Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №160/2705/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокуСправа №160/2705/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно нього стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 03.08.2023 р. по 21.01.2026 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

- зобов`язати відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 03.08.2023 р. по 21.01.2026 р. не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно нього стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 21.01.2026 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 21.01.2026 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу у ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області та на теперішній час є виключеним зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Так, за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року йому не була нарахована та виплачена відповідачем індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 21.01.2026 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4871/25 на його розрахунковий рахунок була нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому зауважив, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації (грошового забезпечення) у повному обсязі. Відтак вважає, що існують достатні правові підстави для нарахування йому середнього грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду 03.03.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб`єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме, у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду. Стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, отже відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку й компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом. З огляду на зазначене, відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених ч.2 ст.117 КЗпП України, у вигляді сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення. З огляду на вказане, відповідач просив суд відмовити повністю у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 13.04.2026 року витребувано від відповідача належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) позивача за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 - в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення остаточного розрахунку при звільненні, із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.

До суду 07.05.2026 на виконання ухвали від 13.04.2026 надійшли витребувані документи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Наказом від 03.08.2023 № 388 (з кадрових питань (особового складу)) позивача виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Проте, при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року у справі №160/4871/25 задоволено частково позовні вимоги, та ухвалено:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року;

- зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

21.01.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року у справі №160/4871/25 відповідачем виплачено на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 62 904,68 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч.1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 20.06.2024 року №3724-ІХ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, оскільки з позивачем на день його виключення із списків особового складу не було проведено усіх необхідних виплат, зокрема не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, то він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, суд звертає увагу на зміну нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а як наслідок, відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за повний період затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (далі - Закон №2352-ІХ) (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 23.05.2024 у справі №560/11616/23.

З урахуванням приписів ст.117 КЗпП України та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач був звільнений зі служби з 03.08.2023, згідно із наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 03.08.2023 року №388.

Отже, остаточний розрахунок з ним мав бути проведений 03.08.2023 року в день звільнення та виключення з кадрів відповідача.

Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 62 904,68 грн були виплачені лише 21.01.2026 року, відповідно до виписки про зарахування на його рахунок.

Оскільки днем звільнення є 03.08.2023 року, то першим днем затримки є 04.08.2026 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, то такий проведено 21.01.2026 року, а тому останнім днем затримки є 20.01.2026 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за 03.08.2023 р. (день звільнення позивача зі служби) та за 21.01.2026 р. (день остаточного розрахунку із позивачем), оскільки першим та останнім днями затримки з проведення із ним остаточного розрахунку при звільненні є 04.08.2023 р. та 20.01.2026 р., відповідно.

Період стягнення з 04.08.2023 р. по 20.01.2026 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до п.2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 Порядку № 100).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із довідкою про нараховане грошове забезпечення позивача за 2023 рік, за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, нараховано за червень 2023 року 32 094,00 грн, за липень 2023 року 32 094,00 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 60 днів.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення складає 1 069,80 грн (32 094 грн + 32 094 грн : 60 календарних днів).

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 04.08.2023 р. по 20.01.2026 р.) та становить 900 календарних днів.

Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з 04.08.2023 (наступний день після звільнення зі служби).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 196 843,20 грн (1 069,80 грн х 184 дні).

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

Суд звертає увагу на те, що існує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з цього питання, викладений у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.

Серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, а також вказано наступне.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, співмірність застосовується і до спірного періоду.

Затримана виплата склала 196 843,20 грн.

Відповідачем надано довідку-розрахунок при звільненні.

Згідно довідки відповідача від 01.05.2026 року №51 при звільненні позивачу визначено до виплати 32 094 грн.

Таким чином, загалом належало при звільненні 32 094 грн + 196 843,20 грн = 228937,20 грн.

Як наслідок, протиправно не виплачено: 196 843,20 грн : 228 937,20 грн = 85,98% від сум, що мали бути виплачені.

Отже, позивачу до виплати за спірний період належить 196 843,20 грн. х 85,98% = 169245,78 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

В т.ч. суд зауважує, що належним та ефективним способом поновлення та захисту прав в спорах даної категорії є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо доводів відповідача суд зауважує, що виключно результатом його протиправної поведінки, що вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, є виникнення періоду затримки розрахунку як такого. Відповідач згідно із принципом законності мав здійснювати позивачу нарахування, на які він мав право, така поведінка є обов`язком відповідача, який він не виконав, що вже підтверджено рішенням суду.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає на таке.

Суд зауважує, що позивач заявив вимоги щодо компенсації не відносно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (така виплата лише буде здійснена), а щодо індексації грошового забезпечення (вже проведена виплата 21.01.2026 року).

Отже, такі вимоги не є передчасними та вирішуються судом по суті.

Відповідно до ст.1 Закону Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст.2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із ст.4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок) проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно із п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2024 року у справі №520/2674/2020.

Щодо спірних правовідносин в наявності наступні правові висновки, сформовані Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20.

Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати.

Отже, в цій справі не має визначального значення чи здійснив відповідач відмову у виплаті позивачу спірної компенсації, оскільки така виплата є імперативним обов`язком відповідача, який має встановлений порядок виконання компенсація сплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Як наслідок, виплативши позивачу заборгованість відповідач в силу закону та незалежно від подання позивачем окремої заяви з цього приводу мав обов`язок в тому ж місяці здійснити виплату позивачу відповідної компенсації. Проте, докази виплати такої компенсації відсутні.

Таким чином, в цій справі позивач має право на отримання заявленої компенсації.

Суд повторно підкреслює, що компенсація заявлена не щодо середнього заробітку, а саме щодо індексації, яка виплачена позивачу на виконання рішення суду (є затриманою сумою). Факт виплати відповідної суми є підставою для компенсації втрати частини доходів громадян.

Також суд зазначає, що правовідносини щодо розміру компенсації між сторонами ще не виникли, в зв`язку з чим передчасним є зобов`язання здійснити виплату такої компенсації в конкретному розмірі.

Крім того, компенсація, передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2025 року у справі №420/16557/24, від 04.09.2025 року у справі №380/8640/24.

Як встановлено судом, відповідачем не виплачено позивачу в повному обсязі грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, а отже фактично порушено строки виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, а отже відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період в якому йому було нараховано, але не виплачено грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення, а саме: з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

З огляду на вищевикладене, з метою повного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Також суд зазначає, що позовні вимоги в частині виплати компенсації втрати частини доходів підлягають задоволенню виключно за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, оскільки компенсація втрати частини доходів нараховується за період в якому позивачу було нараховано, але не виплачено грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення.

У задоволенні іншої частини позовної заяви слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 665,60 грн (1331,20 грн : 2).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуації у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 169 245,78 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, виплаченої 21.01.2026 року.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (49070, м.Дніпро, вул.Короленка, 4 ЄДРПОУ 38598371) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма