Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №520/18471/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 р. Справа № 520/18471/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В.) у справі №520/18471/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення ГУПФУ в Рівненській області від13.05.2025 №204750012650, про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу 22 роки;

- зобов`язати ГУПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 17.10.1988 по 29.03.1993, з 06.06.1985 по 02.09.1985, з 03.10.1985 по 04.03.1986 та період навчання з 24.09.1987 по 08.10.1988;

- зобов`язати ГУПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.05.2025 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 задоволено частково позов.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Рівненській області від 13.05.2025 №204750012650, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу 22 роки.

Зобов`язано ГУПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи з 17.10.1988 по 29.03.1993, з 06.06.1985 по 02.09.1985, з 03.10.1985 по 04.03.1986, період навчання з 24.09.1987 по 08.10.1988.

Зобов`язано ГУПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.05.2025 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні стосовно зарахування періодів роботи до страхового стажу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

ГУПФУ в Рівненській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати таке рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог скарги посилається на порушення судом при вирішенні спору п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 17.10.1988 по 31.12.1992, оскільки печатка при звільненні не придатна до сприйняття змісту; період роботи в рф з 01.01.1992 по 29.03.1993 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, період діяльності згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 07.06.1985, оскільки її заповнено з порушенням вимог п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: на першій (титульній) сторінці відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано навчання в Естонії згідно атестату №328/1988 від 01.08.1988, оскільки вищевказаний період навчання не підтверджений формуляром зв`язку відповідно до Угод, що укладені Україною і вказаною країною.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав задоволення позову.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, а також законність рішення суду, просив залишити скаргу без задоволення, а вказане рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач 05.05.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУПФУ в Рівненській області від 13.05.2025 №204750012650 відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з підстав недостатності страхового стажу.

Згідно рішення пенсійний вік відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років, 63 роки та 65 років; необхідний страховий стаж становить не менше 29 років, а страховий стаж позивача становить 19 років 1 місяць 1 день.

Позивач, не погодившись із рішенням пенсійного органу, звернувся з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення пенсійного органу, необхідності зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи та навчання для призначення йому пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пп.1,6 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. (ч.1)

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років (ч.2)

Відповідно до ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637.

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

Наказом Міністерства праці України №58 від 29 липня 1993 року, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі по тексту - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи.

Так, згідно із пп. 2.2 п.2 Інструкції №58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст" "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Відповідно до пп.2.11 п.2 Інструкції №58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

За приписами пп. 2.12 п.2 Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пп. 2.4. п.2 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Аналогічні положення щодо правил заповнення трудових книжок містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка була чинна на момент внесення відповідних записів.

Аналіз вищенаведених положень дозволяє дійти висновку, що відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.

Суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

У постанові від 30.09.2021р. по справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 року у справі №159/4178/16-а.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

При цьому, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки, визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначені періоди.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Судом встановлено, що за заявою позивача від 05.05.2025 про призначення пенсії за віком, рішенням відповідача відмовлено з підстав недостатності страхового стажу, оскільки страховий стаж позивача становить 19 років 1 місяць 1 день, при необхідному не менше 29 років.

Так, відповідачем не зараховано періоди роботи з підстав недоліків у трудовій книжці, а також період роботи в Росії.

Щодо періоду роботи з 17.10.1988 по 31.12.1992.

Судом встановлено, що зазначений період не зарахований до страхового стажу, оскільки печатка в трудовій книжці при звільненні не придатна до сприйняття змісту.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 26.04.1986, остання містить запис щодо роботи позивача на посаді машиніста РМУ Архангельского виробничого об`єднання рибної промисловості "Архангельскрибпром" у спірний період, який дає можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на роботу та звільнений.

Вказані записи не містять виправлень, закреслень тощо.

Відповідно до п.18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки працівників та службовців", яка була чинна у спірний період, відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 687/975/17.

Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.

Колегія суддів вважає, що зазначені пенсійним органом недоліки трудової книжки не є достатньою підставою незарахування пенсійним органом вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу , оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб роботодавця.

Щодо періоду діяльності позивача згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 07.06.1985.

Зазначений період роботи позивача не зарахований до страхового стажу оскільки, трудову книжку заповнено з порушенням вимог п.2.12 Інструкції №58, а саме: на першій (титульній) сторінці відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Судом встановлено, що трудова книжка заповнена 07.06.1985 та містить записи щодо роботи позивача в період з 06.06.1985 по 02.09.1985 та з 03.10.1985 по 04.03.1986 (а.с.33).

Оскільки Інструкція №58 прийнята 29.07.1993, посилання відповідача на порушення приписів п.2.12 цієї Інструкції при заповненні зазначеної трудової книжки, є необґрунтованим.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції позивач не може нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Також згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами Пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відсутність печатки підприємства (або печатка відділу кадрів) на першій (титульній) сторінці трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 07.06.1985, не є достатньою підставою незарахування періоду (періодів) діяльності позивача згідно вказаної трудової книжки, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком періодів роботи позивача з 06.06.1985 по 02.09.1985 та з 03.10.1985 по 04.03.1986.

Щодо періоду роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 29.03.1993.

Зазначений період не зараховано пенсійним органом до страхового стажу, у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 26.04.1986, остання містить запис щодо роботи позивача на посаді машиніста РМУ Архангельского виробничого об`єднання рибної промисловості "Архангельскрибпром" у вказаний вище період.

Відповідно до ч.2 ст4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі по тексту - Угода).

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань “відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди”. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Так, ст.5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з ч.2 ст.6 Угоди, для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

За приписами ч.2 ст.13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.

Враховуючи, що позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони російської федерації пенсійне право позивача як громадянина держави-учасника Угоди, що виникло у відповідності до положень даної Угоди, не втратило своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, а тому підстави для не зарахування спірного трудового стажу відсутні.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” (далі по тексту - Постанова КМУ №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди.

Вищевказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, Україна продовжує виконувати взяті на себе зобов`язання, які пов`язані з правовідносинами які виникли до набрання чинності Постановою КМУ №1328.

Таким чином, Угода підлягає застосуванню до правовідносин які відбулись до 02.12.2022.

На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.11.2025 року у справі №560/129/24.

Окрім того, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

До того ж, є загальновідомим фактом, що російська федерація денансувала з 01.01.2023 Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком вищевказаного періоду роботи позивача.

Щодо періоду навчання.

Судом встановлено, що період навчання позивача в Естонії згідно атестату №328/1988 від 01.08.1988, не зарахований до страхового стажу оскільки цей період не підтверджений формуляром зв`язку відповідно до Угод, що укладені з Україною і вказаною країною.

Згідно п.8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом встановлено, що згідно копії атестату №328/1988 від 01.08.1988 позивач вступив, проходив навчання та закінчив Таллінську морехідну школу.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 26.04.1986, 24.09.1987 позивач був зарахований курсантом в групу матросів І класу Таллінської морехідної школи, яку 08.10.1988 закінчив (а.с.30, зворотній бік арк.), та направлений на роботу до Архангельського виробничого об`єднання рибної промисловості "Архангельскрибпром".

Таким чином, позивач проходив навчання в Естонії з 24.09.1987 по 08.10.1988.

Відповідно до ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання останнього в Естонії, з підстав не підтвердження вищевказаного атестату формуляром зв`язку, є не обґрунтованим, через неналежну організацію роботи в навчальному закладі та відсутності вини позивача.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду навчання позивача з 24.09.1987 по 08.10.1988.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.

З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника щодо правомірності оспорюваного рішення відповідача, є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що правильними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення ст.139 КАС України, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 у справі №520/18471/25 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова