Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №160/7200/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокуСправа №160/7200/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.08.2024 №046850015033, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у призначенні пенсіі за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне Дніпропетровській управління області Пенсійного зарахувати фонду ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 періоди її роботи з 11.08.1983 по 10.01.1984 та з 11.01.1984 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи як один рік та шість місяців, та період з 01.01.1991 по 29.05.1996, а також призначити і виплачувати їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 13.07.2024..

В обґрунтування позову зазначив, що має достатній та необхідний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому відмова відповідача у призначенні такої пенсії у зв`язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу за формальних підстав є незмістовною, оскільки у трудовій книжці щодо вказаних періодів роботи наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. Крім того зазначає, що у спірний період працювала в районі Крайньої Півночі та такий період має бути зарахований у пільговому обрахунку. За викладених обставин просить задовольнити позов.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачам запропоновано надати відзиви на позовну заяву.

Відповідачі наданим правом не скористалися. Про розгляд справи повідомлені належним чином..

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 05.08.2024 року позивач звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058–IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності відповідно до Порядку приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (зі змінами) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

Рішенням відповідача-2 від 12.08.2024 №046850015033 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу (31 рік). При цьому, також зазначено, що до страхового стажу не зараховано, у тому числі, період з 10.01.1984 по 28.05.1996, оскільки відсутній запис про звільнення у зв`язку з переведенням, а період з 28.05.1996 по 29.05.1996 року, оскільки набутий на території рф.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Як вже встановлено судом, досягнувши 60 річного віку, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV.

Проте, відповідачем-2 відмовлено позивачу у призначенні такої пенсії з огляду на те, що період роботи з 10.01.1984 по 28.05.1996, не зарахований до страхового стажу позивача у зв`язку з наявністю в трудовій книжці певних недоліків (відсутній запис про звільнення у зв`язку з переведенням), а період з 28.05.1996 по 29.05.1996 року, оскільки набутий на території рф, а відтак загальний страхований страж позивача за позицією відповідача складає 24 роки 22 дні при необхідних 31 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача відмічає, що в них наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу за період роботи з 10.01.1984 по 29.05.1996 року.

Більш того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Крім того, положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі №345/9/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Таким чином, враховуючи правові позиції Верхового Суду, а також встановлені у цій справі обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 10.01.1984 по 29.05.1996 року підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача для нарахування/призначення пенсії, тоді як оскаржене рішення відповідача-2 з цього приводу є протиправними.

Щодо вимог про зарахування періодів роботи з 10.01.1984 по 29.05.1996 року з 11.08.1983 по 10.01.1984 та з 11.01.1984 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи як один рік та шість місяців суд зазначає про таке.

Відповідно до п.5 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Цим же пунктом передбачено тимчасово, до ухвалення відповідного закону, період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген, зараховувати до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним до 01.01.1991.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10.02.1960 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР №1908-VII від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в умовах та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей держави, на умовах укладених ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк більше п`яти, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги : зарахувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Аналізуючи наведені вище правові норми, можливо дійти висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року, відповідно до якого місто Воркута з територіями, які находяться в адміністративному підпорядкуванні його міської Ради народних депутатів, відноситься до районів Крайньої Півночі.

Судом встановлено, що позивачем при поданні заяви про призначення пенсії територіальному органу Пенсійного фонду України надана трудова книжка серії НОМЕР_1 , записами №№1-12 якої підтверджується період роботи позивача з 11.08.1983 по 29.05.1996 в районі Крайньої Півночі, а саме в м. Воркута Республіки Коми російської федерації.

Крім того, факт того, що позивач працювала в районі Крайньої Півночі у вказаний вище період підтверджується також і довідкою Державної бюджетної установи охорони здоров`я Республіки Коми «Воркутинська лікарня швидкої медичної допомоги» №3096 від 19.04.2024, довідками Муніципального державного закладу «Воркутинський муніципальний архів» від 18.03.2024 №1473-24/24 та від 18.03.2024 №1651-24/24.

Таким чином, оскільки наявне документальне підтвердження наявності в позивача стажу роботи в районах Крайньої Півночі з 11.08.1983 по 29.05.1996, тому на останнього поширюються пільги, регламентовані Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою № 148, та відповідно наявні достатні та необхідні правові підстави для зарахування до страхового стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців періоду роботи позивача: з 11.08.1983 по 31.12.1990, враховуючи, що відповідно до законодавства України пільги по зарахуванню періодів роботи в районах Крайньої Півночі застосовуються до стажу, набутого до 01.01.1991 року.

При цьому, судом враховується, що означені вимоги не звернуті на майбутнє попри відсутність формальних підстав/мотивів відмови у вчиненні цих дій з боку відповідачів, адже матеріали справи містять документальне підтвердження порушених прав позивача у цій частині позовних вимог.

Так, розрахунком форми РС-право підтверджено те, що до страхового стажу зарахований період роботи з 11.08.1983 року по 10.01.1984 року, протягом якого позивач працювала в районі Крайньої Півночі, однак такий період зарахований без пільгового обрахунку.

При цьому, судом враховується, що означені періоди підтверджуються записами трудової книги, а тому відсутність у поданих (ій) довідках (ці) апостилю не є перешкодою у здійсненні пільгового обрахунку набутого стажу.

Крім того, суд не вважає за необхідне виходити за межі позовних вимог в цій частині та визнавати такі дії відповідача-2 протиправними окремо від рішення про відмову у призначенні пенсії, адже означене в цілому випливає із прийнятого ним рішення.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити та нарахувати пенсію суд зазначає про таке.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем-2 не проведено страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 05.08.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі, суд зазначає про таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, вказане потягло за собою порушення прав позивача, так, суд вважає за необхідне покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як визначений суб`єкт призначення.

Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

При прийнятті рішення судом також враховується викладені позивачем причини пропуску строку звернення до суду та відсутність їх спростовування з боку відповідачів.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача, за рахунок бюджетних асигнувань того органу, який прийняв протиправне рішення.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 12.08.2024 №046850015033 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати періоди роботи з 10.01.1984 по 29.05.1996 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити обрахунок набутого ОСОБА_1 стажу в районах Крайньої Півночі з 11.08.1983 по 31.12.1990 в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи як один рік та шість місяців.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 798,72 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна