Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №600/3732/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/3732/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати відмову в призначенні пенсії, оформлену рішенням від 03.06.2025 р. №262440029178;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи:

- з 01.09.1995 р. по 07.07.1998 р. у дошкільному закладі освіти №757;

- з 09.07.1998 р. по 21.09.2002 р. у ТОВ «Плазма»;

- період догляду за дитиною ОСОБА_2 05.12.1989 р.

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року (головуючий суддя – Кушнір В.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №7-Р від 16 березня 2026 року проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатом якого адміністративну справу №600/3732/25-а було передано для розгляду судді Лелюку О.П.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року (головуючий суддя – Лелюк О.П.) прийнято дану справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); роз`яснено учасникам справи, що її розгляд починається спочатку.

Згідно матеріалів справи позов обґрунтовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 11 вересня 1995 року по 07 липня 1998 року, оскільки в записах трудової книжки дата наказу при прийнятті не відповідає фактичній даті прийняття. Також позивачу не зараховано до її страхового стажу періоди роботи з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, і у пенсійного органу відсутня інформація про сплату за позивача страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб. Також до страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач не погоджується з прийнятим відносно неї рішенням і діями пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи, оскільки вважає, що вона не зобов`язана нести ризик негативних наслідків у зв`язку з неналежним внесенням записів до трудової книжки, які допущені з вини підприємства. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду з подібних спірних відносин, позивач вважає, що вона не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем свого обов`язку щодо неналежного ведення трудових книжок, і це не може бути підставою для не зарахування до загального стажу при призначенні пенсії певних періодів роботи. Також позивач не погоджується з діями пенсійного органу щодо незарахування до її страхового стажу періоду роботи з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року, оскільки, на її думку, вона також не може нести відповідальність за невнесення роботодавцем до інформаційної бази системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків, а відсутність даних про підтвердження сплати внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу для призначення пенсії. Позивач зазначає, що її трудова книжка містить усі необхідні записи про роботу за всі періоди, а тому вона має право на пенсію за віком як особа, яка має необхідний страховий стаж для призначення пенсії при досягненні 60-річного віку.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про законність оскаржуваного рішення, оскільки при дослідженні наданих позивачем документів було встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення із заявою про призначення пенсії складав 28 років 3 місяців 11 днів, що не є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 27 травня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказана заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03 червня 2025 року №262440029178 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, у вказаному рішенні пенсійним органом зазначено, що при необхідному страховому стажі 32 роки фактичний страховий стаж ОСОБА_1 становить 28 років 3 місяці 11 днів.

При цьому згідно з указаним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано такі періоди роботи:

- з 11 вересня 1996 року по 07 липня 1998 року оскільки в записах трудової книжки дата наказу при прийнятті, а саме рік – 01 вересня 1995 року не відповідає даті прийняття. Для зарахування даного періоду роботи позивачу рекомендовано надати уточнюючу довідку видану підприємством чи архівною установою на підставі первинних документів;

- з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи. Крім того в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків з 01 липня 2000 року по 21 вересня 2002 року;

- період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в наданому свідоцтві про народження відсутня відмітка про одержання паспорта.

З урахуванням викладеного, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у рішенні від 03 червня 2025 року зазначено, що право на призначення пенсії позивач набуде з 27 червня 2028 року.

Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі змісту позову та заявлених позовних вимог, позивач не погоджується з висновками Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у рішенні від 03 червня 2025 року №262440029178 про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 11 вересня 1995 року по 07 липня 1998 року, з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року та період догляду за дитиною ОСОБА_2 , 05 грудня 1989 року.

Виходячи зі змісту доводів, якими обґрунтовано даний позов та надаючи їм оцінку, а також враховуючи зміст наявних у справі матеріалів, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з обставин справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не зарахувало до страхового стажу позивача, зокрема, період її роботи з 11 вересня 1995 року по 07 липня 1998 року з підстав невідповідності записів трудової книжки щодо дати наказу про прийняття фактичній даті прийняття позивача на роботу, а з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року з тієї підстави, що запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

Так, дослідженням змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що згідно із записами №№5-7 позивач працювала машиністом по пранню білизни з подальшим переведенням на посаду помічника вихователя дошкільного закладу №757 Ватутінської районної державної адміністрації. При цьому підставою внесення запису №5 про прийом ОСОБА_1 у вказаний заклад зазначено: «Наказ №138-к від 1.09.1995 по д/з 757».

До цього суд звертає увагу на те, що згідно наявної у справі довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №757 Деснянського району міста Києва №17 від 12.06.2025 року ОСОБА_1 працювала в закладі дошкільної освіти №757 з 01.09.1995 року, підстава - наказ №138-к від 01.09.1995 року (тобто той самий наказ, що зазначений і в трудовій книжці позивача).

Отже, наведене у своїй сукупності свідчить про те, що позивач працювала у дошкільному закладі освіти №757 саме з вересня 1995 р. по 07.07.1998 р.

Крім цього, згідно із записами трудової книжки №8-9 позивач у період з 09.07.1998 року по 21.09.2002 року працювала на посаді секретаря-референта у ТОВ «Плазма».

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

29 липня 1993 року спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі – Інструкція №58), у пункті 2.2 якої вказано, зокрема, що заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Абзацом 1 пункту 4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).

Враховуючи викладене, суд вважає, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.

Таким чином, позивач як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження її належного соціального захисту.

Враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, суд зауважує, що недоліки трудової книжки, про які зазначено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області в оскаржуваному рішенні від 03 червня 2025 року №262440029178 стосовно вказаних вище періодів роботи позивача, самі по собі не є правовою підставою для їх не зарахування до страхового стажу позивача, відомості про які чітко зазначені в трудовій книжці.

У записах трудової книжки позивача вказано відомості про початок і закінчення періодів роботи із зазначенням посад, на яких працювала ОСОБА_1 , у періоди з вересня 1995 року по 07 липня 1998 року та з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року.

Дані записи містять також і відомості про підстави їх внесення у трудову книжку позивача (відповідні накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи), однак такі записи не були враховані, фактично, з формальних підстав.

При цьому відповідачем у ході судового розгляду справи не подано до суду доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача про її роботу у періоди з вересня 1995 року по 07 липня 1998 року та з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими та передчасними висновки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з вересня 1995 року по 07 липня 1998 року та з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року.

Стосовно тверджень в оскаржуваному рішенні про не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 09 липня 1998 року по 21 вересня 2002 року з підстав відсутності даних про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб з 01 липня 2000 року по 21 вересня 2002 року суд зазначає таке.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини друга, десята, дванадцята статті 20 Закону №1058-IV).

Згідно зі статтею 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Призначення/перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає (підлягала) загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом зазначених вище норм обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Суд зауважує, що в межах даних спірних відносин не підлягає дослідженню питання, чи нараховувались позивачу страхові внески і чи були вони сплачені. Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.

Водночас позивач, відносно якого названі вище обов`язки не були виконані страхувальником, не повинен відповідати за їх неналежне виконання, а тому ймовірна несплата підприємством страхових внесків чи відсутність відомостей про сплату страхових внесків страхувальником, за умови наявності інших доказів, якими підтверджується факт роботи особи на підприємстві (в даному випадку спірний період роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки) не можуть бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на такому підприємстві.

Суд зауважує, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу або відомості про сплату внесків не у повному обсязі не є підставою для позбавлення особи права на зарахування до стажу роботи періодів, за які відсутні такі відомості.

Оскільки позивач не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії вказаних періодів роботи.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16) (касаційне провадження №К/9901/458/17), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (касаційне провадження №К/9901/2310/18).

В даних спірних відносинах позивач, фактично, позбавлена соціальної захищеності та стажу за час роботи у ТОВ «Плазма», що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі №688/947/17.

Отже, відсутність даних про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб з 01 липня 2000 року по 21 вересня 2002 року не є правовою підставою для позбавлення права на призначення пенсії із зарахуванням спірних періодів роботи до страхового стажу.

Відтак, оскільки періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки і вказані періоди роботи мають бути зараховані до страхового стажу позивача, то суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 зазначених вище періодів роботи, які відображені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Аналогічної позиції при вирішенні подібних спірних відносин (щодо питання зарахування до страхового стажу пенсіонера періоду його роботи у зв`язку з відсутністю даних про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №600/3377/24-а (постанова від 06 січня 2025 року), №600/4549/24-а (постанова від 18 серпня 2025 року), №600/5188/24-а (постанова від 19 серпня 2025 року).

Стосовно тверджень пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то такі суд оцінює критично, адже Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, приймаючи оскаржуване рішення, не навело жодних положень законодавства, якими він керувався при формуванні висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною саме з у зв`язку з відсутністю відмітки про одержання паспорта.

При цьому суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта.

Відтак, твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про необхідність подання позивачем свідоцтва про народження дитини з відміткою про отримання паспорта є безпідставними.

Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржуване рішення.

Отже, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03 червня 2025 року №262440029178, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії, а тому таке підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача у межах даних спірних відносин, суд бере до уваги зміст заявлених позовних вимог, а також враховує висновки про необґрунтованість та передчасність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи й періоду догляду за дитиною, з огляду на зміст повноважень суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах буде зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.

Зважаючи на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 1211,20 грн з відповідача як суб`єкта владних повноважень, який ухвалив оскаржуване незаконне рішення.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 03 червня 2025 року №262440029178 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 травня 2026 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк