Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №160/29239/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 рокуСправа №160/29239/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення в період з 20.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №160/30108/24 за весь час затримки виплати - за період з 20.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 09.08.2024 в сумі 146 826 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 з 20.03.2023 по 09.08.2024 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року у справі №160/30108/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 року у справі №160/30108/24 було здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача, яке не було виплачено за час служби та грошової допомоги на оздоровлення, в розмірі 280 516,24 грн. У зв`язку з чим, позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення в період з 20.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, позивач зазначає, що вимоги щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму не виплаченого грошового забезпечення (індексації) відповідно до положень Закону №2050-111 та усталеної практики Верховного Суду не є передчасними та підлягають задоволенню одночасно з іншими вимогами. Крім того, позивач зауважує, що якщо грошове забезпечення позивачу виплачувалось у невірному розмірі, під час проходження служби та не було виплачено у належному розмірі після звільнення, (у зв`язку з чим й виник спір), при задоволенні позовних вимог про нарахування грошового забезпечення у належному розмірі, наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування грошового забезпечення. Згідно з довідкою про грошове забезпечення позивача, грошове забезпечення за останні два календарні місяці служби у Військовій частині НОМЕР_1 , що передують місяцю, в якому позивача виключено з особового складу складає:- у червні 2024 року 24 879, 15 грн;- у липні 2024 року 24 879, 15 грн. Враховуючи приписи Порядку № 100, середньоденна заробітна плата 815,70 грн (( 24 879,15 грн + 24 879, 15 грн)/61). Кількість днів затримки розрахунку при виключенні зі штату за період з 09.08.2024 до дня звернення до суду, з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП становить 180 днів, з огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 180 днів, складає 146 826 грн (180 х 815, 70 грн), що підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/29239/25, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача та картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з інформацією про нарахування та утримання за оскаржуваний період та всі інші документи, що стосуються спірних правовідносин, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

30.10.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів та надано наказ про звільнення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

05.11.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову, у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що питання компенсації втрати частини доходів регулюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19 жовтня 2000 року та Порядком проведення компенсації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ, компенсація провадиться виключно у разі порушення строків виплати нарахованих доходів з вини роботодавця. У даному випадку доходи позивача не були нараховані добровільно, а стали предметом судового спору, рішення за яким набрало чинності лише у серпні 2025 року. Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013 у справі № 1-18/2013 чітко встановлює, що компенсація належить лише за заробітну плату, нараховану роботодавцем у встановлені строки, а не за суми, стягнуті судом у порядку примусового виконання. Таким чином, відсутність вини військової частини у затримці виплати виключає правові підстави для визнання її бездіяльності протиправною. Крім того, позивач наполягає на зобов`язанні Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 20 березня 2023 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, посилаючись на Закон № 2050-ІІІ та рішення суду у справі № 160/30108/24, із зазначенням, що виплата має здійснюватися за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Відповідач вважає цю вимогу юридично необґрунтованою, такою, що виходить за межі судового контролю, та позовних вимог позивача, та такою, що суперечить внутрішній організації бюджетного процесу та відноситься до дискреційних повноважень відповідача. Щодо стягнення середнього заробітку, відповідач зазначив, що стаття 117 КЗпП України передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови вини роботодавця. Затримка розрахунку була зумовлена судовим розглядом справи № 160/30108/24, який завершився лише 07 серпня 2025 року, що виключає вину Військової частини. Більше того, сума в 146 826,00 грн є непропорційною, оскільки вона перевищує розмір уже виплаченого грошового забезпечення (280 516,24 грн) і не враховує фактичні обставини затримки. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц наголошує на необхідності врахування принципу пропорційності при застосуванні статті 117 КЗпП України, особливо в умовах воєнного стану, коли виплати обмежуються розумними межами. У даному випадку затримка не була умисною, а випливала з об`єктивних факторів, таких як судовий процес та воєнні обставини. Ключовим аргументом є те, що задоволення цієї вимоги призведе до дублювання виплат, що фактично означатиме подвійне грошове забезпечення за один і той самий період.

10.11.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач позовні вимоги вважає обґрунтованими та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 20.03.2023 по 09.08.2024 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2024 року №234 (по стройовій частині), солдата ОСОБА_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №51-РС від 01.08.2024 року у відставку за пунктом "б" (за станом здоров`я), виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 09.08.2024 року.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, позивач звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року адміністративний позов по справі №160/30108/24 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії'), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 14.12.2022 по 21.01.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити позивачу з 14.12.2022 по 21.01.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів 'України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 20.03.2023 по 09.08.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу з 20.03.2023 по 09.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров`я в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров`я в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та "їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових).

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) 2022, 2023, 2024, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/30108/24 від 07.08.2025 було частково задоволено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 : Рішення було скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 з 20.05.2023 по 09.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі рішення суду зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 280 516, 24 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення в період з 20.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а також з метою стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільнення), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ)

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого: соціальні виплати; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Слід зазначити, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому є місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 було затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, який містить аналогічні наведеним вище положення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі №6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 22 травня 2025 року у справі №160/19149/23.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.

Отже, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину належних йому до виплат сум доходу, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум належної компенсації при звільненні, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 20.03.2023 по 19.05.2023 року, відповідно до рішення суду від 21.01.2025 у справі №160/30108/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/30108/24 від 07.08.2025 року.

Водночас, позивачем жодним чином не обґрунтовано його вимоги щодо визначення у рішенні суду за яким кодом економічної класифікації видатків бюджету - 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.

Окрім того, у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Суд вважає, що в розглядуваному випадку питання щодо нарахування та виплату позивачу суми компенсації втрати частини доходів, зокрема її розмір, а також визначення коду економічної класифікації видатків бюджету, за рахунок яких буде здійснюватися виплата компенсації є дискреційними повноваженнями Військової частини НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги в частині визначення у рішенні суду за яким кодом економічної класифікації видатків бюджету - 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільнення) ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон № 2011-ХІІ. Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при виключенні зі штату (закінчення служби), проте така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 року у по справі №813/356/16.

Отже, до спірних правовідносин щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільнення) ОСОБА_2 підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Приписами ч.2 ст.116 КЗпП України передбачено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/30108/24 від 21.01.2025 адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково, зокрема.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 з 20.03.2023 по 09.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров`я в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових 2022, 2023, 2024, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/30108/24 від 07.08.2025 було частково задоволено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 : Рішення було скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 з 20.05.2023 по 09.08.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року у справі №160/30108/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 року у справі №160/30108/24 було здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача, яке не було виплачено за час служби у військовій частині НОМЕР_1 , в розмірі 280 516,24 грн., що не заперечується сторонами.

Отже, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23 вказала, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку (…але не більше як за шість місяців) не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення (пункт 93 постанови).

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливості неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин (пункт 94 постанови).

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу ( пункт 97 постанови).

Велика Палата Верховного Суду також у пункті 98 згаданої постанови зазначила, що Закон №2352-ІХ не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Відтак, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постанові від 06.12.2024 р. у справі №440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період компенсації не може перевищувати шести місяців».

Тобто, із аналізу наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що при розгляді справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судами має братися до уваги співмірність заявлених до стягнення суми до відшкодування та те, що розмір такого відшкодування судом може бути зменшено і після 19 липня 2022 року.

Відтак, ці правові висновки підлягають застосуванню адміністративним судом до правовідносин у даній справі в обов`язковому порядку, в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, усього позивачу при звільненні було нараховано та виплачено 450 182,60 грн.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з виплатою відповідачем позивачу при виключенні зі списків з Військової частини НОМЕР_1 за період з 20.03.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2023 рік, а також грошової допомоги на оздоровлення не у повному обсязі, що підтверджено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року у справі №160/30108/24 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 року у справі №160/30108/24.

Як зазначалось вище, Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року у справі №160/30108/24 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 року у справі №160/30108/24 було здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача, яке не було виплачено за час служби та грошової допомоги на оздоровлення.

З огляду на надані сторонами докази, загальна сума нарахованої відповідачем заборгованості, яка підлягає виплаті позивачу на підставі рішень судів у справі №160/30108/24, складає 280 516,24 грн., докази її сплати в матеріалах справи відсутні.

Слід зауважити, що позивач у позові зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі рішення суду зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 280 516,24 грн.

Також, факт підтвердження нарахування та виплати позивачу зазначеної суми вбачається з відзиву та листа військової частини НОМЕР_1 за вих.№690/665/ВихЗПІ від 15.09.2025 року, наявним в матеріалах справи.

Інших доказів ані позивач, ані відповідач до суду не надали, а тому при визначенні розміру середнього заробітку позивача, який підлягає стягненню за весь час затримки при розрахунку, суд виходить з інформації та доказів, які містяться в матеріалах справи, а отже із суми заборгованості у розмірі 280 516,24 грн.

Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин слідує, що станом на дату виключення позивача зі списків з Військової частини НОМЕР_1 станом на 09.08.2024 року позивач мав право на отримання виплат з оплати праці у загальній сумі 730 698,84 грн., із розрахунку: 450 182,60 грн. (сума нарахована та виплачена при звільненні)+ 280 516,24 грн. (заборгованість, яка підлягає виплаті позивачу на підставі рішень судів у справі №160/30108/24).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач у даних правовідносинах допустив затримку розрахунку при звільненні позивача у період з 09.08.2024 р. по цей час, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та свідчить про обов`язок відповідача здійснити виплату позивачу його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 09.08.2024 року по 04.02.2025 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується, зокрема і у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_2 (грошове забезпечення, з урахуванням рішення суду по справі №160/30108/24) від 21.01.2025 року, наявним в матеріалах справи, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують його звільненню червень-липень 2024 року, складає 910,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що згідно наданих розрахунків здійснених військовою частиною НОМЕР_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі на 01 січня 2024 року, який складає 3028,00 грн, грошове забезпечення Позивача за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю, в якому Позивача виключено з особового складу підлягало до виплати: у червні 2024 року -24 879,15 грн.; у липні 2024 року- 24 879,15 грн. Враховуючи рішення суду від 21.01.2025 у справі №160/30108/24, грошове забезпечення позивача, на його думку, за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю, складає: у червні 2024 року -24 879,15 грн.; у липні 2024 року- 24 879,15 грн. На підставі викладено позивачем розраховано розмір його середньоденної заробітної плати у сумі 815,71 грн. ((24 879,15 грн. + 24 879,15 грн.)/61).

Отже, після перерахунку грошового забезпечення на підставі рішень судів у справі №160/30108/24, розмір грошового забезпечення позивача за червень-липень 2024 року складав 24 879,15 грн., а середньоденний розмір грошового забезпечення – 815,71 грн.

При цьому, суд вважає безпідставним здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи із 180 днів, оскільки положеннями пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Отже, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку позивача на число робочих днів, а не календарних, як помилково вважає позивач.

Оскільки судом визначено, що відповідач повинен здійснити виплату позивачу його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 09.08.2024 року по 04.02.2025 року (включно), середній заробіток слід рахувати виходячи з робочих днів за цей період.

За період з 09.08.2024 року по 04.02.2025 року (включно) в Україні було 128 робочих дні, а саме: серпень (з 09.08) - 16 робочих днів, вересень - 21 робочих днів, жовтень - 23 робочих днів; листопад - 21 робочі дні; грудень- 22 робочий день, січень 2025 року - 23 робочі дні, лютий (по 04.02) - 2 робочих днів.

Отже середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільнення) позивача підлягає розрахунку за 128 робочих днів періоду з 09.08.2024 року по 04.02.2025 року.

Таким чином, середній заробіток позивача, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України, виходячи із розрахунку 815,71 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення позивача з урахуванням рішень судів у справі №160/30108/24) х 128 (робочих днів з 09.08.2024 року по 04.02.2025 року) складає 104 410,88 грн.

Як уже зазначалося вище, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови ВП Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, а також постанова Верховного Суду від 03.11.2025р. у справі №400/4999/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23 у пункті 106 зазначила, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).

Отже, суд вважає що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2024 року по 04.02.2025 (включно) в розмірі 104 410,88 грн відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 і ч.2 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову згідно до положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні, таким чином розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення в період з 20.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №160/30108/24 за весь час затримки виплати - за період з 20.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення, з урахуванням рішення суду.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 09.08.2024 в сумі 104410,88 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна