Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №638/23170/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/23170/25 Головуючий суддя І інстанції Штих Т. В.

Провадження № 22-ц/818/2660/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 січня 2026 року по справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, у цивільній справі №638/23170/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 в якому просила обов`язати ОСОБА_2 дотриматися мінімального відступу 1 метр від межі земельної ділянки позивача шляхом приведення зведених споруд та прибудов у відповідність до державних будівельних норм. Усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, створені самочинним будівництвом відповідача. Стягнути судові витрати з відповідача.

06 січня 2026 року до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якому заявниці просила накласти арешт на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 також просила заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які дії щодо відчуження, продажу, дарування, міни, поділу або внесення змін у Державний реєстр речових прав щодо зазначеного об`єкта нерухомості до завершення розгляду справи по суті.

Заява мотивована тим, що Відповідач здійснює самочинне будівництво, яким фактично унеможливлює користування земельною ділянкою позивача. Існує реальна загроза, що відповідач може вчинити дії з відчуження нерухомого майна (продаж, дарування, поділ), або продовжити будівництво, ускладнивши або зробивши неможливим виконання майбутнього рішення суду. А обґрунтування своєї позиції додає скріншоти з маркетплейсу OLX, з яких вбачається, що відповідач виставив на продаж нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В обґрунтування скарги зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду.

Вказала, що з огляду на виявлені публічні оголошення про продаж спірного об`єкта нерухомості, нею і було подано заяву про забезпечення позову.

Зазначила, що суд неправильно застосував ст.ст.149-151 ЦПК України. Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 761/23552/17-ц зазначив: «На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не встановлює обставини справи по суті та не вимагає доведення факту настання негативних наслідків, а оцінює наявність ризику їх настання».

Суд першої інстанції фактично поставив вимогу довести факт відчуження майна, що суперечить самій правовій природі інституту забезпечення позову. Суд не врахував правову позицію Верховного Суду щодо реєстраційних обмежень У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 910/8472/18 зазначено: «Заборона вчинення реєстраційних дій є співмірним і ефективним заходом забезпечення позову у спорах щодо нерухомого майна, оскільки не позбавляє власника права володіння та користування, але запобігає зміні правового статусу об`єкта».

Зазначила, що суд першої інстанції не оцінив співмірність заявленого заходу забезпечення та безпідставно ототожнив його з арештом майна.

Суд помилково дійшов висновку, що відчуження не вплине на виконання рішення Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 522/19164/18 наголосив: «Відчуження спірного об`єкта нерухомості під час судового розгляду може призвести до неможливості ефективного захисту прав позивача та потреби ініціювання нового судового процесу». У даній справі предметом спору є наслідки самочинних дій конкретної особи — відповідача, а не абстрактний стан майна. У разі відчуження об`єкта відповідач фактично уникне виконання можливого рішення суду, що прямо суперечить завданням цивільного судочинства.

Суд неправильно оцінив докази ризику Верховний Суд у постанові від 15.09.2021 у справі № 761/24760/20 зазначив: «Для застосування заходів забезпечення позову достатньо встановити обґрунтовану імовірність утруднення виконання рішення суду, а не беззаперечні докази наміру сторони». Публічне розміщення оголошень про продаж об`єкта, який є предметом спору, у сукупності з характером позовних вимог свідчить про реальний ризик зміни правового статусу майна. Порушення принципу ефективного судового захисту Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 у справі № 910/22659/17 наголосив, що: «Суд зобов`язаний забезпечити реальне та ефективне виконання можливого рішення, а не формальний розгляд спору». Відмова у забороні реєстраційних дій створює ситуацію, за якої судовий захист стає ілюзорним.

У письмовому відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.

Вказав, що поданий позов та намагання ОСОБА_1 накласти арешт на її майно не спрямовані на реальний захист її прав, які він вважає не порушеними, а є наслідком тривалого особистого конфлікту, який супроводжується насильством, з приводу чого відкрито кримінальне провадження №12024221200001614 від 01.08.2024 року за ч. 1 ст. 122 КК України.

Зазначив про відсутність доказів про те, що відповідач здійснював будівництво, а тому жодних будівельних норм і прав позивачки як власника суміжної земельної ділянки, не порушував. Відповідач, як добропорядний сусід, зробив поточний ремонт своїх будівель, а саме демонтував дах та систему відведення дощових вод, а не будував нового.

Вказує, що позивачка, фактично проживаючи, як сусідка разом із своєю сім`єю понад 13 років, будь-яких претензій до відповідача не висловлювала щодо порушення її прав будівлями його домогосподарства, що свідчить про надуманість позовних вимог, які є наслідком конфлікту з її чоловіком, що за собою потягнуло численні кримінальні провадження та позовні заяви в порядку цивільного судочинства та наявне зловживання процесуальними правами. Також просить врахувати, що межі земельних ділянок були погоджені у 1953 році (попередніми користувачами земельних ділянок), ними були зведені житлові будинки та господарські споруди, при прийнятті дару у виді земельної ділянки, житлового будинку та господарських споруд.

З огляду на вищевикладене, вважає подання цього позову фактично є наслідком сварки та гострого конфлікту, та продовження систематичного психологічного тиску, помста та відверте зловживання процесуальними правами, що є неприпустимим відповідно до ст. 13 Конституції України.

Також зазначив, що наведені у апеляційній скарзі позивачки посилання на судову практику у різних справах є недоречні для даної справи.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасникв справи, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі. Позивачем не доведено намірів відповідача вчиняти дії, направлені на відчуження належного йому майна.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 2, 10 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпечення позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець.

Відповідно до пункту 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі, для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка просить зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 також, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, та просила зобов`язати ОСОБА_2 дотриматися мінімального відступу 1 метр від межі земельної ділянки позивача шляхом приведення зведених споруд та прибудов у відповідність до державних будівельних норм. Усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, створені самочинним будівництвом відповідача.

В обґрунтування доводів позовної заяви зазначено, що відповідач здійснив будівництво господарських споруд та прибудови до свого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 впритул до межі земельних ділянок. Вказане будівництво виконано без відступу від межі, чим порушено державні будівельні норми та права позивача як власника суміжної земельної ділянки.

Відповідач здійснює самочинне будівництво, яким фактично унеможливлює користування земельною ділянкою позивача. Існує реальна загроза, що відповідач може вчинити дії з відчуження нерухомого майна (продаж, дарування, поділ), або продовжити будівництво, ускладнивши або зробивши неможливим виконання майбутнього рішення суду. В обґрунтування своєї позиції додає скріншоти з маркетплейсу OLX, з яких вбачається, що відповідач виставив на продаж нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, надані позивачем скріншоти з маркетплейсу OLX не є доказами наміру відповідача здійснити відчуження нерухомого майна, оскільки не містять автора цих оголошень, не зазначено адресу. Крім того, само по собі відчуження нерухомого майна у даному випадку, з урахуванням характеру спору, який виник між сторонами з приводу порушення права власності позивачки, не створює обґрунтованих ризиків для її розгляду у розумний строк та вирішення основного завдання цивільного судочинства у даній справі, яке визначено у ст. 2 ЦПК України: справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції правильно вважав, що подана заява не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі.

До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем надано акт обстеження його приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 07.02.2026 року, складеним за участю голови вуличного комітету №3 Шевченківського району м. Харкова ОСОБА_3 та членів комісії. У вказаному Акті зафіксовано, що встановлена система водовідведення з даху забезпечує відведення атмосферних опадів на його ділянку, а головне — комісією «порушення принципів добросусідства та вимог будівельних норм не виявлено».

За таких обставин виникають сумніви у добросовісному характері заяви позивачки про забезпечення позову, та дійсному характеру спору, наведені з цього приводу у відзиві на скаргу заперечення відповідача знайшли підтвердження у матеріалах справи.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Обов`язок доведення обставин, які б вказували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40-43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).

Наведене свідчить, що заявниця не довела достатніх підстав для задоволення її заяви про забезпечення позову.

Крім того, у світлі характеру спірних правовідносин запитані заходи забезпечення позову не відповідають справедливому балансу між публічними інтересами правосуддя та приватними інтересами позивачки, оскільки арешт майна за правовою сутністю обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном, що жодним чином не сприяє ефективному розгляду справи впродовж розумного строку чи виконанню вірогідного рішення суду по суті спору.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходами щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до законного та обґрунтованого висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Отже, на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не доведено реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову, а матеріали справи не містять доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги не доведені, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу – без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 19 травня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

Н.П.Пилипчук.