Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №949/84/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/84/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

за участю:

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третіх осіб: Органу опіки та піклування Дубровицької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 та просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2021 року між ним та відповідачкою було розірвано шлюб.

Від даного шлюбу у нас народилось двоє дітей: дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначає, що він зареєстрований та проживаю разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 . Крім того, за тою ж адресою також зареєстрований син ОСОБА_6 , однак на даний час не проживає, так як перебуває за кордоном разом із колишньою дружиною ОСОБА_2 . Фактично, після розірвання шлюбу дочка проживає разом з ним та перебуває на його повному утриманні.

Відповідно до характеристики, виданої Дубровицьким ліцеєм Дубровицької міської ради, єдиною особою, яка виховує ОСОБА_5 , є її тато ОСОБА_1 . Він приділяє належну увагу вихованню дочки, спілкується з класним керівником та адміністрацією школи, займається вихованням, навчанням та дисципліною дитини. Завжди відвідує батьківські збори та важливі шкільні події своєї дитини. Мама дитини не бере участі у шкільному житті дитини, не з`являється в закладі та не підтримує зв`язок з класним керівником.

Лікарів дитина також відвідує з ним, в декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, лише він зазначений як довірена особа якій потрібно повідомляти про у разі настання екстреного випадку.

Отже, він належним чином виконую свої батьківські обов`язки та самостійно займається навчанням, вихованням, здоров`ям та розвитком дочки, а також самостійно її утримує.

Крім того, на сьогоднішній день він є військовозобов`язаним. Відтак, у зв`язку із вихованням та утриманням дитини бажає оформити відстрочку від призову на військову службу.

Про те, згідно абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, жінки та чоловіки які мають дитину (дітей) до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

Тобто, тільки у разі наявності судового рішення про встановлення факту виховання та утримання дитини він зможе оформити відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією. Саме тому він змушений звертатись до суду задля подальшого забезпечення інтересів своєї дитини.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання неодноразово не з`являлася, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що є відомості у матеріалах справи. Причин неявки до суду не повідомляла.

При цьому, 31 березня 2026 року на електронну адресу суду надійшов лист від відповідача ОСОБА_2 , де вона підтверджує, що її дочка ОСОБА_3 проживає в Україні, а вона з молодшою дитиною знаходиться за кордоном.

Зазначила, що їй відомо про даний позов і що дочка має надавати пояснення в судовому засіданні з приводу того, що нібито вона не спілкується з нею, не надсилає грошей і все на кшталт цього, що, відповідно, є неправдою. Вона має безліч квитанцій з переказами грошей і скрінів з переписками, щоб це довести.

Зауважила, що у неї з дитиною насправді дуже теплі відносини, дочка кожного літа приїжджає до неї і до свого молодшого брата в Естонію та планує приїхати і цього літа.

Вважає, що своїми діями позивач травмує дочку, бо вона не хоче давати неправдивих пояснень, але позивач її до цього змушує. На її переконання, такі дії позивача порушують права та інтереси дитини та можуть негативно вплинути на її психологічний стан.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Дубровицької міської ради в судове засідання не з`явився. Втім, у своїй заяві Ожилевська А.М., яка наділена повноваженнями на представництво інтересів Органу опіки та піклування Дубровицької міської ради у даній справі на підставі довіреності від 11 березня 2026 року №07-442 подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити на розсуду суду за наявними в матеріалах справи документами.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_5 в судове засідання не з`явився. З наявної у матеріалах справи заяви вбачається, що ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 просить розгляд справи провести без участі їхнього представника. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не заперечує проти задоволення заявленої вимоги за умови наявності на те належних та допустимих доказів.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності тих учасників справи. які на розгляд справи не з`явилися.

Вислухавши позивача, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, заслухавши пояснення свідків, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У ч. 1 ст. 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 11 листопада 2006 року, який рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 вересня 2021 року розірвано (а. с.12-13).

Згідно зі копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02 грудня 2009 року позивач та відповідач мають спільну неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи №1208 від 26 грудня 2025 року (а.с.15) комісією встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Проте, фактично за вказаною адресою проживає ОСОБА_1 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 . Син ОСОБА_6 за вказаною адресою не проживає, так як перебуває за кордоном із колишньою дружиною ОСОБА_2 . В ході обстеження встановлено, що ОСОБА_1 самостійно виховує доньку ОСОБА_5 та утримує її матеріально.

Факт реєстрації ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вказаною адресою також підтверджується відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих Дубровицькою міською радою 30 грудня 2025 року №1081 (а.с.17).

Встановлено, що ОСОБА_3 навчається у Дубровицькому ліцеї з першого класу, про що свідчить довідка директора школи В.Кушніра №01-46/409 від 29 грудня 2025 року та надана характеристика класного керівника І.Копоть та директора школи ОСОБА_8 (а.с.18. 19).

Заразом, у вказаній характеристиці та довідці значиться, що єдиною особою, яка виховує ОСОБА_5 , є її тато ОСОБА_1 . Він приділяє належну увагу вихованню дочки. Спілкується з класним керівником та адміністрацією школи. Займається вихованням, навчанням та дисципліною дитини. ОСОБА_9 відвідує батьківські збори та важливі шкільні події своєї дитини. ОСОБА_5 з татом проводять разом час та мають хороші довірливі стосунки.

Мама дитини, на даний час, не бере участі в шкільному житті дитини, не з`являється в закладі та не підтримує зв`язок з класним керівником. За спостереженнями школи, фактичне виховання та утримання дитини здійснює батько самостійно.

До того ж, як вбачається з декларації №0001-0Е5К-ТЗ10 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (а.с.20) законним представником пацієнта ОСОБА_10 є саме її батько ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Положення ч. 6 ст. 19 СК України містять право суду не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже, з висновку виконавчого комітету Дубровицької міської ради, як органу опіки та піклування, щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 своєї дочки ОСОБА_3 від 27 квітня 2026 року №07-761, вбачається, що органом опіки та піклування було встановлено, що батько ОСОБА_1 створив умови та належно виховує. Утримує та забезпечує всім необхідним свою доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . яка разом з ним проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, органом опіки та піклування в ході проведення підготовчих дій для складання вказаного висновку було встановлено, що у 2021 році після розірвання шлюбу мама ОСОБА_2 виїхала за кордон, а їхні спільні діти залишились проживати разом з батьком ОСОБА_1 . Однак, після повномасштабного вторгнення на прохання ОСОБА_1 , колишня його дружина забрала дітей за кордон, так як батько переживав за їх життя та здоров`я. Через декілька місяців дочка ОСОБА_5 повернулася в Україну. Де проживає з батьком та знаходиться на повному його утриманні.

01 квітня 2026 року спеціалістами Служби у справах дітей Дубровицької міської ради здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 та його доньки. Відповідно до акту обстеження умов проживання встановлено, що житло, в якому проживає ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_5 розміщене на першому поверсі, складається з трьох житлових кімнат, ванної кімнати, кухні та коридору. Будинку чисто, зроблений сучасний ремонт. Прибудинкова територія доглянута, на подвір`ї чисто.

ОСОБА_1 створено належні умови проживання для дитини. доньки є особиста кімната. Яка оснащена: ліжком, шафою купе, навчальним місцем, косметичним столиком, необхідною технікою для навчання та проведення дозвілля.

Також зі слів ОСОБА_5 , основні витрати на її утримання несе тато, він купує ліки, їжу, одяг та все, що вона просить. Тато цікавиться її успіхами в школі, за потреби супроводжує її до медичних закладів. Вони мають довірливі стосунки. Вона може розповідати йому все, що завгодно.

З відомостей, отриманих від Дубровицького ліцею Дубровицької міської ради було встановлено, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка займається вихованням та навчанням дитини, він підтримує постійний зв`язок з класним керівником та адміністрацією школи.

З пояснень мами ОСОБА_2 , отриманих через додаток Viber, було з`ясовано, що дійсно після повномасштабного вторгнення вона вивезла двох дітей за кордон до Естонії, де з молодшим сином вона проживає і надалі. Старша донька ОСОБА_5 прожила з нею пів року і після цього було прийнято спільне рішення про те. що донька повертається до України, так як їй важко давалось вивчення естонської мови і вона сумувала за батьком та друзями. ОСОБА_11 зазначила, що вона підтримує зв`язок з донькою, влітку донька приїжджала до неї, але переїжджати до неї не хоче.

Зі слів ОСОБА_5 , вона з мамою за кордоном проживати бажання не має, а хоче і надалі проживати з татом, який її матеріально утримує виховує і піклується про неї.

Заразом, в ході розгляду справи були допитані в якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які з достовірністю підтвердили, що позивач ОСОБА_1 проживає разом із своєю донькою ОСОБА_5 . Мама дитини вже декілька років проживає за кордоном і саме ОСОБА_1 весь цей час займається вихованням своєї дочки та забезпечую її усім необхідним.

Відповідно до ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У судовому засіданні було заслухано думку дитини неповнолітньої ОСОБА_3 , яка суду пояснила, що проживає разом з батьком, який купує йому всі необхідні речі, забезпечує навчання і всі її потреби, саме батько займається її вихованням. Мама проживає за кордоном в Естонії разом з її меншим братом та іншим чоловіком. Вона приїжджала до них на канікулах, але за місцем проживання мами в неї навіть нема кімнати. Тому проживати з мамою не хоче, а бажає і надалі проживати з батьком.

Так, факт того, що відповідач ОСОБА_2 перебуває за межами України підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18 березня 2026 року щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України з 08 листопада 2017 року по 18 березня 2026 року (а.с.62), отриманої на виконання ухвали суду від 03 березня 2026 року про витребування доказів.

З наданої інформації вбачається, що на підставі відомостей з Бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в період з 08 серпня 2021 року виїжджала за межі України та після виїзду 01 грудня 2024 року (пп «Угринів») на територію України не в`їжджала.

Зважаючи на зазначене, суд критично відноситься до інформації, яку вказала відповідач у своєму листі з приводу того, що вона утримує дитину і з цього приводу у неї є безліч квитанцій. Втім, на підтвердження зазначеного, нею не долучено жодної квитанції.

До того ж, зазначена відповідачем обставина про психологічний тиск на дитину з боку її колишнього чоловіка – позивача по справі, не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині 8 статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якими регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Регулювання сімейних відносин здійснюється СК з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ч. 2 ст. 1 СК).

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України», при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року по справі №542/1428/18.

Відповідно до ст. 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, Верховний Суд України у справі № 211/559/16-ц у рішенні від 01 листопада 2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

І як зазначено в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі №930/2899/23 слідує, що з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання чи утримання дитини.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі №930/2899/23, не підлягають з`ясуванню в порядку окремого провадження встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні батька необхідно для захисту прав та інтересів дитини, а також прав та інтересів позивача, як батька, що займається самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої дитини, а також для оформлення соціальної допомоги, вирішення інших питань, пов`язаних із вихованням дитини, в т.ч. і лікуванням, відпочинком.

Разом з тим, за висновками Великої Палати Верховного Суду, обґрунтування колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду було уточнено висновки щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-XII викладено в новій редакції.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що «в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Позиція Третьої судової палати Касаційного цивільного суду defacto відтворює позицію, що висловлену в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н.В., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Желєзного І.В., Кишакевича Л.Ю., Кравченка С.І., Мазура М.В., Мартєва С.Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Також, судами розглянуто заяву по суті і задоволено вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини (справи №№ 331/4826/23, 556/2030/23, 714/949/23, 201/7656/23, 718/2071/23, 718/2069/23, 759/6144/23, 147/664/23, 718/1870/23, 725/3819/23, 557/888/23, 466/4321/23, 724/1170/23).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків, за вирішенням питання про визначення місця проживання дитини.

Згідно із ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач не має можливості повноцінно реалізовувати свої батьківські права по вихованню та утриманню дитини, оскільки проживає окремо та перебуває за межами України, у зв`язку з чим протягом останніх років позивач фактично самостійно виховує та утримує дитину – дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи вищевикладене, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що в даному випадку не постає питання щодо батьківської правосуб`єктності відповідача, а лише констатується факт самостійного виховання та утримання позивачем своєї доньки, та зважаючи на те, що позивач в інший спосіб не може довести вказаний факт, суд приходить до висновку, що знайшов підтвердження заявлений факт, а тому позовну заяву ОСОБА_1 слід задовольнити.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної рада європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29).

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – задоволити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 15 травня 2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Дубровицької міської ради, ЄДРПО: 4398496, місцезнаходження: 34100, м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 16, Сарненський район, Рівненська область.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_10 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.