Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №520/31031/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 р. Справа № 520/31031/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 року (ухвалене суддею Мельниковим Р.В.) в справі № 520/31031/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбаченою п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. №153.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2025 р. №1793/195/220.

07.04.2021 р. позивач проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України. У подальшому, 20.08.2023 р. позивач переведений на військову службу за контрактом.

28.02.2024 р. позивачем отримано поранення пов`язане з захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми №1793/195/664 від 18.03.2024 р.

Позивач 22.10.2025 р. звернувся на гарячу лінію Міністерства оборони України, щодо невиплати йому одноразової винагороди у розмірі 1 млн грн.

Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто звернення позивача та надано відповідь від 12.11.2025 р. №1793/195/401ФЕС про відмову у призначенні винагороди, у зв`язку з відсутністю підстав для її встановлення. Відповідачем зокрема вказано, що на підставі наказу Головнокомандувача Збройних Сил України №82 від 01.03.2024 р. «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» район населеного пункту Шахове не віднесено до району ведення воєнних (бойових) дій. Тому позивач, як особа, яка отримала травму під час виконання завдань не в районах ведення воєнних (бойових) дій, не має права на отримання відповідної винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 р.

Позивач, вважає протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень передбачену п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях саме у районах ведення воєнних (бойових) дій, тому позивач не відповідає, передбаченим абз. 4 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 р., підставам для отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в подальшому - Закон 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону 2232-ХІІ, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону 2232-ХІІ, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частиною 6 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Згідно з ч. 14 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (в подальшому - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (в подальшому - Порядок).

Згідно з п. 3 Постанови №153, установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови №153, установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Згідно з абз. 4 п. 4 Постанови №153, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Аналіз положень п. 4 Постанови №153 дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку, що на одержання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах мають право військовослужбовці за наявності одночасно таких умов: які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX; проходять військову службу; брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

Судовим розглядом встановлено, що 07.04.2021 р. позивача призвано на строкову військову службу до лав Збройних сил України.

Позивач розпочав військову службу за контрактом 20.08.2023 р., тобто під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ. На момент початку військової служби за контрактом позивачу було 21 рік, тобто позивач не досяг віку 25 років.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді механік-оператор радіостанції вузла зв`язку.

Відповідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2024 р. № №1793/195/664 позивач в період з 28.02.2024 р. по 28.02.2024 р. брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та в цей же день 28.02.2024 р. позивач отримав поранення пов`язане з захистом Батьківщини, про що свідчить довідка про обставини травми №1793/195/664 від 18.03.2024 р.

ОСОБА_1 визнаний учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.06.2024 р.

Позивач за період служби не притягався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, що підтверджується особовою справою позивача.

ОСОБА_1 22.10.2025 р. звернувся на гарячу лінію Міністерства оборони України щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 р., але отримав відмову у виплаті. У листі Військової частини НОМЕР_1 №1793/195/401/ФЕС від 13.11.2025 р. вказано, що солдат ОСОБА_1 не має права на виплату, оскільки населений пункт Шахове Покровського району Донецької області в якому він виконував бойові завдання не відноситься до зони бойових дій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 р. № 376, територія Шахівської сільської територіальної громади ( НОМЕР_3 ) з 24 лютого 2022 року по 06 травня 2025 року відносилася до території можливих бойових дій. Відтак, з 07 травня 2025 року територія Шахівської сільської територіальної громади відноситься до територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси та має невизначену дату завершення бойових дій.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153, у зв`язку з не віднесенням до зони бойових дій населений пункт Шахове Покровського району Донецької області, в якому позивач виконував бойові завдання, є протиправними.

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відмовляючи у задоволенні звернення позивача, відповідач обмежився лише фактом не віднесення населеного пункту до зони бойових дій та не надав оцінку іншим наданим позивачем документам та чи є такі достатніми для отримання позивачем одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Тобто, інші обставини для призначення позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої п. 4 Постанови № 153 відповідачем не встановлювались.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 р. в справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. відповідно до п. 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбаченою п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 420/13975/24 від 08.12.2025 р.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що саме до повноважень відповідача віднесено подання висновку щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової винагороди, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні грошової винагороди, та обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути звернення позивача від 22.10.2025 р. про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153, з урахуванням висновків суду.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 р., та ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 22.10.2025 р. про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153, з урахуванням висновків суду; в іншій частині позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 в справі № 520/31031/25 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 22.10.2025 р. про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 р. № 153, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич