Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №520/33139/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 р. Справа № 520/33139/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/33139/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 203040023693 від 25.11.2025 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ, п.п. 10,12 Закону “Про державну службу” №889-VIII на підставі Довідки (Додаток 1 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду яку було класифіковано від 08.04.2025 та Довідки (Додаток 2 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 08.04.2025 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 29.04.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято протиправне рішення № 203040023693 від 25.11.2025 року про відмову їй в переведенні на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу”.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 203040023693 від 25.11.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та при її розгляді врахувати розміри заробітної плати вказані в Довідці (Додаток 1 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду яку було класифіковано від 08.04.2025 та Довідці (Додаток 2 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 08.04.2025 року.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі № 520/14168/25, яке набрало законної сили 06.10.2025 за позовом ОСОБА_1 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 29.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

Згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VІІІ, який набрав чинності 01.05.2016, право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ мають особи, які на день набрання чинності

Законом України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу»:

- мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;

- на день набрання чинності Законом №889-VІІІ займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

На виконання рішення суду до стажу державного службовця зараховано періоди роботи з 01.04.1997 по 15.10.1997, з 21.05.1998 по 01.03.2000, 15.08.2000 по 01.05.2016.

Загальний стаж державного службовця склав 17 років 02 місяці 04 дні.

Рішення суду не містить зобов`язального характеру щодо врахування довідок про заробітну плату, тому при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оклад внесено нульовим значенням.

Таким чином, розмір пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» складає 2361,00 грн та складається з:

- середньомісячний заробіток для обчислення- 0 грн.;

- заг. процент розрах. пенсії від заробітку– 60%;

- основний розмір пенсії від середнього заробітку– 0 х 60% = 0 грн.;

- доплата до мінімальної пенсійної виплати (2361 грн)– 2361 грн.

Розмір пенсії за віком відповідно до Закону №1058 станом на 29.04.2025 складав 12010.57 грн.

На підставі вищевикладеного Головним управлінням повторно розглянуто заяву від 29.04.2025 про перехід на пенсію за віком згідно Закону № 889 та прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії №203040023693 від 25.11.2025 у зв`язку з недоцільністю такого перерахунку.

Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії зав віком, відповідно до Закону України "Про державну службу" та перерахунку на підставі довідок про складові заробітної плати протиправним, а свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 № 203040023693 про відому у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" є протиправним та підлягає скасуванню.

З метою належного та повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та при її розгляді врахувати розміри заробітної плати вказані в Довідці (Додаток 1 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду яку було класифіковано від 08.04.2025 та Довідці (Додаток 2 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 08.04.2025 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи (територіальні органи Пенсійного Фонду України та їх посадові особи не є виключенням) зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Згідно з частиною 3 статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно із ст.1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Положення статей 2, 3 Закону №2493-III визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ч.7 ст.21 Закону №2493-III (в редакції станом на 01.05.2016) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Пенсійне забезпечення державних службовців станом до 01.05.2016 регулювалося Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 за №3723-ХІІ "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку про те, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас зазначений вік визначається статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Разом з цим законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу", державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 за №889-VІІІ "Про державну службу", для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 10.12.2015 за №889-VІІІ "Про державну службу" передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України від 16.12.1993 за №3723-ХІІ "Про державну службу" передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд зазначаєї про те, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 за № 3723-ХІІ "Про державну службу" після 01.05.2016 є необхідність дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу", а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 за №889-VІІІ "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 за №3723-ХІІ "Про державну службу" лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 за №889-VІІІ "Про державну службу" та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" вік і страховий стаж.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією щодо застосування зазначених норм матеріального права сформованою у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №676/4235/17, від 19.03.2019 у справі №466/5138/17.

З матеріалів справи встановлено, що в даному випадку спір між сторонами виник з підстав того, чи можливо провести перерахунок пенсії позивачці, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, з урахуванням наданих довідок про складові заробітної плати для призначенні пенсії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі № 520/14168/25, яке набрало законної сили 06.10.2025 за позовом ОСОБА_1 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 29.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

Головним управлінням повторно розглянуто заяву від 29.04.2025 про перехід на пенсію за віком згідно Закону № 889 та прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії №203040023693 від 25.11.2025 у зв`язку з недоцільністю такого перерахунку.

Отже, вказаним рішенням встановлено, що позивачка має стаж державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.

Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, у зв`язку з недоцільністю.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 "Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців" посади заступників голів, секретарів виконкомів міських Рад народних депутатів і міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; керівників відділів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; керівників управлінь, самостійних відділів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; керівників відділів (підвідділів) та їх заступників у складі управлінь, самостійних відділів, апаратів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів управлінь, самостійних відділів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів виконкомів міських Рад міст обласного підпорядкування, їх управлінь, самостійних відділів та інші прирівняні до них посади віднесено до шостої категорії посад державних службовців.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу".

Так, абзацом 13 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі Порядок №283, втратив чинність 01.05.2016) передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Згідно з п.4 Порядку №283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Водночас необхідно врахувати, що пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Таким чином, доводи апелянта про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу" є безпідставними.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для переведення позивачки з однієї пенсії на іншу, і, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняло незаконне і необґрунтоване рішення.

Разом з цим, оскільки спірним рішенням відповідача було протиправно відмовлено позивачці у переведенні та перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", як наслідок, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.11.2025 № 203040023693 підлягає скасуванню.

Що стосується зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, колегія суддів зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та з метою повного та належного захисту прав позивача, необхідним буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2025 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та при її розгляді врахувати розміри заробітної плати вказані в Довідці (Додаток 1 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду яку було класифіковано від 08.04.2025 та Довідці (Додаток 2 до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб) про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 08.04.2025 року.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 по справі № 520/33139/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк