Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №560/3658/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3658/26

РІШЕННЯ

іменем України

19 травня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно грошового забезпечення, а також виплати грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020).

2. Зобов`язати Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди які мають постійний характер, премія); одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення а також грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 року.

5. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 року.

6. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396, як учаснику бойових дій.

7. Зобов`язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2025 році відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396, як учаснику бойових дій.

8. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

9. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року, обчислене за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

10. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року.

11. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року.

12. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період липень-грудень 2025 року із застосуванням базового місяця - січень 2025 року.

13. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період липень-грудень 2025 року із застосуванням базового місяця - січень 2025 року.

14. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховані (донараховані) ОСОБА_1 суми грошового забезпечення, та подати відповідний розрахунок у відповідності до діючого законодавства України за відповідні місяці нарахованого (донарахованого) грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач неправомірно нараховував грошове забезпечення позивача, розраховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тоді як з 29.01.2020 підлягала застосуванню первісна редакція пункту 4 постанови КМУ № 704 від 30.08.2017, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року. Внаслідок цього позивачу також були неправомірно занижені допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2020–2023 роки, розмір яких залежав від посадового окладу.

Крім того, за твердженням позивача, у період з 01.12.2024 по 06.12.2024 він виконував бойове (спеціальне) завдання з контррозвідувального забезпечення військових формувань в умовах безпосереднього вогневого зіткнення з противником на території Лиманської міської громади Донецької області на підставі бойового розпорядження № 17/5-38т від 30.11.2024. Незважаючи на це, відповідач не нарахував та не виплатив йому додаткову винагороду згідно з постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 за вказаний період у розмірі 100 000 грн. пропорційно часу участі в бойових діях.

Також позивач зазначає, що як учасник бойових дій (посвідчення НОМЕР_1 від 18.08.2017) він мав право на разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2025 році у розмірі 1 000 грн відповідно до постанови КМУ № 1396 від 27.12.2023. З цією метою 03.07.2025 ним було подано відповідний рапорт, однак виплату здійснено не було, що підтверджується листом ФЕУ СБУ від 20.10.2025.

Щодо періоду з 11.03.2025 по 15.01.2026 позивач зазначає, що після закінчення строку перебування у розпорядженні начальника ДВКР СБУ відповідач повністю припинив нарахування та виплату грошового забезпечення, посилаючись на відсутність правових підстав. На думку позивача, такі дії є протиправними, оскільки впродовж усього вказаного періоду він зберігав статус військовослужбовця, продовжував виконувати службові обов`язки у 5 відділі 5 управління ДВКР СБУ, а чинне законодавство не передбачає припинення виплати грошового забезпечення у разі закінчення строку перебування у розпорядженні без прийняття рішення про призначення на посаду або звільнення з військової служби. Відповідно, у цьому ж періоді позивачу не нараховувалась додаткова винагорода згідно з постановою КМУ № 168, а також індексація грошового забезпечення за липень-грудень 2025 року на суму 799,39 грн.

Із наведених підстав позивач також просить зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на донараховані суми грошового забезпечення та подати відповідний звітний розрахунок.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні). Витребувано у позивача та відповідача докази.

Ухвалою від 11.03.2026 роз`єднано в самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 у справі 560/3658/26.

Ухвалою суду від 25.03.2026 об`єднано в одне провадження адміністративні справи №560/3658/26, №560/3878/26, №560/3879/26, №560/3880/26, №560/3881/26, №560/3882/26, за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Присвоєно об`єднаній справі номер №560/3658/26.

Ухвалою суду від 10.04.2026 клопотання Служби безпеки України про продовження процесуального строку для подання до суду відзиву на позовну заяву та доказів у справі №560/3658/26 задоволено. Продовжено Службі безпеки України процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів до 20.04.2026.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву з додатками з грифом "дск", в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, відповідач зазначає, що постановою КМУ № 704 від 30.08.2017 з 01.03.2018 запроваджено новий порядок нарахування грошового забезпечення. Пунктом 6 постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, якими визначено, що розміри посадових окладів розраховуються виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Хоча постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано, а Верховний Суд постановою від 22.10.2022 залишив це рішення без змін, відповідач наголошує, що визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, або його скасування не поновлює дію попереднього акта. З 20.05.2023 набрала чинності постанова КМУ № 481 від 12.05.2023, якою встановлено фіксований розмір 1 762 грн для розрахунку грошового забезпечення. Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23 зазначив, що з дня набрання чинності постановою № 481 (20.05.2023) у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року. З огляду на викладене відповідач вважає вимоги щодо перерахунку необґрунтованими.

Щодо додаткової винагороди згідно з постановою КМУ № 168 за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 та з 11.03.2025 по 15.01.2026 відповідач зазначає, що відповідно до тимчасових функціональних обов`язків, затверджених розпорядженням начальника ДВКР СБУ від 20.12.2024 № 2111/ДСК, основним функціональним призначенням ОСОБА_1 на час перебування у розпорядженні було виконання завдань організаційного, інформаційного та документального забезпечення керівництва 5 управління ДВКР СБУ з дислокацією у м. Дніпро. Посадовими обов`язками не було прямо передбачено участі ОСОБА_1 у заходах, пов`язаних з виконанням бойових завдань або безпосередньою протидією ворожим формуванням. Відомості про те, що після 06.12.2024 ОСОБА_1 виконував службові завдання в районах ведення бойових дій, у відповідача відсутні. Зокрема, у бойовому донесенні начальника 5 управління ДВКР СБУ щодо виконання бойового розпорядження № 17/5-38тБР від 30.11.2024 дані про виконання цього завдання майором ОСОБА_1 відсутні. Порядок виплати додаткової винагороди згідно з Порядком № 357 передбачає включення до відповідних наказів лише тих осіб, які відповідають умовам постанови № 168. Оскільки ОСОБА_1 до таких наказів включений не був на законних підставах, відповідач вважає ці вимоги безпідставними.

Щодо разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році відповідач зазначає, що відповідно до Порядку № 1396 та наказу ЦУ СБУ № 18/ДСК від 10.01.2025 виплата здійснюється на підставі поданих рапортів осіб, які мають на неї право і не перебувають на обліку в Пенсійному фонді. Однак рапорт ОСОБА_1 з повідомленням про неотримання такої допомоги з інших джерел до підрозділу, де він проходив службу, не надходив, у зв`язку з чим виплата не здійснювалась.

Щодо грошового забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026 відповідач пояснює, що строк перебування ОСОБА_1 у розпорядженні начальника ДВКР СБУ закінчився 10.03.2025. Оскільки наказів по особовому складу про продовження виплати грошового забезпечення до фінансово-економічного управління СБУ не надходило, правові підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення після 10.03.2025 були відсутні. Відповідно, індексація грошового забезпечення за вказаний період та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування також не нараховувались, оскільки базою для їх нарахування є грошове забезпечення, яке у спірний період не виплачувалось.

З урахуванням наведеного відповідач просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 30 січня 2019 року проходив військову службу в органах Служби безпеки України за контрактом на посаді офіцерського складу. До грудня 2024 року обіймав посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1 сектору 5 відділу (з місцем дислокації у АДРЕСА_1 ) 5 управління (з місцем дислокації у АДРЕСА_2 ) Департаменту військової контррозвідки СБУ.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням УБД серії НОМЕР_2 від 18.08.2017.

Наказом Голови СБУ від 06.12.2024 № 1661-ос/дск ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника ДВКР СБУ та звільнено з посади за підпунктом «б» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказом начальника ДВКР СБУ від 21.02.2025 № 52-ОС/дск ОСОБА_1 продовжено строк перебування у розпорядженні на період щорічної основної відпустки строком 5 календарних днів - до 10.03.2025 включно.

Наказом Голови СБУ від 29.12.2025 № 1797-ОС/дск та наказом начальника ДВКР СБУ від 14.01.2026 № 12-ОС/дск ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 15 січня 2026 року та направлено у розпорядження Міністра оборони України відповідно до пункту 49 Положення № 1262.

Позивач, вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення та інших виплат за спірний період у належному розмірі, звернувся до суду з цим позовом.

Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже зазначеними змінами було чітко встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

За змістом частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.

Тобто, з 29.01.2020 у зв`язку із відновленням дії пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Натомість, відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідач не здійснив відповідні перерахунки та виплату сум грошового забезпечення, що свідчить про наявність протиправності щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684,00 грн.

З наведеного вбачається, що редакції законів України про державний бюджет на 2020-2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.

Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Однак, постановою Верховного Суду України від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 колегія суддів відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі №420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.

Так, у справі №520/5814/24 колегія суддів сформувала наступний правовий висновок: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до постанови №704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

Вказані висновки Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин.

Суд також звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні тощо.

Разом з тим, перерахунку з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року підлягають лише ті одноразові додаткові види грошового забезпечення, які вже були нараховані та виплачені позивачу за спірний період.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, щомісячні і одноразові додаткові види грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, діяв протиправно.

Таким чином, необхідно зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, нараховані та виплачені за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог у цій частині, суд виходить з такого.

Матеріалами справи підтверджено, що після закінчення 10.03.2025 строку перебування ОСОБА_1 у розпорядженні начальника ДВКР СБУ відповідач повністю припинив нарахування та виплату грошового забезпечення. Водночас наказ про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу було прийнято лише 14 січня 2026 року. Таким чином, упродовж усього спірного періоду - з 11.03.2025 по 15.01.2026 - ОСОБА_1 зберігав статус військовослужбовця Служби безпеки України.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262, після закінчення строку перебування у розпорядженні у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування у розпорядженні, військовослужбовець призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку. Тобто чинне законодавство покладає на відповідний орган обов`язок у можливо короткий строк прийняти одне з двох рішень: або призначити військовослужбовця на посаду, або звільнити його з військової служби. Будь яких інших наслідків закінчення строку перебування у розпорядженні, зокрема припинення виплати грошового забезпечення без одночасного прийняття рішення про звільнення, законодавство не передбачає.

Суд наголошує, що ситуація правової невизначеності, яка склалася у цій справі, коли після закінчення строку перебування у розпорядженні відповідач протягом понад десяти місяців не приймав рішення ні про призначення позивача на посаду, ні про його звільнення з військової служби, є наслідком бездіяльності самого відповідача. Відповідно, правова невизначеність статусу позивача у цей період є результатом неналежного виконання відповідачем його власних обов`язків і не може слугувати підставою для позбавлення військовослужбовця гарантованого державою грошового забезпечення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України. Наведені положення є нормами прямої дії і не містять жодних винятків, які б дозволяли позбавити військовослужбовця грошового забезпечення лише на тій підставі, що закінчився строк його перебування у розпорядженні.

Конституційний Суд України у рішеннях від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 неодноразово підкреслював, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни та професійної придатності, а тому повинна компенсуватися підвищеними гарантіями соціальної захищеності. У рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 Конституційний Суд України також зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя.

Таким чином, отримання грошового забезпечення є конституційно гарантованим правом військовослужбовця, яке не може бути звужено чи скасовано підзаконними нормативними актами або внутрішніми інструкціями відповідача. Посилання відповідача на положення пункту 2 глави 1 розділу IV Інструкції № 515/ДСК про відсутність наказу по особовому складу як підставу для припинення виплат суд оцінює критично, оскільки зазначена Інструкція є підзаконним нормативним актом відомчого характеру і не може обмежувати права, гарантовані законом. Крім того, відсутність відповідного наказу по особовому складу в цьому випадку є наслідком саме бездіяльності відповідача, а тому не може бути використана ним як правове обґрунтування для позбавлення позивача грошового забезпечення.

Суд також зважає на те, що відповідач не надав жодних доказів прийняття протягом спірного періоду рішення про призначення ОСОБА_1 на іншу посаду або про ініціювання його звільнення з військової служби в установленому порядку. Натомість позивач продовжував перебувати на військовій службі, виконувати службові обов`язки у 5 відділі 5 управління ДВКР СБУ та організаційно підпорядковувався визначеним посадовим особам, що підтверджується матеріалами справи.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, є протиправною. Відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за вказаний період з урахуванням раніше виплачених сум. Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період липень-грудень 2025 року із застосуванням базового місяця - січень 2025 року є передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення №1282-XII від 03.07.1991 - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому індексація нараховується на фактично нараховані грошові доходи. Разом з тим, основне грошове забезпечення позивача за вказаний період станом на момент звернення до суду не нараховано. Оскільки індексація безпосередньо залежить від наявності нарахованого грошового забезпечення, яке є її базою для обчислення, то нарахування індексації без попередньо визначеної та нарахованої основної суми грошового забезпечення є неможливим.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині є передчасними та не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) на нараховані (донараховані) ОСОБА_1 суми грошового забезпечення, а також подати відповідний розрахунок за відповідні місяці, суд також вважає передчасними з таких підстав.

З аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 слідує, що обов`язок із нарахування та сплати ЄСВ виникає у роботодавця (страхувальника) у момент нарахування заробітної плати (грошового забезпечення) застрахованій особі. Отже, нарахування ЄСВ є похідним зобов`язанням, яке нерозривно пов`язане з фактом нарахування основної виплати.

Оскільки грошове забезпечення ОСОБА_1 за відповідні місяці на момент подання позову не нараховано, підстави для виникнення обов`язку з нарахування та сплати ЄСВ, а так само для подання відповідного розрахунку ще не настали.

Таким чином, вимоги в цій частині також є передчасними, оскільки право позивача на відповідне нарахування ЄСВ та подання розрахунку не може вважатися порушеним до моменту виникнення самого обов`язку відповідача, тобто до фактичного нарахування грошового забезпечення.

Стосовно повних вимог про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2025 році відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396, як учаснику бойових дій, суд зазначає таке.

Постановою КМУ від 27.12.2023 № 1396 затверджено Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Постановою КМУ від 29.04.2025 № 486 встановлено розмір такої виплати у 2025 році для учасників бойових дій у сумі 1 000 гривень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням УБД серії НОМЕР_2 від 18.08.2017. Зазначений статус отримано у встановленому законом порядку відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач також підтверджує, що на обліку в Пенсійному фонді України не перебуває та пенсію або щомісячне довічне грошове утримання не отримує. Таким чином, суд констатує, що ОСОБА_1 за своїм правовим статусом належить до кола осіб, які мають право на отримання зазначеної виплати.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, суд враховує таке.

Відповідно до положень наказу ЦУ СБУ від 10.01.2025 № 18/ДСК «Про основні напрями бюджетної політики Служби безпеки України у 2025 році та заходи щодо ефективного використання бюджетних коштів», виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності здійснюється на підставі поданих рапортів осіб, які мають на неї право. Отже, обов`язковою процедурною умовою для здійснення виплати є належне подання рапорту до уповноваженого підрозділу у встановленому порядку.

Позивач стверджує, що 03 липня 2025 року ним було подано рапорт на ім`я начальника ДВКР СБУ із проханням виплатити зазначену допомогу, і що рапорт передавався через відповідальну посадову особу ДВКР СБУ за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку. На підтвердження факту подання рапорту позивач надав копію самого рапорту та роздруківку переписки з месенджера.

Оцінюючи зазначені докази, суд зазначає, що роздруківка переписки з месенджера не є належним доказом офіційного подання рапорту в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України та вимог законодавства про порядок документообігу у Службі безпеки України. Службова кореспонденція у Службі безпеки України, зокрема рапорти військовослужбовців, підлягає реєстрації та проходить встановлений порядок документообігу. Повідомлення, надіслані засобами месенджерів або через соціальні мережі, не відповідають вимогам до форми та порядку подання службових документів, а їх направлення не свідчить про офіційне отримання таких документів відповідним підрозділом.

Позивачем також не надано жодних доказів, які б підтверджували факт реєстрації рапорту у відповідному підрозділі відповідача, зокрема: реєстраційного номера вхідної кореспонденції, поштового відправлення з описом вкладення та повідомленням про вручення, підтвердження отримання рапорту посадовою особою відповідача в офіційному порядку або будь-якого іншого документа, який би свідчив про надходження рапорту до уповноваженого підрозділу відповідача.

Крім того, суд зважає на позицію відповідача, який у відзиві підтвердив, що рапорт ОСОБА_1 з повідомленням про неотримання такої допомоги з інших джерел до підрозділу, в якому він проходив службу, в установленому порядку не надходив. Позивачем ця обставина у встановленому процесуальному порядку спростована не була, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Суд також звертає увагу на те, що сам по собі факт наявності у позивача права на отримання разової грошової допомоги до Дня Незалежності України не є достатньою підставою для зобов`язання відповідача здійснити таку виплату в судовому порядку за відсутності доказів звернення до відповідача з належним чином оформленою заявою (рапортом) та відмови або ухилення від здійснення виплати.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році та зобов`язання відповідача здійснити таку виплату задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 року та з 11.03.2025 року по 15.01.2026 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) встановлено механізм виплати додаткової винагороди військовослужбовцям в умовах воєнного стану.

Абзацом першим пункту 1-1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзацом другим пункту 1-1 Постанови № 168 передбачено, що у разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Пунктом 2-1 Постанови № 168 встановлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, особливості виплати додаткової винагороди під час проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), а також перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

На виконання зазначеного положення наказом Центрального управління СБУ від 05.09.2023 № 357, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.09.2023 за № 1570/40626, затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Служби безпеки України винагород, передбачених постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 (далі - Порядок № 357).

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку № 357 військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн є безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення оборони України з безпосереднім перебуванням в районах їх здійснення. Сам по собі факт перебування на військовій службі в умовах воєнного стану, виконання службових обов`язків або задіяння у бойовому розпорядженні без підтвердження безпосередньої участі у бойових діях не є достатньою підставою для нарахування зазначеної виплати.

Розглядаючи обставини справи в цій частині, суд встановив таке.

Позивач стверджує, що у період з 01.12.2024 по 06.12.2024 він виконував бойове (спеціальне) завдання з контррозвідувального забезпечення військових формувань оперативно-стратегічного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в операційній смузі оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на території Лиманської міської громади Краматорського району Донецької області на підставі бойового розпорядження № 17/5-38т від 30.11.2024, безпосередньо виконуючи бойові (спеціальні) завдання в умовах безпосереднього вогневого зіткнення з противником.

Між тим, відповідно до бойового донесення начальника 5 управління (з дислокацією у м. Дніпро) ДВКР СБУ № 17/5/5-118 від 02.01.2025, складеного за результатами виконання завдань за бойовим розпорядженням № 17/5-38тБР від 30.11.2024, дані про виконання бойового завдання безпосередньо майором ОСОБА_1 відсутні.

Крім того, судом враховано, що відповідно до тимчасових функціональних обов`язків ОСОБА_1 , затверджених розпорядженням начальника Департаменту від 20.12.2024 № 2111/ДСК, основним функціональним призначенням позивача на час перебування у розпорядженні визначено виконання завдань організаційного, інформаційного та документального забезпечення керівництва 5 управління (з дислокацією у м. Дніпро) ДВКР СБУ. При цьому, посадовими обов`язками не було прямо передбачено участі ОСОБА_1 у заходах, пов`язаних із виконанням завдань в умовах бойових дій або безпосередньої протидії воєнізованим формуванням противника в умовах військової агресії проти України.

Суд також зважає на те, що механізм нарахування та виплати додаткової винагороди за Порядком № 357 передбачає включення військовослужбовця до відповідного наказу на виплату за поданням керівника підрозділу на підставі бойових донесень (підсумкових рапортів). Як пояснив відповідач, підготовка таких наказів здійснюється за принципом включення до них виключно тих осіб, які відповідно до наявних документів мають право на відповідні виплати згідно з Постановою № 168 та Порядком № 357. ОСОБА_1 до наказів на виплату додаткової винагороди включений не був, оскільки документальне підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях у зазначений період у відповідача було відсутнє.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його безпосередньої участі у бойових діях у період з 01.12.2024 по 06.12.2024 та з 11.03.2025 року по 15.01.2026 у розумінні абзацу першого пункту 1-1 Постанови № 168. Наявні у справі матеріали, свідчать про відсутність документального підтвердження такої участі з боку відповідного командування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно з пунктом 1-1 Постанови № 168 у розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах за період з 01.12.2024 по 06.12.2024 та з 11.03.2025 по 15.01.2026, а також про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку аргументам сторін, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач є учасником бойових дій та на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення позивачем інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим підстави для їх розподілу та стягнення з відповідача відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без урахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020.

Зобов`язати Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, нараховані та виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням посадового окладу) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026, обчисленого за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11.03.2025 по 15.01.2026, обчислене за останньою займаною ним посадою старшого оперуповноваженого в ОВС 5 відділу (з місцем дислокації у м. Сєвєродонецьк) 5 управління ДВКР СБУ, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Служба безпеки України (вул. Малопідвальна, 16,м. Київ,01001 , код ЄДРПОУ - 00034074)

Головуючий суддя В.К. Блонський