Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №160/3787/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокуСправа №160/3787/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до положень пункту "д" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди навчання з 01.09.1981 р. по 12.07.1984 р.;

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Вінницькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, періоди роботи визначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 27.10.2000 р. по 29.07.2003 рік включно;

- зобов`язати Головне управління ПФУ у Вінницькій області призначити та виплатити пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку згідно із ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 12.01.2026 року він звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, отримав рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області, яким відмовлено йому в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Також, цим рішенням не зараховано період навчання з 01.09.1981 р. по 12.07.1984 р. згідно із дипломом НОМЕР_2 від 12.07.1984. Адже, з 23.12.2023 року Республіка Білорусь припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Крім того, йому не зарахований період роботи в російській федерації з 27.10.2000 по 29.07.2003 згідно із записом трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.01.1987, оскільки з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.ст.160, 161 КАС України та запропоновано позивачу у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання уточненої позовної заяви, в якій уточнити суб`єктний склад сторін та привести у відповідність найменування відповідача з кодом ЄДРПОУ.

На виконання ухвали суду 09.03.2026 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 31.03.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 12.01.2026 року позивач звернувся до пенсійного фонду із заявою для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV. За результатами розгляду заяви позивача, Головним управління ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення від 19.01.2026 №045750035675 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості відповідно до поданих документів. За наданими документами до страхового стажу позивача не зарахований період навчання з 01.09.1981 по 12.07.1984 згідно із дипломом НОМЕР_2 від 12.07.1984. Так як навчання набуте на території Республіки Білорусь та відсутнє документальне підтвердження від іншої держави колишнього СРСР про нездійснення призначення пенсії за стаж набутий до 01.01.1992 року згідно із Порядком підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 року № 562. З 23.12.2023 р. Республіка Білорусь припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Також не зарахований період роботи позивача в російській федерації з 27.10.2000 по 29.07.2003 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 01.01.1987, оскільки з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Тому пенсії громадян, які проживали, працювали на території рф, призначаються на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Як наслідок по страхового стажу зараховуються лише періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 року. З урахуванням наведеного у відповідача не було законних підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяви, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 12.01.2026 року звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком

За принципом екстериторіальності заява позивача від 12.01.2026 року щодо призначення пенсії була розглянута Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області.

Рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 19.01.2026 №045750035675 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Його страховий страж складає 31 рік 01 місяць 01 день.

Так, за результатом розгляду документів до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1981 по 12.07.1984 згідно із дипломом НОМЕР_2 від 12.07.1984, оскільки навчання набуте на території Республіки Білорусь та відсутнє документальне підтвердження від іншої держави колишнього СРСР про нездійснення призначення пенсії за стаж набутий до 01.01.1992 року згідно із Порядком підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 року №562. З 23.12.2023 р. Республіка Білорусь припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Не зарахований період роботи в рф з 27.10.2000 по 29.07.2003 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 01.01.1987, оскільки з 01.01.2023 р. рф також припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.09.1981 по 12.07.1984 згідно із дипломом НОМЕР_2 від 12.07.1984, оскільки навчання набуте на території Республіки Білорусь, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст.56-63 Закону №1788-ХІІ.

За період до 1 січня 2004 року до стажу роботи зараховується час навчання на денній формі у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. До стажу роботи, який дає право на пенсійне забезпечення, зараховується також навчання в семінарії, Духовній академії при наявності документів про період навчання в зазначених навчальних закладах за денною формою.

Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних, які містять відомості про періоди навчання.

Згідно із п."д" ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до п.8 Порядку №637, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Згідно із п.1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

На підтвердження періоду навчання з 01.09.1981 по 12.07.1984 позивачем надано копію диплому серії НОМЕР_2 від 12.07.1984.

Зі змісту копії диплому вбачається, що ОСОБА_1 в 1981 році вступив, а в 12.07.1984 році закінчив навчання за спеціальністю "електромонтера по ремонту обслуговування електрообладнання". Рішенням державної екзаменаційної комісії від 12.07.1984 р. позивачу присвоєно кваліфікацію електромонтера по ремонту обслуговування електрообладнання 3-го розряду.

Суд зауважує, що вказаний вище диплом не містить помарок, виправлень та підчисток, на ньому є підписи уповноважених осіб, його завірено печаткою навчального закладу, проставлена відмітка про видачу та реєстраційний номер диплома.

Окрім того, як зазначалось вище, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

При цьому, позивачу було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи на території Республіки Білорусь, оскільки у 2023 році припинено дію міжнародної Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Зокрема, Угода між урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію 23 грудня 2023 року.

Щодо припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, суд зазначає на таке.

При визначенні права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Білорусь.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

В свою чергу, Угода між урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію 23 грудня 2023 року.

Відтак, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду навчання позивача з 01.09.1981 по 12.07.1984 згідно із дипломом НОМЕР_2 від 12.07.1984, є безпідставними.

Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в рф з 27.10.2000 по 29.07.2003 згідно із трудовою книжкою НОМЕР_4 від 01.01.1987, оскільки з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.01.1987 року вбачається, що у спірний період позивач працював на наступних посадах:

- 27.10.2000 - прийнятий слюсарем по ремонту автомобілів 3 розряду, на підставі наказу № 109лс від 27.10.2000 р.;

- 12.11.2001 - переведений водієм автобуса, на підставі наказу № 101лс від 12.11.2001 р.;

- 23.12.2002 - ГУП "Якутуголь" - шахта (Наказ №440ли - від 30.12.2002);

- 29.07.2003 - ОАО "Якутуголь" - шахта (Наказ №100ли - від 31.07.2003).

Так, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не враховано періоди роботи в рф з 27.10.2000 по 29.07.2003 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_5 від 01.01.1987, оскільки з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Проте, такі доводи відхиляються судом, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивача.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та рф (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до ст.1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою КМУ від 29.11.2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 р.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. №1328 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі в Угоді від 13.03.1992 р., так само, як і прийняття постанови КМУ від 29.11.2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

За таких обставин, право позивача на обрахунок стажу при призначенні пенсії, набутого на території країни-учасниці Угоди, не може пов`язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з такою країною, оскільки у період роботи позивача в рф вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, останній не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи на території рф до стажу, що надає право на пенсійне забезпечення.

Суд зауважує, що оскільки позивач працював у рф в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території рф та, відповідно, і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.

У своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, відповідач протиправно не врахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 27.10.2000 по 29.07.2003 на території рф.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 19.01.2026 №045750035675 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно із ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Крім того, статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе лише зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 12.01.2026 року, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1981 р. по 12.07.1984 р., та періоди роботи визначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 27.10.2000 р. по 29.07.2003., та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 665,60 грн (1 331,20 грн : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.01.2026 року №045750035675, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1981 р. по 12.07.1984 р., та періоди роботи визначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 27.10.2000 р. по 29.07.2003 р., з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул.Зодчих, буд.22, м.Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_6 ) судові витрати по справі у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма