Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №711/185/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/185/25

Номер провадження2/711/80/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого - судді Демчика Р.В. секретаря судового засідання Кобилки Є.О., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю дружини та поділ майна подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю дружини та поділ майна подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності.

Позов обгрунтовує тим, що 10.11.2007 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який було розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.04.2024р.

За період перебування в шлюбі сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване нею на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2017 року та автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем.

Згідно консультації №238-1/24 від 16.09.2024р. ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 164 000,00 грн.

Згідно консультації №327-1/24 від 16.09.2024р. ринкова вартість зазначеного транспортного засобу марки Hyundai Accent, 2008 д.н.з. НОМЕР_1 становить 200440,00 грн.

Згідно договору дарування квартири від 09.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І.К. за №1965, ОСОБА_5 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно договору купівлі-продажу від 04.12.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В. за №3943, ОСОБА_1 продала та передала у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 .

Сторони узгодили, що вартість вказаної квартири становить 65000 грн.

В цей же день, згідно договору купівлі-продажу від 04.12.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В. за №3947, ОСОБА_1 купила та прийняла у власність від ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .

Вартість придбаної квартири становить 70000 грн.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2024 року №370806623 право власності на спірну квартиру зареєстровано за нею.

На теперішній час право особистої приватної власності позивачки на спірну квартиру не визнається відповідачем, внаслідок дії презумпції спільності майна подружжя, набутого під час перебування у шлюбі. Відсутність згоди відповідача на розпорядженням позивачкою спірною квартирою обумовило звернення позивачки до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).

Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі №6- 1568цс16).

Таким чином, квартира, АДРЕСА_1 , яка придбана нею за особисті кошті, внаслідок відчуження належного їй на праві особистої приватної власності майна, є її особисто приватною власністю.

Щодо поділу транспортного засобу.

Автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 знаходиться у одноосібному користуванні відповідача, що в свою чергу порушує право позивача, як співвласника вказаного майна, на реалізацію належних їй прав відносно нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної укісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Оскільки вказаний вище транспортний засіб набутий сторонами під час перебування у шлюбі, є спільним майном подружжя, при цьому позивач позбавлена можливості реалізовувати своє право власності відносно зазначеного вище спільного майна подружжя, наявні обґрунтовані підстави для стягнення з відповідача на її користь позивача компенсації 1/2 вартості транспортного засобу, що складає 100220,00 гривень.

Просить суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , придбану за договором купівлі-продажу від 04.12.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В. за №3947.

В порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 100220 гривень, що становить 1/2 вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .

Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.01.2025 року відкрите загальне позовне провадження у справі.

17.02.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю дружини та поділ майна подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності в повному обсязі.

Вважає безпідставною позовну вимогу щодо визнання права особистої приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 : АДРЕСА_4 , виходячи з наступного.

Основною підставою такої вимоги у позовній заяві ОСОБА_1 вказує придбання спірної квартири за особисті кошти, однак вказане спростовується наступними доказами.

Квартира ОСОБА_8 : АДРЕСА_4 , як вказано ОСОБА_1 , була придбана нею на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Старовойтовою Л.В. за № 3947, за кошти в сумі 70000 грн.

Джерелом походження особистих коштів в сумі 65000 грн. ОСОБА_1 зазначає отримання їх від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_5 за договором купівлі-продажу від 04.12.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Старовойтовою Л.В. за № 3943.

Як зазначено позивачем, вказана квартира належала їй на праві особистої приватної власності, оскільки хоча і була набута у шлюбі, однак право власності на неї перейшло до позивача на підставі договору дарування квартири вiд 09.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бapaнeнко I.K. за № 1965, відповідно до якого ОСОБА_9 передала безоплатно у власність ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2 .

Однак згідно розписки, виконаної власноручно ОСОБА_5 російською мовою (оригінал знаходиться у відповідача) вона отримала 25 тисяч 300 доларів за продаж квартири («дарственное оформление») за адресою АДРЕСА_5 .

Тобто сам факт наявності такої розписки свідчить про те, що договір дарування квартири № 1965 вiд 09.07.2014 за адресою: АДРЕСА_5 , був удаваним та приховував під собою інший правочин, а саме договір купівлі-продажу.

Також вказує на те, що заявивши вимогу про стягнення з мене на користь позивача грошової компенсації в сумі 1000220 гривень, що становить вартості частки у спільній сумісній власності на автомобіль, ОСОБА_1 разом з тим не ставить вимоги визнати за мною право особистої власності на спірний автомобіль, а саме це є необхідною передумовою компенсації позивачу частини вартості автомобіля.

17.02.2025 року до суду надійшов зустрічний позов в якому ОСОБА_3 просить суд поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя. Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Визнати автомобіль марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя. Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 з виплатою на користь ОСОБА_11 грошової компенсації в сумі вартості частки автомобіля, що буде визначена на підставі судової автотоварознавчої експертизи.

Зустрічний позов обгрунтовує тим, що під час шлюбу ними, як подружжям ОСОБА_12 , було придбане наступне майно:

-квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Старовойтовою Л.В. за № 3947;

-автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .

Щодо придбання квартири АДРЕСА_1 як об`єкта спільної сумісної власності подружжя зазанчає наступне.

Відповідно до п. 1 договору про надання посередницьких послуг в купівлі-продажу нерухомості від 17.11.2017, укладеного між ОСОБА_7 (Замовником 1) та ОСОБА_3 (Замовником 2), та ФОП ОСОБА_13 (Виконавцем), ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зобов`язуються до 01.12.2017 укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу трикімнатної квартири, загальною площею 65,7 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_4 . До підписання цього договору на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою реалізації своїх намірів та своєї платіжної спроможності Замовник 2 ( ОСОБА_3 ) передав, а Замовник 1 ( ОСОБА_7 ) отримала суму коштів у розмірі 26350 грн.

Відповідно до п. 2.1. вказаного договору Замовник 1 ( ОСОБА_7 ) стверджує, що він згоден продати, а Замовник 2 ( ОСОБА_3 ) стверджує, що він згоден купити зазначений об`єкт (спірну квартиру) за ціною 22500 доларів США, що є еквівалентом 607500,00 гривень. Кінцевий розрахунок здійснюється у нотаріуса у доларах США. Ціну казану в п. 2.1. Договору Замовник 2 сплачує Замовнику 1 у день підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта.

Зазначений письмовий доказ підтверджує не тільки дійсну вартість спірної квартири на момент її придбання подружжям ОСОБА_12 , яка відповідає ринковій на той час, а й той факт, що саме він, ОСОБА_3 , виступав ініціатором купівлі спірної квартири та сплачував кошти за неї.

На виконання умов договору про надання посередницьких послуг в купівлі-продажу нерухомості від 17.11.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу від 04.12.2017, посвідчений приватним нотаріусом Старовойтовою Л.В. за № 3947.

Враховуючи, що договір про надання посередницьких послуг в купівлі-продажу нерухомості від 17.11.2017 був по своїй суті попереднім договором, тобто договором про наміри і укладений він був між ним та ОСОБА_7 , то наступний договір купівлі-продажу від 04.12.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , був фактично реалізацією ОСОБА_1 їхнього спільного наміру щодо купівлі квартири за спільні кошти, що підтверджується обставинами купівлі-продажу спірної квартири, викладеними сукупно у цих договорах.

Таким чином, хоча у правовстановлюючих документах власником спірної квартири вказана ОСОБА_1 , а він вказаний власником спірного автомобілю, однак як квартира, так і автомобіль були придбані фактично на спільні кошти.

Отже, у нього та ОСОБА_1 є рівні права на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , та на автомобіль марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки вони фактично є їхньою спільною сумісною власністю.

Враховуючи, що фактично автомобілем марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 користуюсь лише він, вважає за необхідне визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 з виплатою на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі вартості частки автомобіля, що буде визначена за результатами судової автотоварознавчої експертизи.

26.03.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив.

07.04.2025 року до суду надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.04.2025 року зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднані в одне провадження.

25.04.2025 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.05. 2025 року у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу. Підготовче провадження у справі зупинене.

16.09.2025 року до суду надійшов висновок експерта за наслідками проведеної експертизи.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.09.2025 року поновлено провадження у справі.

25.09.2025 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог за первісним позовом.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.10.2025 року закрите підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач за первісним ОСОБА_1 позовом та її представник адвокат Кучер Ю.В. позовні вимоги за первісним позовом підтримали, просили задовольнити їх повністю з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Заперечували проти задоволення зустрічного позову.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 пояснила суду, що ОСОБА_5 подарувала їй кв. АДРЕСА_2 , оскільки вона здійснювала догляд за ОСОБА_5 та допомагала їй. Після продажу цієї квартири 04.12.2017 року, в цей же день нею був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири. Вважає, що квартира є її особистою приватною власністю, оскільки була придбана хоч і в шлюбі з ОСОБА_3 , але за її особисті кошти, частину з яких їй перераховувала мати, яка перебуває на заробітках в Італії, а інші кошти були сплачені від продажу її квартири, яка була їй подарована ОСОБА_5 .

Відповідач за первісним ОСОБА_3 та його представник адвокат Глембоцька І.В. заперечували проти задоволення первісного позову, зустрічний позов підтримали повністю, просили його задовольнити.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 пояснив суду, що спірна квартира була придбана за спільні кошти. Так, після укладення шлюбу вони проживали в квартирі, яка належала ОСОБА_14 її брату та матері. В подальшому вони за спільні кошти придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , але договір купівлі-продажу квартири був оформлений як договір дарування квартири. Також вказав, що ОСОБА_15 надала розписку від 10.07.2014 року, де зазначила, що отримала 25300 доларів США від продажу квартири АДРЕСА_2 . Також зазначив, що спірна квартира була придбана за їхні спільні кошти. Він здійснював там ремонт.

Допитана як свідок ОСОБА_16 пояснила суду що ОСОБА_1 є хрещеною її дочки. Вона неодноразово ходила з ОСОБА_14 до відділення зв`язку де отримувала грошові кошти, які їй перераховувала мати, яка перебуває за кордоном. Ій не відомо що ОСОБА_14 за кимось доглядала. Поро обставини укладання договорів купівлі-продажу їй нічого не відомо.

Аналогічні покази дав в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 .

Допитаний як свідок ОСОБА_3 , батько відповідача, повідомив суд про те, що в 2017 року між його сином та невісткою були гарні відносини, В 2017 році до мене приїхали ОСОБА_14 та ОСОБА_18 та попросили грошові кошти на придбання квартири. Оскільки були грошові кошти, які він збирав на купівлю автомобіля, то вказані кошти він передав подружжю ОСОБА_12 для придбання спірної квартири.

Допитаний як свідок ОСОБА_19 пояснив суду, що він є племінником ОСОБА_3 . Йому відомо, що подружжям ОСОБА_12 в 2014 році була придбана однокімнатна квартира. Коли у подружжя народилася друга дитина, вони за спільні кошти придбали спірну 3-х кімнатну квартиру, яка була непридатна для життя. ОСОБА_3 разом з ним почали робити у квартирі ремонт. В 2017 році між подружжям були гарні стосунки. ОСОБА_18 офіційно працював на пляжі «Рів`єра». Він допомагав ОСОБА_18 робити ремонт у придбаній квартирі

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 10.11.2007 року, який був зареєстрований відділом ДРАЦС по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси вiд 22.04.2024 року у справі № 711/2347/24 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

За час спільного проживання однією сім`єю у шлюбі сторони набули у власність нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Старовойтовою Л.В. за № 3947.

Крім того, сторони набули у власність рухоме майно, а саме: автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .., власником якого зазначений ОСОБА_3 , дата реєстрації 17.10.2008 року (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ).

Вирішуючи питання про поділ майна, суд виходить з наступного.

Щодо поділу автомобіля.

Так, в первісному позові позивач просить суд в порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 100220 гривень, що становить 1/2 вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .

В зустрічному позові відповідач просить суд визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 з виплатою на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі вартості частки автомобіля, що буде визначена за результатами судової автотоварознавчої експертизи

Так, згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи те, що автомобіль Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суд приходить до висновку визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказаний автомобіль та залишити його у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину автомобіля.

В судому засіданні сторони не заперечували про поділ рухомого майна шляхом визнання права власності на автомобіль марки Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 за ОСОБА_3 з виплатою на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі вартості частки автомобіля.

Вирішуючи, яку саме суму компенсації слід стягнути на користь ОСОБА_20 , суд враховує наступне.

Згідно висновку експерта №СЕ-19/124-25/8806-А ринкова вартість транспортного засобу марки Hyundai моделлі Accent, д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску на дату оцінки. А саме 10.09.2025 року становила 149420,88 грн. .

Частинами 1,2 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Висновок експерта є належним доказом, якщо він отриманий внаслідок проведення експертизи та містить докладний опис проведених досліджень, зроблених висновків та обґрунтованих відповідей на поставлені питання.

Висновок експерта є допустимим доказом, якщо він отриманий в порядку, визначеному законодавством, без істотних порушень прав та свобод людини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що висновок експерта №СЕ-19/124-25/8806-А є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вартості транспортного засобу марки Hyundai моделлі Accent, д.н.з. НОМЕР_1 , а тому приймається судом до уваги.

А тому, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути грошову компенсацію 1/2 вартості транспортного засобу марки Hyundai моделлі Accent, д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 74710,40 коп. грн. (409 341,66 : 2), залишивши автомобіль у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 .

Щодо вирішення позовних вимог позивача ОСОБА_1 за первісним позовом про визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю та вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_12 та її поділ, суд приходить до наступного.

Так, в період шлюбу, 10.07.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_5 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 . Цей дар сторони оцінили в сумі 306 026 грн.

04.12.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі- продажу квартири.

Відповідно до п. 1 договору ОСОБА_1 продала та передала, а ОСОБА_6 купила та прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 , та зобов`язується оплатити її вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 65000 грн., з яких, 16 000 грн. були отримані продавцем від покупця до підписання цього договору, а решта 49 000 грн. отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладання цього договору не підлягає (п.2 договору).

04.12.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі- продажу квартири.

Відповідно до п.1 договору ОСОБА_7 продала та передала, а ОСОБА_1 купила та прийняла у власність кв. АДРЕСА_1 , та зобов`язується оплатити її вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 70 000 грн., з яких 21000 грн. були отримані продавцем від покупця до підписання цього договору, а решта 49 000 грн. отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладання цього договору не підлягає (п.2 договору).

Відповідно до п.7 чоловік покупця в своїй заяві, посвідченій 04.12.2017 року за р. №3946 дає згоду на укладення договору його дружиною.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.12.2017 року ОСОБА_1 є власником квартири112, що знаходиться в буд. АДРЕСА_6 , на підставі договору купівлі-продажу від 04.12.2017 року.

Так, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України).

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Така норма закону встановлює презумцію права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Такі ж роз`яснення містяться у іп.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та про поділ спільного майна подружжя». Зокрема, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно з ч. 3ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11(надалі - Постанова), сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Натомість відповідно до п.3 ч.1ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже, при визначенні права спільної сумісної власності подружжя на майно встановленню підлягають не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від .07.09.2016р. у справі №6-801цс16; від 12.10.2016р. у справі №6-846цс16; від 07.12.2016р. у справі №6-1568цс16).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови ВС від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року у справі №264/2232/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17).

Співвідношення положень п.3 ч.1 ст.57 та ст.60 СК України дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує.

Згідно ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ч.6ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Так, на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала суду копію виписки по надходженням по кратці/рахунку НОМЕР_3 , яка належить їй, з якої вбачається, що в період з 01.01.2016 року по 04.12.2017 року їй було зараховано 5200 Євро, при цьому 04.12.2027 їй було зараховано 180 Євро о 15:51 та о 15:52 год.

Доказів про те, що саме ці кошти були використані для придбання спірної квартири стороною позивача не надано.

Разом з тим, відповідно до п. 1 договору про надання посередницьких послуг в купівлі-продажу нерухомості від 17.11.2017, укладеного між ОСОБА_7 (Замовником 1) та ОСОБА_3 (Замовником 2), та ФОП ОСОБА_13 (Виконавцем), ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зобов`язуються до 01.12.2017 укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу трикімнатної квартири, загальною площею 65,7 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_4 . До підписання цього договору на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою реалізації своїх намірів та своєї платіжної спроможності Замовник 2 ( ОСОБА_3 ) передав, а Замовник 1 ( ОСОБА_7 ) отримала суму коштів у розмірі 26350 грн.

Відповідно до п. 2.1. вказаного договору Замовник 1 ( ОСОБА_7 ) стверджує, що він згоден продати, а Замовник 2 ( ОСОБА_3 ) стверджує, що він згоден купити зазначений об`єкт (спірну квартиру) за ціною 22500 доларів США, що є еквівалентом 607500,00 гривень. Кінцевий розрахунок здійснюється у нотаріуса у доларах США. Ціну казану в п. 2.1. Договору Замовник 2 сплачує Замовнику 1 у день підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта.

Таким чином, ОСОБА_3 , приймав участь у купівлі спірної квартири, про що свідчить передача ним коштів в сумі 26350 грн продавцю вказаної квартири.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ВС від 03.06.2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження 61-14297сво23), наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання майна за спільні кошти подружжя.

Відповідно до п.7 договору купівлі-продажу квартири від 04.12.2017 року чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в своїй заяві, посвідченій 04.12.2017 року за р. №3946 дає згоду на укладення договору його дружиною ОСОБА_1 .

Також суд враховує, що у своїй практиці (наприклад, у постанові ВС від 18.05.2023 р. у справі № 344/5528/22) Верховний Суд прямо вказує: сам по собі факт укладення договору продажу особистої квартири в один день з договором купівлі спірної квартири не є достатнім доказом того, що саме ці особисті кошти були використані.

За обставинами даної справи ОСОБА_3 , надаючи згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність, і фіксуючи таку згоду у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя – ОСОБА_1 , правомірно та обґрунтовано вважав, що спірна квартира набувається у спільну сумісну власність. Суд у даному випадку не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Суд звертає увагу, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був укладений 04.12.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірної квартири не містять будь-яких домовленостей про те, що ОСОБА_1 набуває квартиру у особисту приватну власність, а ОСОБА_3 не має та не буде мати жодних майнових претензій щодо неї.

Таким чином, спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що спростовує доводи первісного позову про те, що квартира набувалась за особисті кошти ОСОБА_1 та є її особистою власністю, нею не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вказане нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, частки подружжя у майні, є рівними.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами в період шлюбу та ведення спільного господарства, тому вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, приходить до висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.

На підставі наведеного, СК України, керуючись ст.10,12,13,141,259,263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю дружини та поділ майна подружжя, яке є об`єктом спільної сумісної власності та зустрічний позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 , та автомобіль автомобіль марки Hyundai Accent, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя:

- стягнути ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію 1/2 вартості транспортного засобу марки Hyundai моделлі Accent, д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 74710,40 коп. грн., залишивши автомобіль у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 ;

- визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

В задоволенні решти позовних вимог за первісним та зустрічним позовом - відмовити

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р. В. Демчик