодних підстав, передбачених Правилами № 1769/5.

З цього приводу, суд першої інстанції зазначив, що обшук ОСОБА_1 був проведений на підставі наявності у персоналу СІЗО інформації про заборонені до зберігання і використання предмети, а отже такий обшук проведений у відповідності до п. 5 глави 1 розділу VIII Інструкції № 73/5ДСК з урахуванням норм Правил № 1769/5.

Дійсно, як пунктом 2 глави 5 розділу IV Правил № 1769/5 так і пунктом 5 глави І розділу VIII Інструкції № 73/5ДСК передбачено право посадових осіб СІЗО провести особистий обшук з роздяганням ув`язнених, в тому числі у разі наявності у персоналу СІЗО інформації про те, що ці особи мають предмети або речовини, заборонені до зберігання і використання.

Разом з тим, вказані норми передбачають у такому випадку наявність рішення начальника СІЗО або його заступника, а за їх відсутності - чергового помічника для проведення особистого обшуку ув`язненого.

Матеріали справи не містять відповідного рішення уповноваженої особи, на підставі якого відповідачем проведено особистий обшук ув`язненого ОСОБА_1 з роздяганням.

Посилання відповідача на довідку від 06.10.2025, складену оперуповноваженим оперативного відділу ДУ «Сумський слідчий ізолятор» лейтенантом внутрішньої служби І. Будком, в якій зазначено про проведення 26.06.2025 позапланового обшуку камери № 48, в якій утримувався ОСОБА_1 через отримання інформації про наявність в останнього заборонених предметів колегія суддів вважає таким, що беззаперечно не свідчить про правомірне проведення особистого обшуку позивача, оскільки така довідка складена під час розгляду справи в суді , датована в часі пізніше за події проведення обшуку (26.06.2025), службового розслідування (до 02.07.2025) та складання спірної постанови (03.07.2025), а також не містить посилань на рішення уповноваженої особи, яке слугувало підставою для проведення обшуку ув`язненого у червні 2025 р.

Твердження відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що підставою для проведення позапланового обшуку слугував протокол № 228 від 26.06.2025 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказаний протокол складений за наслідками обшуку, в ході якого у ОСОБА_1 вилучено заборонений предмет: заточену металеву пластину, а отже не міг слугувати передумовою його проведення.

Колегія суддів зауважує, що протокол № 228 від 26.06.2025 також не містить посилань на рішення уповноваженої особи, яке слугувало підставою для проведення обшуку ОСОБА_1 .

На вимогу суду апеляційної інстанції надати відеофіксацію проведеного обшуку, ДУ «Сумський слідчий ізолятор» повідомила, що відеозаписи з відеореєстраторів не збереглись станом на час розгляду справи через закінчення терміну їх зберігання.

Вказані обставини унеможливлюють суд перевірити дотримання відповідачем порядку проведення обшуку, зокрема, в частині повідомлення ОСОБА_1 підстав проведення обшуку, передбачених Правилами № 1769/5 та Інструкцією № 73/5ДСК, зокрема, повідомлення про наявність рішення повноважної особи на його проведення у зв`язку з наявною у СІЗО інформацією про наявність в ув`язненого забороненого предмету .

Інших підстав, передбачених п. 2 глави 5 розділу IV Правил № 1769/5 та п. 5 глави І розділу VIII Інструкції № 73/5ДСК для проведення 26.06.2025 особистого обшуку ув`язненого ОСОБА_1 з роздяганням, таких як прибуття до СІЗО, відправлення за межі ізолятору, поміщення до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), проведення тривалого побачення та його завершення судом не встановлено.

Як наслідок, колегія суддів дійшла висновку щодо недоведеності відповідачем правомірного проведення особистого обшуку ув`язненого ОСОБА_1 з роздяганням, в ході якого вилучено в останнього заборонений предмет з підстав, передбачених Правилами № 1769/5 та Інструкцією № 73/5ДСК.

Натомість, висновки суду першої інстанції щодо проведення посадовими особами особистого обшуку позивача з дотриманням вимог Правил № 1769/5 та Інструкції № 73/5ДСК є такими, що не ґрунтуються на жодних доказах у справі.

Колегія суддів зауважує, що документи, складені за наслідками незаконного обшуку не можуть вважатись належними та допустимими доказами на підтвердження правомірності призначення службового розслідування та висновків щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.

Відповідачем визнається, що службове розслідування проведено лише на підставі рапортів, в яких повідомлено про результати особистого обшуку ув`язненого, проведення якого за наслідками апеляційного перегляду визнано незаконним. Тобто, службове розслідування проведено за відсутності правових підстав.

В свою чергу, у випадку незаконності призначеного службового розслідування, прийняті за її результатами висновок та рішення Дисциплінарної комісії є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у відповідача підстав проводити відносно ОСОБА_1 службове розслідування.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що спірна постанова є протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Натомість, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 перебуває у статусі ув`язненого, а отже положення КВК України в частині процедури притягнення засуджених до дисциплінарної відповідальності не поширює свою дію на ув`язнених.

Як наслідок, суд першої інстанції при вирішенні справи застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме КВК України, та не застосував нормативно-правові акти, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, чим порушив норми матеріального права.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Ураховуючи положення статей 72 74, 77 78 КАС України, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Натомість позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання йому фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо).

Посилання позивача лише на те, що у зв`язку із реалізацією ДУ "Сумський слідчий ізолятор" спірної постанови, він п`ять діб перебував у карцері, що позбавило його належно підтримувати життєдіяльність колегія суддів вважає такими, що беззаперечно не свідчать про наявність у нього моральних страждань.

При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив з яких міркувань він виходив зазначаючи саме такий розмір шкоди – 4 000,00 грн.

Доказів на підтвердження існування саме моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 по справі № 480/7379/25 - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" від 03.07.2025 про поміщення ув`язненого в карцер.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц