Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №636/10070/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/10070/25 Провадження 1-кп/636/937/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження (ЄРДР № 62025170020011090 від 12 червня 2024 року), за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Дніпро, громадянина України, з середньою освітою, не є особою з інвалідністю, маючого на утриманні неповнолітніх дітей, сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця військової служби за контрактом, який на момент скоєння правопорушення перебував на посаді стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_2 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2023 за ч. 2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі; на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.08.2024, за ст. 81-1 КК України, звільнений від відбуття покарання умовно-достроково, невідбутий строк 6 років 24 дні, для проходження військової служби за контрактом,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №229 від 16.08.2024 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця 3 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 2 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №134-РС від 11.10.2024 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_2 .

Таким чином, солдат ОСОБА_4 , в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 408 КК України є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому достеменно відомі порядок та умови несення військової служби під час воєнного стану.

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_4 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів 01.12.2024, вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану без дозволу командування та поважних причин вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою повторно ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 25.10.2024 у вечірній час доби (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений) але не пізніше 18 год. 00 хв., після виписки з медичної роти військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), не повернувся до місця служби, а саме до місця розгортання свого підрозділу військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_3 , після чого ОСОБА_4 перестав виходити на зв`язок із керівництвом. Таким чином, без відповідних дозволів командирів і начальників, без поважних причин, в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 не з`явився до розташування військової частини НОМЕР_2 за вищевказаною адресою та з 25.10.2024 по 16.10.2025 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.

За час відсутності на службі солдат ОСОБА_4 , обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв.

Обвинувачений ОСОБА_4 вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини, та добровільно розказав про обставини його вчинення, як вони викладені вище, а саме, що умисно не з`явився до розташування військової частини НОМЕР_2 та з 25.10.2024 по 16.10.2025 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.

Ставлення ОСОБА_4 до вчиненого злочину не викликає у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин справи, згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Коробов проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений у ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства» та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд вважає, що своїми діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України – нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, та його конкретні обставини, дані про особу обвинуваченого та стан його здоров`я, а саме: ОСОБА_4 є громадянином України, має середню освіту, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, страждає на захворювання туберкульоз, не є особою з інвалідністю, має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, на час вчинення кримінального правопорушення був військовослужбовцем за контрактом на посаді стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_2 , раніше неодноразово судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , передбаченою ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду власних дій, наявності відчуття жалю за вчинене, розуміння наслідків своїх дій, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання, передбаченою ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів.

Крім того, ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують покарання, і відсутність обставин, що його обтяжують, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного кримінального правопорушення, і вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання покарання за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2023, з урахуванням ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.08.2024, ОСОБА_4 визначити покарання у виді позбавленні волі на певний строк.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 залишити у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 відраховувати з часу його затримання, з моменту обрання запобіжного заходу, з 16 жовтня 2025 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту обрання запобіжного заходу – з 16 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

Витрати на залучення експерта та речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Арешт на майно не накладався.

Керуючись ст.ст. 369-371, 373-374, 376, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання покарання за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2023, з урахуванням ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.08.2024, призначити ОСОБА_4 до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком 6 (шість) років 2 (два) місяці.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний – тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу, тобто з 16 жовтня 2025 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту обрання запобіжного заходу – з 16 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, захиснику обвинуваченого та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1