Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №922/861/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/861/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючого, Краснов Є. В., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Зайченко О. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 (колегія суддів: Білоусова Я. О. - головуючий, Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О.) та рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2025 (суддя Добреля Н. С.)

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСІСТЕНТ ПЛЮС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про закриття розділу державного реєстру прав і реєстрації справи та знесення самочинного будівництва

за участю: позивача Августинюк В. І. (самопредставництво)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?АСІСТЕНТ ПЛЮС?, у якому просила:

- закрити розділ державного реєстру прав та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 150 кв. м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1971088363101, номер запису про право власності 34332933, підстава внесення запису: рішення державного реєстратора Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 49880179 від 27.11.2019 (далі - вимога - 1);

- зобов`язати відповідача знести самочинно побудовану нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 150,0 кв. м по АДРЕСА_1 (далі - вимога - 2).

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач зареєстрував право власності на спірну будівлю, яка є об`єктом самочинного будівництва та розташована на земельній ділянці, що належить позивачу, з порушенням норм законодавства, за відсутності правовстановлюючих документів на цей об`єкт та без набуття права власності або права користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, тому порушені права та охоронювані законом інтереси територіальної громади, які підлягають судовому захисту.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.11.2025, у задоволені позову відмовлено повністю.

2.2 Рішення суду мотивовано тим, що вимога - 1 не ґрунтується на вимогах законодавства, що виключає правові підстави для її задоволення, а вимога - 2 заявлена до відповідача, який не є особою, яка побудувала спірну будівлю та належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні майном.

2.3 Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026, рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги - 2 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

2.4 Свій висновок апеляційний суд в оскаржуваній частині мотивував тим, що вимога - 1 є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, тому вона не підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги - 1 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким вимогу - 1 задовольнити.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у поєднанні зі статтею 376 Цивільного кодексу України в контексті визначення "закриття розділу", як належного способу захисту, що забезпечує виконання рішення про знесення самочинного будівництва.

3.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Литвиненко Л. В. прийнято рішення від 27.11.2019 № 49880179 про проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 150,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1971088363101) та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

4.2 Також суди встановили, що Харківська міська рада як власник земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності за ТОВ "АСІСТЕНТ ПЛЮС" на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на землі комунальної форми власності, тому суди дійшли висновку майно є самочинним будівництвом і позов про його знесення судом апеляційної інстанції було задоволено, у цій частині постанова суду апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржується.

4.3 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.4 Апеляційний суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Харкова у спірних правовідносинах є лише вимога позивача про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога - 1 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, що виключає правові підстави для її задоволення.

4.5 Судові рішення у справі оскаржуються позивачем, з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.6 Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі та підстави касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

4.7 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.8 Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.9 Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.10 Для визначення ?подібності правовідносин? в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

4.11 Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

4.12 У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

4.13 Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

4.14 Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

4.15 Утім, у наведених скаржником справах не було заявлено такої позовної вимоги як закриття розділу державного реєстру прав та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна, Верховний Суду у наведених скаржником постановах не викладав своїх висновків з цього питання.

4.16 Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

4.17 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.18 Враховуючи викладене, касаційне провадження у справі у цій частині касаційного оскарження підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 296 ГПК України.

4.19 У касаційній скарзі позивач підставою касаційного оскарження також визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у поєднанні зі статтею 376 Цивільного кодексу України в контексті визначення "закриття розділу", як належного способу захисту, що забезпечує виконання рішення про знесення самочинного будівництва.

4.20 Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.21 Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

4.22 Пункт 1 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закривається в разі знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

4.23 Приписи статті 376 Цивільного кодексу України визначають, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

4.24 Згідно частини другої цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

4.25 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначила, що формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

4.26 Отже, положення пункту 1 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не можуть поширюватися на правові наслідки самочинного будівництва.

4.27 Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у наведеній ним у касаційній скарзі постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво (пункт 102). За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112). Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113).

4.28 Отже, права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно.

4.29 За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені вимоги - 1, з мотивів викладених у його постанові, є правильним та відповідає наведеним правовим позиціям Верховного Суду, які є сталими та послідовними.

4.30 За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення у цій частині- без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.31 За вказаних обставин підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній позивачем частині та задоволення касаційної скарги немає.

4.32 Відповідно до приписів частини 4 статті 129 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 в частині виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у справі № 922/861/25 закрити.

В решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач