Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №520/15236/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 р. Справа № 520/15236/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року (ухвалене суддею Мороко А.С.) в справі № 520/15236/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р.; зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 20.05.2023 р. по 31.12.2023 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум; зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2024 р. по 30.04.2024 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, та здійснити виплату рі

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р.; зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплати ОСОБА_1 з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. доплату за науковий ступінь з урахуванням положень ч. 2 ст. 59 Закону України "Про вищу освіту" в розмірі - 15% від посадового окладу, обрахованого за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, постановити нове рішення, яким в цій частині вимог позов задовольнити, а в іншій частині вимог рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про вищу освіту", Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що положення пп. 2, 3 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 суперечать положенням Закону України "Про вищу освіту" як в частині розмірів надбавки за науковий ступінь, так і загалом в частині наявності повноважень уряду встановлювати розмір такої надбавки.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року частково та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в частині задоволених позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивачу з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 з урахуванням будь-якого іншого розміру прожиткового мінімуму.

Крім того, відповідач зазначає, що 20.05.2023 р. набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 481, якою були внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якій був викладений у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14».

Таким чином з 20.05.2023 р. розрахунок розміру грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється виходячи з фіксованої суми - 1762 грн., та не залежить від прожиткового мінімуму на 2023 та 2024 рік.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є підполковником Збройних Сил України, на даний час проходить військову службу за контрактом з 02.05.2024 р. у Військовій частині НОМЕР_1 .

З 24.07.2000 р. по 24.10.2019 р. проходив військову службу у Військово-юридичному факультеті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. З 24.10.2019 р. по 30.04.2024 р. проходив військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

Оскільки Військово-юридичний інститут не є розпорядником бюджетних коштів, не має власних реєстраційних рахунків в органах Державної казначейської служби України, а відтак такі виплати здійснює Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Виплата грошового забезпечення позивачу за спірний період здійснювалась Харківським національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Позивач вважає, що з 29.01.2020 р. виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Проте, відповідач через неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням не у повному обсязі за період з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, а саме посадовий оклад та оклад за військове звання з 20.05.2023 р. розрахований виходячи з розміру 1762 грн. та визначений шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови Кабінету міністрів № 704, внаслідок чого всі додаткові види грошового забезпечення, які обраховуються виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання також були обраховані невірно та сплачені у меншому розмірі.

Крім того, відповідач з 20.05.2023 р. встановив та виплачував позивачу надбавку за науковий ступінь - кандидат наук - 5 % від посадового окладу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704. Таким чином, на думку позивача, відповідач з 20.05.2023 р. не здійснив розрахунок розміру доплати за науковий ступінь в розмірі 15% посадового окладу, як це передбачено відповідно до Закону України “Про вищу освіту”.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати грошового забезпечення в повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправної бездіяльності Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. доплату за науковий ступінь з урахуванням положень ч. 2 ст.59 Закону України "Про вищу освіту" в розмірі - 15% від посадового окладу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач застосовуючи пп.2, 3 п. 6 Постанови №704 при встановленні та обчисленні позивачу надбавки за науковий ступінь та надбавки за вчене звання діяв в межах чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, зокрема схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації згідно з додатком 7 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Згідно з п.п. 2, 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 р. "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (в подальшому - Постанова № 103), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до п. 1 Постанови № 103, перераховуються пенсії, призначені згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом 6 Постанови № 103 внесені зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 якої викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, п. 4 Постанови № 704 (у редакції Постанови № 103) при встановленні правила обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовано такий показник як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".

Отже, станом на 01.03.2018 р. п. 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.

29.01.2020 р. Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою в справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував п. 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови № 704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 р. розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, з 29.01.2020 р. відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 р. в справі № 826/9052/18 викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.

З 01.01.2020 р. положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

Встановлене положеннями п. 3 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік” 09.11.2023 року № 3460-IX, встановлено, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2920,00 гривні.

Отже, з 20.05.2023 р. оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2023 р. збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача у період з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 р. в справі № 520/5814/24.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 р. в справі № 520/5814/24 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 р. в справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 р. в справі № 420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) та протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762 грн., передбаченої Постановою № 481 та сформував наступний: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01.01.2024, відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи відповідача, що в спірний період з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. відсутні підстави для обрахунку грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 р. та 01.01.2024 р.

Отже, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за спірний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 (виходячи з прожиткового мінімуму 1762 грн.), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення складових грошового забезпечення.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідача на висновки Верховного Суду викладених в постанові від 19.09.2021 р. в справі № 480/5496/20, оскільки правовідносини в справі №480/5496/20 виникли до винесення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. в справі № 826/6453/18. Крім того, відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/10947/17 від 30.01.2019 р., суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплати ОСОБА_1 з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. доплату за науковий ступінь з урахуванням положень ч. 2 ст. 59 Закону України "Про вищу освіту" в розмірі - 15% від посадового окладу, обрахованого за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08..2017 року № 704, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Закон України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 р. № 1556 (в подальшому - Закон № 1556-VII), відповідно до його преамбули, установлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до п.п. 6 та 6-1 ч. 1 ст. 1 Закон № 1556-VII, вищий військовий навчальний заклад - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського і старшинського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах середнього та вищого складу Національної поліції України, начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закон № 1556-VII, науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професора - 33 відсотки посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір за рахунок власних надходжень.

Підпунктом 8 пункту 2 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про вищу освіту» визначено, що після набрання чинності цим Законом науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника.

Таким чином, приписи Закону № 1556-VII визначають правові засади організації, функціонування та розвитку системи вищої освіти в Україні; встановлюють стандарти якості освіти, порядок акредитації навчальних закладів, а також засади фінансування вищої освіти; регулюють виключно відносини у сфері надання освітніх послуг, створення і утримання навчальних закладів; визначають права та обов`язки учасників освітнього процесу і безпосередньо їх стосуються.

При цьому з метою стимулювання наукової діяльності та збереження кваліфікованих кадрів у сфері вищої освіти ч. 2 ст. 59 Закону № 1556-VII передбачено, що до складу матеріального забезпечення науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників університетів, академій, інститутів та коледжів входять додаткові виплати у вигляді доплат за наукові ступені та вчені звання, у розмірах, встановлених ч. 2 ст. 59 Закону № 1556-VII.

Водночас позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, тому гарантії його соціального і правового захисту встановлюються саме Законом № 2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, у тому числі Постановою Кабінету Міністрів України № 704 та Порядком № 260, які, у свою чергу, містять спеціальні правові норми щодо соціального захисту військовослужбовців.

Приписами пп. 2 та 3 п. 6 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право виплачувати: доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 % посадового окладу. За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем; доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 %, професора - 10 % посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням.

Виплату доплати за науковий ступінь та за вчене звання врегульовано також і розділом ХV Порядку № 260, розмір яких ідентичний розміру, визначеному у Постанові № 704.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що вказані нормативно-правові акти регулюють різні за своєю правовою природою (стимулюючі доплати до заробітної плати і складові грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії) та за суб`єктним складом (науково-педагогічні, наукові та педагогічні працівники і військовослужбовці) правовідносини.

Верховний Суд у постановах від 04.11.2025 р. в справі № 420/12420/24, від 17.02.2026 р. в справі № 520/5814/24 сформувала висновок про те, що розмір доплат за науковий ступінь та вчене звання, що враховується при перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначається виключно на підставі спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального забезпечення військовослужбовців, зокрема, відповідно до положень Постанови № 704 та Порядку № 260, без застосування положень ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту».

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає, що у межах спірних правовідносин під час нарахування та виплати такого виду грошового забезпечення, як доплата за науковий ступінь та надбавка за вчене звання відповідач правомірно, відповідно до положень Постанови № 704 визначив розмір доплати за науковий ступінь та надбавку за вчене звання у розмірі 5 % посадового окладу.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 02.04.2026 р. в справі № 520/14547/25.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р. та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 20.05.2023 р. по 30.04.2024 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційних скарг позивача та відповідача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 в справі № 520/15236/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін