Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №910/987/23 (910/11861/25) — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2026Справа № 910/987/23 (910/11861/25)

За позовом керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича (18014, м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, буд. 10)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "БК Аудит" (03110, м. Київ, Олексіївська, буд. 3)

про витребування майна

В межах справи № 910/987/23

За заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Позивач ОСОБА_2

Від відповідача Титикало Р.С. - представник

Від ОСОБА_1 Антоненко А.Ю. - представник

Від кредитора ОСОБА_3 Федько Т.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/987/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність на стадії процедури реалізації майна боржника, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 10.02.2025.

22.09.2025 до Господарського суду м. Києва звернувся керуючий реалізацією майна боржника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "БК Аудит" про витребування майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 відмовлено в задоволенні заяви керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 позовну заяву залишено без руху.

21.10.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи № 910/987/23 та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 08.12.2025.

07.11.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Також 07.11.2025 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

05.12.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2025 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/987/23 (910/11861/25) за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.03.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено позов керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "БК Аудит" про витребування майна в межах справи № 910/987/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 до судового розгляду по суті на 20.04.2026.

У судовому засіданні 20.04.2026 позивач надав пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав їх в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

17.06.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір №8048/2020/2049849 купівлі-продажу транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, НОМЕР_1 , D2143, 2018 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , що було укладено в межах трирічного строку, що передував відкриттю провадження у справі про неплатоспроможність боржника та містив ознаки фраудаторного правочину.

01.06.2023 між ОСОБА_4 та ТОВ «Аудиторська фірма «БК Аудит» (відповідач) було укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 8048/2023/3854365.

У межах справи № 910/987/23 про неплатоспроможність боржника, кредитор ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу та його витребування у останнього власника, яким є Відповідач.

Позов мотивовано тим, що боржник відчужив спірний транспортний засіб на користь особи, заінтересованої щодо боржника, а саме ОСОБА_4 , з якою боржник перебував у зареєстрованому шлюбі в період з 06.11.1986 р. по 01.04.1999 р. за заниженою вартістю, договір укладений на шкоду позивача як кредитора, містить ознаки фраудаторності, тому підлягає визнанню недійсним, а Транспортний засіб - витребуванню на користь боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 по справі №910/987/23 (910/16904/23) позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, витребувано спірний транспортний засіб у відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21.08.2025, рішення господарського суду першої інстанції скасовано в частині витребування спірного транспортного засобу, ухвалено в скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимог відмовлено.

При цьому, суди апеляційної та касаційної інстанцій як на підставу для відмови в задоволенні позову в частині витребування спірного транспортного засобу на користь боржника вказали, що з таким позовом має право звертатися керуючий реалізацією у справі про неплатоспроможність боржника, а не кредитор останнього.

З огляду на те, що судом встановлено факт неправомірності вибуття із власності боржника оспорюваного транспортного засобу, керуючий реалізацією майна боржника звернувся до суду з позовом про витребування спірного майна у відповідача на користь боржника.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Цивільний кодекс України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.

Безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно. При цьому, в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позбавлення добросовісного власника власності (незалежно від оплатності/безоплатності) можливе лише у випадку здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Верховний Суд у складі у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 виснував, що застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов`язковому з`ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.

Як слідує з матеріалів справи, Господарським судом м. Києва при ухваленні рішення від 23.12.2024 по справі № 910/987/23 (910/16904/23) встановлено, що спірний транспортний засіб був реалізований боржником на користь ОСОБА_4 на підставі укладеного між сторонами договору №8048/2020/2049849 купівлі-продажу транспортного засобу від 17.06.2020 тобто за волею власника.

В свою чергу, відповідач набув спірний транспортний засіб у власність на підставі укладеного 01.06.2023 з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8048/2023/3854365.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент укладення вказаного договору в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості щодо перебування спірного транспортного засобу під арештом чи під заставою, також були відсутні будь-які спори щодо транспортного засобу, попередня власниця транспортного засобу ОСОБА_4 у шлюбі не перебувала, не виступала відповідачем у судових справах та не була боржником у виконавчих провадженнях, що виключає можливість обізнаності набувача майна про претензії з боку третіх осіб та свідчить про його добросовісність.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.05.2024 у справі №924/408/21 (924/287/23) виснував, що відчужене майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника. Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння.

У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо. Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2025 року у cправі №911/101/21 (911/2330/24) зауважив, що сам лише факт недійсності першого в ланцюгу договорів правочину, за яким відчужено відповідне майно боржника, не свідчить про вибуття такого майна з володіння власника без його волі. Адже недійсність правочину як така (без урахування підстав недійсності) не виключає наявності волі власника майна на його відчуження. Однак метою такого відчуження при укладенні фраудаторного правочину є унеможливлення звернення стягнення на це майно та в окремих випадках збереження фактичного контролю над цим майном (у разі відчуження пов`язаній особі).

Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого ч. 1 ст. 388 ЦК України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень ст. 390 ЦК України). Водночас можливість застосування положень ст. 330 ЦК України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази суд зазначає, що у даному випадку витребування майна у добросовісного набувача порушує справедливий баланс, покладає на відповідача надмірний індивідуальний тягар та становить порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки є неспівмірним втручанням у право мирного володіння майном.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.05.2026.

Суддя П.П. Чеберяк