Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №140/3714/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3714/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також – ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 11.03.2025 №032350031392 щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04.03.2026.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у березні 2026 року вона звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення мені пенсії на підставі ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого від 11.03.2026 №032350031392 їй відмовлено у призначені пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у зв`язку із тим, що період її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років.

Дану відмову у призначенні пенсії позивачка вважає неправомірною.

Вказує, що факт її постійного проживання та реєстрації у селищі Маневичі Волинської області (яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення) у період з 26.04.1986 по 02.09.1990 підтверджується довідкою Маневицької селищної ради №1018 від 12.03.2025. Відтак загальний період її проживання у цій зоні станом на 01.01.1993 становить понад 4 роки та 4 місяці, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до вимог ст. 55 Закону №796-XII.

Наголошує, що стаття 55 Закону України №796-XII розмежовує проживання та роботу як дві абсолютно самостійні та рівнозначні підстави для зниження пенсійного віку. Стверджує, що її робота у місті Луцьку з 24.08.1988 по 30.06.1992 не змінювала її постійного місця проживання в селі Маневичі. Близькість розташування та наявність прямого транспортного сполучення між даними населеними пунктами дозволяли їй щоденно доїжджати до роботи і повертатися до місця проживання. Звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи про її зняття з реєстраційного обліку в селищі Маневичі або її реєстрацію в Луцьку на той час.

Окрім того зазначає про наявність у неї посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , яке відповідно до Закону №796-XII є єдиним документом, що підтверджує цей статус і дає право на відповідні пільги (в тому числі, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Представник ГУ ПФУ в Житомирській області у відзиві від 13.04.2026 на позовну заяву просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Заперечує щодо зарахування до періоду проживання позивачки на території радіоактивного забруднення періоду з 24.08.1988 по 30.06.1992, оскільки в цей період заявниця працювала в м. Луцьк, яке не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а встановлення факту проживання згідно свідчення свідків в вищезазначеному переліку відсутнє.

Оскільки наданими документами не підтверджено постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 вважає, що підстави для застосування до ОСОБА_1 положень статті 55 Закону №796-ХІІ щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.15).

04.03.2026 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. За принципом екстериторіальності її заява була розглянута ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого №032350031392 від 11.03.2026 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, що тривалість проживання (роботи) заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 28 днів, що не дає право на пенсію зі зниженням пенсійного віку. До уваги відповідачем не взято період постійного проживання з 24.08.1988 по 30.06.1992, оскільки позивачка працювала в м. Луцьк, яке не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а встановлення факту проживання згідно свідчення свідків відсутнє (а.с.25-27).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV)

Частиною 1 статті 9 №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За нормою статті 26 вказаного Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 рік

Сторони не заперечують ту обставину, що на час звернення до органів Пенсійного фонду України вік позивачки 56 роки 09 місяців, а страховий стаж позивачки – 39 років 25 днів.

Позивачка просить відповідача призначити пенсію зі зменшенням встановленого законом віку виходу на пенсію, як особі, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст. 55 Закону №796-XII.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом №796-XII.

Відповідно до статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, умовою для надання пенсій особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 6 років, є те, що особа проживала або працювала у цій зоні не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року.

У іншому випадку питання про зменшення пенсійного віку не розглядається.

Крім того, початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, визначається залежно від часу проживання, роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії.

Відповідно до статті 15 Закон №796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 постанови правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями);

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Таке посвідчення, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону №796-XII, видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.

Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) вказав, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Зважаючи на те, що посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії видається особам, які постійно проживали або постійно працювали чи постійно навчалися на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років, а для розгляду питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку значення має лише факт проживання чи праці у цій зоні, то посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 не підтверджує факт проживання чи праці позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01.01.1993 не менше 3 років.

В такому випадку, до уваги приймаються довідки про період проживання, роботи на території зони гарантованого добровільного відселення.

Для цього позивачка надала довідку виконавчого комітету Маневицької селищної ради №1018 від 12.03.2025, про те, що позивачка з 01.09.1977 по 02.09.1990 була зареєстрована та постійно проживала в селі Маневичі Волинської області, яке відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, встановленої законодавством.

Проаналізувавши довідку про період проживання позивачки на територіях зони гарантованого добровільного відселення, а саме з 01.09.1977 по 02.09.1990 суд приходить висновку, що цією довідкою підтверджується проживання позивачки станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення більше трьох років.

Тому суд вважає, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також суд встановив, що позивачка має право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року.

Суд звертає увагу на те, що Закон №796-XII не містить норми, яка б ототожнювала місце роботи з місцем проживання або встановлювала їх нерозривний зв`язок для цілей визначення права на пільгову пенсію.

Так, ст. 55 вказаного Закону розмежовує проживання і роботу як самостійні та рівнозначні підстави для набуття права на зниження пенсійного віку. Наявність місця роботи в іншому населеному пункті сама по собі не виключає можливості щоденного переміщення між місцем роботи і місцем постійного проживання.

Робота позивачки у м. Луцьку не змінює постійного місця проживання позивачки у с. Маневичі, яке підтверджується офіційним документом органу місцевого самоврядування.

Відповідач не надав жодного доказу, який спростовував би відомості довідки Маневицької селищної ради №1018 від 12.03.2025 про період проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення .

Так, у матеріалах справи відсутній документ про зняття позивачки з реєстрації у с. Маневичі, про реєстрацію за іншою адресою у м. Луцьку, про отримання позивачкою службового або орендованого житла за місцем роботи чи будь-які інші обставини, які об`єктивно свідчили б про зміну фактичного постійного місця проживання.

Отже, відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв не на підставі, та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 11.03.2025 №032350031392 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» необхідно визнати протиправним та скасувати.

З огляду на те, що суд встановив, що позивачка має право на зниження пенсійного віку, ГУ ПФУ в Житомирській області необхідно зобов`язати призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на шість років, відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивачки як зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії, суд зазначає, що відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Оскільки ГУ ПФУ в Житомирській області неправомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Тому, прийняте у такий спосіб рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Житомирській області, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії 04.03.2026. Отже, саме з цієї дати позивачці необхідно призначити пенсію за віком.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач всупереч вимогам КАС України не довів правомірності рішення про відмову в призначенні пенсії.

Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені при розгляді справи докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом, необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.03.2025 №032350031392 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04.03.2026.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн (одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 19 травня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341).

Суддя Н. В. Стецик