Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №580/2273/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року справа № 580/2273/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235), у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 01.10.2025 №0178100707 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 280449,00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки контролюючим органом були допущенні наступні порушення: наказ про фактичну перевірку виданий не у відповідності до чинного законодавства; виявлене порушення не відповідає фактичним обставинам справи, так як відповідна документація ведеться в електронному вигляді; акт ненадання документів складений незаконно, так як вся необхідна і запитувана інформація була скерована на електронну адресу; акт фактичної перевірки на підпис надано не було; акт фактичної перевірки отримав на електронну адресу лише після офіційного звернення; акт фактичної перевірки складений не у відповідності до чинного законодавства.

Ухвалою суду від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та стверджує, що підставою для проведення фактичної перевірки стали лист ДПС України від 19.08.2025 №20321/7/99-00-07-03-02-07 та доповідна записка від 02.09.2025 №3352/23-00-07-07-02 про наявні підстави відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичних перевірок. Тому вважає, що ГУ ДПС у Черкаській області не було допущено порушення процедури призначення та початку проведення фактичної перевірки. Також наголошує, що позивачем фактично допущено посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки без зауважень щодо неможливості проведення такої перевірки. Фактична перевірка позивача реально проведена та за її результатами складено відповідний акт. Перевіркою встановлені порушення п. 12 ст. 3 Закону України №265/95-ВР від 06.07.1995 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 265). З метою контролю за дотриманням платником вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, керуючись пп. 20.1.9 п.20.1 ст. 20 Кодексу, під час проведення перевірки позивача, перевіряючими складено акт зняття залишків товарних запасів на торговельному об`єкті (в складських приміщеннях) до опису якого включені товари (ТСПТ), які зберігались/реалізовувались платником за місцем фактичного здійснення діяльності. Зобов`язано на початок проведення перевірки надати документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, форму обліку, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Вказані документи на початок проведення перевірки 03.09.2025 платником / його уповноваженим представником / особою, яка фактично проводить розрахункові операції не були надані про що перевіряючими складено відповідний акт ненадання документів (їх засвідчених копій). З урахуванням вищезазначеного, за результатами проведення перевірки встановлено здійснення платником реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надано під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходились у місці продажу (господарському об`єкті), на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації - 280 449,00 грн. Наявність з боку позивача порушень норм чинного законодавства України виявлених контролюючим органом під час проведення перевірок повністю підтверджена належними доказами, дана обставина позивачем не спростована, чітких доводів які б ставили під сумнів наявність даних порушень не наведені, а тому на переконання відповідача застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до ст. 20 Закону №265 є правомірним, а податкове повідомлення-рішення законним та не підлягає скасуванню.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що при виданні наказу на проведення фактичної перевірки, податковий орган має в обов`язковому порядку зазначити та обгрунтувати принаймні одну або декілька підстав для проведення такої перевірки. Формальне зазначення норми пункту ПКУ не допускається.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець, здійснює господарську діяльність в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зокрема за адресою: АДРЕСА_2 , що сторонами не заперечується.

На підставі наказу від 02.09.2025 №2220-П «Про проведення фактичної перевірки» та направлень на перевірку від 02.09.2025 №3653/23-00-07-07-01 та №3654/23-00-07-07-01, посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань контролю за дотриманням вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, відображення обов`язкових реквізитів в розрахункових документах та фіскальних звітах, наявності документів, що підтверджують походження товарів, регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за місцем фактичного здійснення діяльності за адресою: АДРЕСА_2 .

Перевірку проведено на підставі пп.20.1.2, 20.1.4, 20.1.8 — 20.1.11 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п. 80.2.2, п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України з метою здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, відображення обов`язкових реквізитів в розрахункових документах та фіскальних звітах, наявності документів, що підтверджують походження товарів, регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

ФОП ОСОБА_1 , ознайомився з наказом, отримав його копію та підписав направлення на проведення фактичної перевірки від 02.09.2025 №3653/23-00-07-07-01 та №3654/23-00-07-07-01, що слугувало підставою для початку проведення такої перевірки.

Під час проведення перевірки складено акт зняття залишків товарних запасів на торговельному об`єкті (в складських приміщеннях) всього на суму 280449,00 грн.

Службовими особами відповідача було запропоновано позивачу 03.09.2025 надати наступні документи (їх засвідчені копії): документи що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Станом на 03.09.2025 платником податків форма обліку товарних залишків, документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу не були надані, про що складено акт ненадання документів (їх засвідчених копій).

В матеріалах справи міститься Акт відмови від підписання матеріалів перевірки, в якому зазначено, що після ознайомлення з актом ненадання документів (їх засвідчених копій) від 03.03.2025 ФОП ОСОБА_1 відмовився від підписання матеріалів перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено Акт фактичної перевірки від 08.09.2025 № 13773/Ж5/23-00-07-07-01/ НОМЕР_1 .

Початок перевірки: 03.09.2025, 13:30 (п. 1.1. Акту).

В ході перевірки встановлено здійснення позивачем реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надано під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходились у місці продажу (господарському об`єкті), на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації — 280 449,00 грн (п.2.2.20 Акту).

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Закінчення перевірки: 05.09.2025 15:45 (п. 3.2. Акту).

ФОП ОСОБА_1 , не погодившись із висновками контролюючого органу, подав заперечення на Акт фактичної перевірки.

Комісією ГУ ДПС у Черкаській області прийнято рішення: заперечення платника на висновки акту перевірки не враховувати; обставини, що виключають вину у вчиненні правопорушення, пом`якшують або звільняють від відповідальності за порушення законодавства ФОП ОСОБА_1 відсутні.

Листом від 30.09.2025 №23033/6/23-00-07-07-06 позивача повідомлено про результати розгляду заперечення до Акта перевірки.

За здійснення реалізації товарів, які не були обліковані у встановленому порядку, та\або не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу ГУ ДПС у Черкаській області винесено податкове повідомлення-рішення від 01.10.2025 №0178100707 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 280 449,00 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Стверджуючи про протиправність оскаржуваного рішення позивач зазначив зокрема, про те, що наказ про фактичну перевірку позивача виданий відповідачем не у відповідності до чинного законодавства, так як у ньому не зазначено підставу для проведення перевірки.

Відповідно до підпункту 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.9, 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків - юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу, а також документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції; вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю; здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичних перевірок визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 80.1 статті 81 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Підпунктом 80.2.2. пункту 80.2 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За змістом наведених норм, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови наявності у контролюючого органу інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Як встановлено судом, в наказі ГУ ДПС у Черкаській області про проведення фактичної перевірки підставою перевірки зазначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

У спірному випадку наказ про проведення фактичної перевірки від 02.09.2025 №2220-п містить наступні підстави для проведення фактичної перевірки: підпункт 75.1.3 пункту 75.1 ст.75, підпункти 80.2.2, 80.2.7, пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Так, судом встановлено, що листом ДПС України від 19.08.2025 вих.№20321/7/99-00-07-03-03-07, зокрема, до ГУ ДПС у Черкаській області направлена інформація щодо діяльності ТОВ «ММ Дніпро-М», яку сформувало Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків для врахування при організації заходів податкового контролю.

Згідно доповідної записки від 02.09.2025 №3352/23-00-07-07-02 відділом фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Черкаській області відповідно до Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 проводить реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту під спільним брендом «Дніпро М» та виявлено щодо позивача податкові ризики відповідно до вимог Оперативного плану діяльності ДПС України з управління податковими ризиками на 2025 рік, що є достатньою підставою для організації та проведення фактичної перевірки.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, оскільки підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає підставу для проведення фактичної перевірки - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, яка є безальтернативною по відношенню по підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, яка містить дві підстави - (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері, тому достатнім є покликання у наказі про призначення перевірки на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України як на підставу для її проведення.

За сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 21.12.2022 у справі №500/1331/21) формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК щодо змісту наказу про проведення перевірки.

Таким чином, формулювання підстави проведення перевірки не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі, що і було дотримано при оформлені наказу від 02.09.2025 №2220-п.

Правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки.

Отже, враховуючи вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, на думку суду, в наказі про проведення фактичної перевірки достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Відтак, порушення положень законодавства в частині наявності підстав для проведення перевірки, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки, відповідачем не допущено.

Крім того, в наказі від 02.09.2025 №2220-п наявне посилання на суб`єкт та об`єкт, перевірка якого проводиться, зазначена точна адреса, вказані мета, вид перевірки, підстави для проведення перевірки, визначені ПК України, дата початку і тривалість перевірки, що узгоджується з положеннями статті 81 ПК України.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача в частині відсутності підстав для призначення та проведення фактичної перевірки.

Підпунктами 1-4 пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи

- платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Вирішуючи спір по суті, суд також вважає за необхідне зазначити, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Якщо допуск до проведення перевірки відбувся, то в подальшому предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючим органом.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 05.04.2019 у справі №810/2712/17 виснував, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у спірних відносинах викладені у постановах Верховного Суду від 22.11.2019 у справі №815/4392/15, від 18.12.2019 у справі №808/3975/13-а, від 04.02.2020 у справі №809/104/16, від 20.02.2020 у справі №810/1048/17.

З матеріалів справи слідує, що допуск посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки відбувся, а відповідачем було дотримано вимоги законодавства.

Що стосується встановлених в Акті фактичної перевірки порушень, що стали підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За приписами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Таким чином, суб`єкт господарювання зобов`язаний вести облік товарних запасів за місцем їх реалізації та здійснювати лише продаж тих товарів, що відображаються в такому обліку.

Відповідно до статті 20 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обов`язки платника податків встановлено статтею 16 ПК України.

Так, платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України), а також забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених ПК України (підпункт 16.1.12 пункту 16.1 статті 16 ПК України).

ПК України, регулює порядок призначення та проведення фактичних перевірок та не передбачає для фактичних перевірок наступних обмежень: «фіксація тільки тих фактів, які будуть виявлені на місці проведення такої перевірки», «фіксація лише тих порушень законодавства, які вчинені платником під час здійснення контролюючим органом фактичної перевірки», а також обмеження щодо мінімального строку перебування на перевірці та місця складання акту фактичної перевірки.

Така позиція контролюючого органу відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 280/6832/23.

Правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП визначає Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2021 № 496 (далі — Порядок № 496).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 496 документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 розділу ІІ Порядку № 496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку.

ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку.

Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.

Записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів.

Згідно із пунктами 7- 11 розділу ІІ Порядку № 496 під час ведення обліку товарних запасів у паперовій формі записи у Формі обліку виконуються розбірливо чорнилом темного кольору або кульковою ручкою.

Під час ведення обліку товарних запасів в електронній формі ФОП обирає на власний розсуд програмний формат та метод внесення інформації до Форми обліку з дотриманням вимог цього Порядку.

Заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено.

Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки складено акт зняття залишків товарних запасів на торговельному об`єкті (в складських приміщеннях) всього на суму 280449,00 грн.

Фахівцями контролюючого органу було вручено позивачу звернення про надання документів.

Судом встановлено, що в ході проведення фактичної перевірки позивачем форму обліку товарних залишків, документи, що підтверджують облік та походження товарних, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, не надано.

В результаті чого порушено ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації на суму 280449,00 грн.

Таким чином, перевіркою встановлено та позивачем не спростовано, що не було надано на початок перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходились у місці продажу (господарському об`єкті) за адресою: Черкаська обл., Уманський район, м. Христинівка, вул. Вячеслава Чорновола 16, а також документи, що підтверджують походження такого товару.

При цьому, в разі якщо позивач, як він стверджує, здійснює ведення Форми обліку в електронній формі, то відповідно до приписів пункту 11 розділу ІІ Порядку № 496 він мав на вимогу посадових осіб контролюючого органу візуалізувати Форму обліку у форматі, який би дозволив таким особам здійснити його перегляд та/або копіювання.

Твердження позивача про те, що вся необхідна документація була направлена на електронну адресу контролюючого органу не підтверджені жодними доказами, відповідно не може вважатись ґрунтовним та об`єктивним.

У постановах від 27.12.2023 у справі №280/1998/23, від 11.01.2024 у справі №420/12275/22 Верховний Суд звертав увагу, що стаття 20 Закону № 265/95-ВР у редакції до 01 серпня 2020 року передбачала відповідальність суб`єктів господарювання за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку. Тобто, підставою для притягнення до відповідальності згідно із нормою у зазначеній редакції могло бути лише встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином. Водночас за змістом статті 20 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній з 01 серпня 2020 року, суб`єкт господарювання несе відповідальність за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або за не надання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Отже, не надання до перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР (постанова Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №280/176/23)

Таким чином, за порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, на підставі статті 20 даного Закону, до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 280449,00 грн.

Твердження позивача про те, що йому не було надано на підпис акт фактичної перевірки спростовуються наявним у матеріалах справи актом відмови від підписання матеріалів перевірки, в якому зазначено, що після ознайомлення з актом ненадання документів (їх засвідчених копій) від 03.09.2025 ФОП ОСОБА_1 відмовився від підписання матеріалів перевірки.

Стверджуючи про те, що акт фактичної перевірки складений не у відповідності до чинного законодавства позивач конкретних порушень з боку контролюючого органу в цій частині не зазначив.

За наведених вище обставин, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність у діях позивача правопорушення вимог пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а, відтак - правомірність винесеного ГУ ДПС у Черкаській області податкового повідомлення-рішення від 01.10.2025 №0178100707, що доводами позовної заяви не спростовується.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Петро ПАЛАМАР